Ухвала суду № 16551968, 01.03.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чекменьов Г.А.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2011 року справа №2а-28441/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів Яманко В.Г. , Васильєвої І.А.

при секретарі Дровниковаї К.В., за участю представників позивача ОСОБА_2, за довіреністю від 30.12.2010 року, представника відповідача ОСОБА_3, за довіреністю від 31.01.2011 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2011 року по адміністративній справі № 2-а-28441/10/0570 за позовом Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001201312/1/46417/10/15-16-23/3 від 03.12.2010 року,-

ВСТАНОВИЛА:

19 грудня 2010 року Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» звернулось до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001201312/1/46417/10/15-16-23/3 від 03.12.2010 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, безпідставність застосованого відповідачем штрафу, який повязаний з тим, що відповідач самостійно змінив призначення платежів, які позивач своєчасно сплачував відповідно до ухвал суду про розстрочення податкового боргу з податку на додану вартість. Просив скасувати спірне податкове повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2011 року позовні вимоги позивача задоволені. В звязку з чим, податкове повідомлення - рішення № 0001201312/1/46417/10/15-16-23/3 від 03.12.2010 року Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку визнано недійсним та скасовано.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову у повному обсязі відмовити. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, відповідач вважає, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, а саме зазначив, що проведено невиїзну документальну перевірку, за наслідками якої була встановлена несвоєчасна сплата позивачем узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість. Також зазначив, що відповідно до закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що остання не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції залишенню буз змін за наступними підставами.

Під час судового розгляду представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Позивач проти апеляційної скарги заперечував та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечень на скаргу, встановила наступне.

Державне підприємство «Донецька вугільна енергетична компанія», код ЄДРПОУ 33161769, є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради згідно свідоцтву про державну реєстрацію юридичної особи від 02.09.2004 р. та довідці з ЄДРПОУ (а.с.214-215).

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-III, який діяв під час виникнення спірних правовідносин (надалі Закону № 2181-III), передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього закону для подання податкової декларації.

Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах встановлених цим підпунктом в залежності від кількості днів затримки.

Відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності сплати узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість, про що складений акт від 22.09.2010р. № 1195/15-16-23/3-33161769 (а.с.4-7), в якому відповідачем встановлені порушення підпунктів 5.3.1, п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в частині несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобовязання у сумі 23102193грн. з затримкою понад 90 календарних днів.

На підставі висновків акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001201312/0/46417/10/15-16-23/3 від 30.09.2010 року (а.с.10), яким позивачу визначена сума штрафу 4807733,65 грн. за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість.

08.10.2010 року позивачем на вказане податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 року подана скарга в порядку адміністративного оскарження, яка відповідачем залишена без задоволення (а.с.11-18), в звязку з чим за наслідками адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001201312/1/46417/10/15-16-23/3 від 03.12.2010 року з аналогічним штрафом (а.с.234).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно неправомірного прийняття відповідачем спірних рішень, виходячи з нижче приведеного.

Колегія суддів встановила, що позивачем сплачувались суми узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість, розстрочених ухвалами Донецького окружного адміністративного суду, за періоди: грудень 2008р. у сумі 12101039грн.; березень 2009р. у сумі 4353879грн.; травень 2009р. у сумі 6646967грн., з відповідним зазначенням призначення платежу у платіжних дорученнях, наданих позивачем до установи банку.

Судом першої інстанції встановлено, що у звязку з наявністю податкового боргу за попередні періоди, платежі, які надходили до бюджету від позивача в погашення розстроченого боргу, зараховувалися відповідачем в погашення іншого податкового боргу згідно календарній черговості його виникнення відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181. Зазначеним пунктом Закону № 2181-III передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий обовязок платника податку не надає податковому органу право самостійно змінювати призначення відповідного платежу, який здійснює платник податку, з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що подання податкової декларації іншого звітного періоду та уточнюючого розрахунку іншого звітного періоду, за якими зменшені зобовязання попередніх звітних періодів за рахунок відємного значення не дорівнює сплаті податкового зобовязання. Підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 повязує застосування штрафу саме з не сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків.

Згідно частини 1 статті 17 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) проводиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України. Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181 визначено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти. За пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-ІІІ від 4 квітня 2001 року кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 50 Бюджетного кодексу України встановлений порядок виконання Державного бюджету України за доходами та визначено, що податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету. Згідно підпункту 3.1 пункту 3 Порядку виконання державного бюджету за доходами, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 року N 131, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року за N 67/5258, платники податків (юридичні та фізичні особи) сплачують податки і збори (обов'язкові платежі) у безготівковій або готівковій формах; платежі здійснюються платниками через установи банків, у яких вони обслуговуються, через установи Державного комітету зв'язку України, установи Ощадного банку за місцезнаходженням платника.

Таким чином, під сплатою платником податку податкових зобов'язань розуміється саме внесення готівковими коштами або перерахування в безготівковому порядку на казначейський рахунок державного бюджету відповідної суми податку.

Проте зарахування платежів проводилося податковим органом без врахування призначення платежу, визначеного позивачем.

Відповідач в обґрунтування правомірності таких дій посилається на вимоги пункту 7.7. статті 7 Закону № 2181, хоча ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань, не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 4 грудня 1990 року (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів. На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за N 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був в спірний період спеціальним законом з питань оподаткування та встановлював порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Окрім того, стосовно оплати розстрочених ухвалами суду податкових зобовязань, колегія суддів звертає увагу, що згідно ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відстрочка виконання - це відкладення чи перенесення строку виконання рішення на новий строк, який визначається судом, а розстрочка - виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. По своїй суті, відстрочка виконання судового рішення це передбачений процесуальним законодавством спосіб, який тимчасове позбавляє стягувача права вимагати примусового виконання і надає боржнику можливість на законних підставах виконувати рішення суду з урахуванням вимог ухвал.

Таким чином, позивачем надано платіжні доручення, якими доведено, що він виконує постанови суду про стягнення податкового боргу відповідно до наданих розстрочок згідно ухвалам суду, які набрали чинності та обов'язкові для осіб, які беруть участь у справі і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміна призначення платежів позивача по оплаті узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість, розстрочених ухвалами Донецького окружного адміністративного суду, за періоди: грудень 2008р. у сумі 12101039грн.; березень 2009р. у сумі 4353879грн.; травень 2009р. у сумі 6646967грн., здійснена відповідачем поза межами наданих йому законом повноважень. За таких умов відсутні підстави для нарахування штрафів, передбачені п. 17.1.7 статті 17 Закону № 2181-III. Тому нарахування штрафу за сплату податкових платежів за вказані періоди не відповідає вимогам закону, а спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтовано, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції залишається без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 195, 196,199, 204, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2011 року по адміністративній справі № 2-а-28441/10/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2011 року по адміністративній справі № 2-а-28441/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 04 березня 2011 року

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва