Ухвала суду № 16550648, 25.02.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Качуріна Л.С.

Суддя-доповідач - Радіонова О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2011 року справа №2а-811/09/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Радіонової О.О.

суддів Нікуліна О.А. , Жаботинської С.В.

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:Радіонової О.О.

суддів: Нікуліна О.А., Жаботинської С.В.

при секретарі судового засіданняІванченко О.В.

за участю представників від:

позивача: ОСОБА_2,

ОСОБА_3, представник за дов. від 01.11.2008

відповідачів: не з»явилися, повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому Субєкта підприємницької діяльності

засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від16 червня 2009 року

по адміністративній справі №2а-811/09/1270 (суддя Качуріна Л.С.)

за позовом Субєкта підприємницької діяльності

ОСОБА_2

доЛенінської міжрайонної державної

податкової інспекції у м. Луганську

Головного державного податкового

ревізора-інспектора відділу документальних

перевірок Управління оподаткування фізичних

осіб Ленінської МДПІ у м. Луганську,

Інспектора податкової служби 1-го рангу

Гальченко Людмили Дмитрівни

про визнання недійсним податкового повідомлення-

рішення №000051/1710/НОМЕР_1 від

13.02.2008 року, акту про результати виїзної

позапланової документальної перевірки від

12.02.2008 року №161/17/НОМЕР_1, визнання

неправомірними дії посадової особи, -

ВСТАНОВИЛА:

17 вересня 2008 року до Луганського окружного адміністративного суду звернувся субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, головного державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок Управління оподаткування фізичних осіб Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, інспектора податкової служби 1-го рангу Гальченко Людмили Дмитрівни про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13 лютого 2008 року №000051/1710/НОМЕР_1, акту про результати виїзної позапланової документальної перевірки від 12 лютого 2008 року №161/17/НОМЕР_1, визнання неправомірними дії посадової особи (том 1, арк. спр. 2-5).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року відкрито провадження у справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (том 1, арк. спр. 18).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 червня 2009 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі (том 1, арк. спр. 47).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції посилається на правомірність дій податкового органу, відсутність підстав для задоволення позову та не надання позивачем належних доказів в обґрунтування позовних вимог (том 1, арк. спр. 88-92).

Субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (арк. спр. 99-117).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що висновки суду першої інстанції не узгоджуються з нормами Законів України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На думку апелянта, в підпункті 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не йде мова про обовязки платника документально обґрунтовувати заявлену до відшкодування суму, відсутня вказівка про зобовязання податкового органу провести документальну перевірку для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування та камеральна перевірка повинна проводитися виключно на підставі даних податкової декларації.

Крім того, апелянт зазначає про відсутність підстав для проведення перевірки, невідповідність акту перевірки вимогам Порядку оформлення документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства субєктами підприємницької діяльності фізичними особами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2004 року №326, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 2004 року за №803/9402 та вважає хибним висновок суду першої інстанції стосовно того, що за останні 12 календарних місяців позивач мав обсяги оподатковуваних операцій менше ніж заявлена сума бюджетного відшкодування.

Також, скаржник посилається на неповноту зясування судом першої інстанції фактичних обставин справи та відсутність доказів з боку відповідача в обґрунтування правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення відносно позивача.

Чапленят та його представник в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд її задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з»явилися. про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами по справі:

Позивач - суб'єкт господарювання фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зареєстрований виконкомом Ленінської районної ради м. Луганська 09 квітня 2001 року за номером №04051856Ф0042046, ідентифікаційний номер платника податку НОМЕР_1, адреса місцезнаходження фізичної особи-підприємця ОСОБА_2: АДРЕСА_1, взятий на податковий облік у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську 11 квітня 2001 року, реєстраційний номер №2214, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 14 квітня 2001 року №НОМЕР_2 (том 1, арк. спр. 6, 17).

11 лютого 2008 року головний державний податковий ревізор-інспектор відділу документальних перевірок управління оподаткування фізичних осіб Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, інспектор податкової служби 1-го рангу Гальченко Людмила Дмитрівна на підставі направлення від 11 лютого 2008 року №190, виданого Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м.Луганську, згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7. статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», частини 1 статті 11 Закону України від 12 квітня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та відповідно до наказу начальника Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 11 лютого 2008 року №112 провела позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у банку за листопад 2007 року (том 1, арк. спр. 35, 37).

За результатами зазначеної перевірки інспектором податкової служби 1-го рангу Гальченко Л.Д. було складено акт від 12 лютого 2008 року №161/17/НОМЕР_1, згідно висновку якого під час перевірки встановлено, що згідно з підпунктом 7.7.11. пункту 7.7. статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не має права на заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2007 року (том 1, арк. спр. 6-14).

13 лютого 2007 року Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську згідно з підпунктом 7.7.5. пункту 7.7. статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а також згідно з частиною 1 статті 11 Закону України від 04 грудня 1990 року «Про державну податкову службу в Україні» на підставі акту від 12 лютого 2008 року №161/17/НОМЕР_1 та підпункту 7.7.11. пункту 7.7. статті 7 вказаного Закону прийнято податкове повідомлення рішення форми «В3» №000051/1710/НОМЕР_1 від 13 лютого 2008 року про виявлення відсутності права ОСОБА_2 на отримання бюджетного відшкодування у сумі, заявленій у податковій декларації, у зв'язку з чим відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 85796 грн. (том 1, арк. спр. 16).

З листопада 2006 року по жовтень 2007 року суб'єкт господарювання ОСОБА_2 не мав об'єкта оподаткування. У першому півріччі 2006 року суб'єкт господарювання ОСОБА_2 діяльність здійснював згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» №727 від 03 липня 1998 року зі змінами та доповненнями, тобто перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, а в подальшому з другого півріччя 2006 року та у 2007 році у відповідності із Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІУ від 22 травня 2003 року, із змінами та доповненнями, тобто перебував на загальній системі оподаткування, що підтверджується висновками акту перевірки (том 1, арк. спр. 6-14).

Згідно звіту суб'єкта малого підприємництва фізичної особи - платника єдиного податку за 2006 рік №12407 від 03 квітня 2006 року у рядку 4 «Обсяги виручки від реалізації товарів (робіт, послуг)» склали - за звітний квартал з наростаючим підсумком - 0,00 грн., з початку терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку також 0,00 грн.

Згідно декларації про доходи, одержані з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2006 року №582 від 16 січня 2008 року, у рядку 1.3. «Доходи, одержані мною від підприємницької діяльності» зазначено, що доходи він не одержував.

Згідно декларації про доходи, одержані з 01 січня 2007 року по 30 вересня 2007 року № 562 від 16 січня 2008 року установлено, що декларація за 2007 рік станом на 12 лютого 2008 року ОСОБА_2 не була надана до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, у рядку 1.3. «Доходи, одержані мною від підприємницької діяльності» зазначено, що доходи він не одержував.

Протягом попередніх 12-ти місяців суб'єкт господарювання ОСОБА_2 заявляв наступні дані в декларації з податку на додану вартість:

За період з листопаду 2006 року по жовтень 2007 року позивач щомісячно декларував наступні данні: обсяг поставки по рядку 5-0 грн., сума податкових зобов'язань по рядку 9-0 грн., сума податкового кредиту по рядку 17-0 грн., від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту по рядкам 18.1. або 18.2-0 грн., залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду, що включений до податкового кредиту поточного періоду по рядку 23 - 69535 грн., сума податку на додану вартість, задекларована до відшкодування по рядку 25-0 грн.

Отже, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами перевірки, що суб'єкт господарювання ОСОБА_2 протягом зазначених 12-ти місяців задекларував до сплати податок на додану вартість у сумі 0 грн. та фактично сплатив - 0 грн., а також мав обсяги оподатковуваних операцій в сумі 0 грн., що менше ніж заявлена сума бюджетного відшкодування.

У пункті 3 акту №161/17/НОМЕР_1 щодо перевірки достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2007 року зазначено, що згідно з поданою суб'єктом господарювання ОСОБА_2 до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську податковою декларацією з податку на додану вартість за листопад 2007 (вх. від 20 грудня 2007 року №109457) та розрахунком суми бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок СГ ОСОБА_2 у банку, складає 85796 грн.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності визначення податковим органом суми відмови у бюджетному відшкодуванні.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі Закон №168), Законом України від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (надалі Закон №509).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Приписами підпункту 7.7.11 пункту 7.7. статті 7 Закону №168 визначено коло осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування по податку на додану вартість. До їх числа, поряд із іншими, віднесено особу, що була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Тобто, даною нормою чітко визначено, що право на бюджетне відшкодування позбавляються особи:

-які були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування ними податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів;

-які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів незалежно від дати їх реєстрації платниками податку на додану вартість.

Тобто, особа зареєстрована як платник податку на додану вартість у разі нарахування нею податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів має право на бюджетне відшкодування незалежно від дати реєстрації платником податку на додану вартість та обсягу оподатковуваних операцій.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Тобто дана норма Закону чітко вказує на те, що основними фондами є не тільки матеріальні цінності, що вже використовуються платником податків більше 365 днів, але і ті, що придбані ним з метою використання у господарській діяльності терміном більше 365 календарних днів.

Згідно з підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 цієї ж статті основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Як визначено у висновку судово-економічної експертизи по даній справі від 21 січня 2011 року №270/24 (том 2 арк. спр.3-20), підтверджено актом перевірки від 12 лютого 2008 року №161/17/НОМЕР_1 (том 1, арк. спр. 6-14), деклараціями з податку на додану вартість відповідного періоду (том 1, арк. спр. 39, 40, 196-206), прибутковими касовими ордерами (том 1, арк. спр. 143, 144), реєстром кредитових платіжних документів (том 1, арк. спр. 145-147), вибутковими накладними (том 1, арк. спр. 148-149), податковими накладними (том 1, арк спр. 150-155) та накладними (том 1, арк. спр. 157-159), причиною виникнення відємного значення з податку на додану вартість є перевищення обсягів придбання товарів (лікувально-діагностичний центр, автомобілі ЗИЛ 131, КРАЗ 225, шкарпетки «adidas», светр, светр-толстовка) над обсягами реалізації товарів.

Отже, матеріалами справи підтверджено та не оспорюється апелянтом, що сума, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, зазначена позивачем у рядку 25 декларації з податку на додану вартість за листопад 2007 року, виникла внаслідок залишку відємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включаться до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду та внаслідок придбання лікувально-діагностичного центру, автомобілів ЗИЛ 131, КРАЗ 225, шкарпеток «adidas», светра, светр-толстовки.

Проте, матеріалами справи та доводами, викладеними в апеляційній скарзі не доведено належність вказаних матеріальних цінностей до основних фондів, а тому вони й не можуть бути підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит з урахуванням обмежень визначених підпунктом 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону №168.

Колегія суддів не приймає до уваги ствердження апелянта про те, що дана сума підлягає відшкодуванню на рахунок платника за результатами поданої декларації з податку на додану вартість за листопад 2007 року, оскільки позивач не надав суду апеляційної інстанції докази в підтвердження того, що придбаний товар відноситься до основних фондів, які використовуються у господарській діяльності платника податку протягом 365 календарних днів у розумінні підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону №168.

Також, колегія суддів не приймає посилання апелянта на неправомірність дій позивача, оскільки ствердження апелянта стосовно неправомірності дій відповідачів щодо здійснення перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення, відображені у апеляційній скарзі були зазначені у позові та досліджені судом першої інстанції, який надав відповідну оцінку у постанові від 16 червня 2009 року. Інших підстав та доказів стосовно неправомірності дій відповідачів скаржником до судової колегії не надано.

Стосовно витрат на проведення експертизи колегія суддів зазначає наступне.

Від судового експерта надійшов рахунок-фактура від 17 листопада 2010 року №СФ-047, в якому визначена сума за проведення експертизи по даній справі у розмірі 12000 грн.

Відповідно до частини 4 статті 92 Кодексу адміністративного судочинства України якщо виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у разі звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, якщо виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у разі звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні витрати компенсуються їм за рахунок Державного бюджету України.

Така компенсація здійснюється шляхом перерахування коштів на поточні рахунки осіб, що понесли відповідні витрати, у банківських установах.

Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» підставою для компенсації судових витрат є судове рішення.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу субєкта господарювання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 червня 2009 року по адміністративній справі №2а-811/09/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 червня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-811/09/1270 за позовом субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Головного державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок Управління оподаткування фізичних осіб Ленінської МДПІ у м. Луганську, Інспектора податкової служби 1-го рангу Гальченко Людмили Дмитрівни провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення №000051/1710/НОМЕР_1 від 13 лютого 2008 року, акту про результати виїзної позапланової документальної перевірки від 12 лютого 2008 року №161/17/НОМЕР_1, визнання неправомірними дії посадової особи залишити без змін.

Витрати, повязані з проведенням експертизи по даній справі компенсувати за рахунок Державного бюджету України.

Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені у судовому засіданні 25 лютого 2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі складена та підписана колегією суддів 28 лютого 2011 року.

Головуючий суддя О.О.Радіонова

Судді О.А. Нікулін

С.В. Жаботинська