Ухвала суду № 16550596, 25.02.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Радіонова О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2011 року справа №2а-27355/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Радіонової О.О.

суддів Нікуліна О.А. , Жаботинської С.В.

при секретарі судового засіданняІванченко О. В.

за участю представників від:

позивача: ОСОБА_2, представник за дов. від 29.11.10р.

відповідача: ОСОБА_3, представник за дов. від 28.01.11р.

розглянувши у відкритому судовомуДержавної податкової інспекції

засіданні апеляційну скаргу у Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від06 січня 2011 року

по адміністративній справі № 2а-27355/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Стройгруппа-2006»

до Державної податкової інспекції

у Ворошиловському районі м. Донецьку

про визнання протиправними та скасування

податкових повідомлень-рішень

від 26.11.2010 №0003482340/1 та №0003472340/1

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройгрупа-2006» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 листопада 2010 №0003482340/0 та №0003472340/0 (том 1 арк. спр. 3-7).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року відкрито провадження у справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (том 1 арк. спр. 1).

Заявою від 08 грудня 2010 року позивач уточнив позивні вимоги та просив визнати протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 листопада 2010 року №0003482340/1 та №0003472340/1 (том. 1 арк. спр. 38).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2011 року позовні вимоги задоволені, скасовані податкові повідомлення рішення від 26 листопада 2010 року №0003482340/1 та №0003472340/1 (том 2 арк. спр. 25-31).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що наявними в матеріалах справи документами підтверджено факт використання у власній господарській діяльності товарів та послуг, що були придбані у контрагентів за договорами поставки та підряду, що свідчить про правомірність включення до складу валових витрат суми витрат на придбання товарів від контрагентів у 1 кварталі 2010 року у розмірі 508011,00 грн. та 1 півріччі 2010 року у розмірі 1410184,00 грн.

Також суд першої інстанції вказав на правомірність включення до складу податкового кредиту суми нарахованого податку у звязку з придбанням товарів та наданням послуг від контрагентів з підстав підтвердження первинними документами фактичного здійснення господарської операції.

Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (том 2 арк. спр. 32-34).

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки фактам викладеним у акті перевірки про неможливість проведення перевірки контрагента з питань підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові стосунки з позивачем у звязку з відсутністю контрагента за юридичною адресою та про не надання позивачем під час перевірки первинних документів в підтвердження здійснення господарських операцій.

На думку апелянта фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та його постачальником вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Також скаржник вказує на недодержання позивачем норм цивільного законодавства, що свідчить про нікчемність правочину.

Апелянт у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити без змін постанову суду першої інстанції, надіслав суду письмові заперечення.

Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами по справі:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройгрупа-2006» є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 29 червня 2006 року №1266102 0000 019417.

Основними видами діяльності товариства є: знесення будівель, звільнення будівельних ділянок, будівництво будівель, електромонтажні роботи, монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря та інші монтажні та спеціалізовані будівельні роботи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройгруппа-2006» перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька та є платником податку на додану вартість, що підтверджується інформацією, що міститься в акті перевірки (т. 1 арк. спр. 8-9).

02 вересня 2010 рокуДержавною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгрупа-2006» з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість і податок на прибуток при здійсненні правових відносин з Приватним підприємством „Сен-Буд” за період: січень-грудень 2009 року, січень-травень 2010 року, за наслідками проведення якої був складений акт № 1499/23-3/34500306 від 02 вересня 2010 року, який не був підписаний посадовими особами позивача (том 1 арк. спр. 8-17).

Даним актом перевірки встановлено порушення позивачем пункту 5.1., підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств”, підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3, підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2., підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4., підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

15 вересня 2010 року на підставі висновків, викладених в акті перевірки Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька були складені податкові повідомлення-рішення № 0003482340/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на суму 423055,50 грн., з якої основного платежу 282037,00 грн., штрафної (фінансової) санкції 141018,50грн. (том 1 арк. спр. 20), №0003472340/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємству розмірі 528819,00грн., з яких за основним платежем 352 546,00 грн. за штрафними(фінансовими) санкціями 176273,00 грн. (том 1 арк. спр. 21).

Зазначені податкові повідомлення рішення були оскаржені позивачем, внаслідок чого були залишені без змін, а скарга позивача без задоволення, та 26 листопада 2010 року прийняті нові податкові повідомлення-рішення №0003482340/1 та №0003472340/1, згідно яких визначені податкові зобовязання залишені без змін (том 1 арк. спр. 39-40).

10 лютого 2010 року між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «Сен-Буд» (постачальник) був укладений договір поставки №1002/10 (том 1 арк. спр. 59-63), за умовами якого постачальник зобовязався поставити та передати в обумовлений строк у власність, а покупець прийняти та сплатити на умовах договору металопродукцію, асортимент, кількість, якість та ціна якого вказані у рахунках фактурах та підтверджені в товарно-транспортних (видаткових), податкових накладних на товар.

11 травня 2010 року між позивачем та Приватним підприємством „Сен-Буд” був укладений договір підряду №1105/10, згідно якого приватне підприємство „Сен-Буд” (підрядник) зобовязується виконати в обумовлений строк та у відповідності з робочим проектом виготовлення та монтаж м/огороджень, устрою міжквартирних перегородок з пазогребневих пліт, гіпсову штукатурку, устрою фризів, будівельні конструкції вхідного блоку на обєкті по вулиці Совєтській Київського району м. Донецька у вигляді двох житлових будинків зі вбудованими приміщеннями суспільного призначення та підземною автостоянкою.

Згідно акту про неможливість проведення перевірки контрагента Приватного підприємства „Сен-Буд” встановлено, що за даними декларацій з податку на прибуток виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) за 1 квартал 2010 року складав 109090,00 грн. Основні засоби у Приватного підприємства „Сен-Буд” відсутні. До декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2010 року додаток К1 не надавався. Значення в рядках 4.10 „Витрати на поліпшення основних фондів” та 07 „Сума амортизаційних відрахувань” декларацій відсутні.

Відповідно до розрахунку комунального податку кількість працюючих на підприємстві у 1 кварталі 2010 року склала 11 осіб. Рядок 4.10 та 07 податку на прибуток за 2009 рік прокреслені.

Актом перевірки позивача встановлено, що підприємством до складу скоригованих валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість включено витрати на податковий кредит по контрагенту, який не знаходиться за юридичною адресою та по угодам, які мають ознаки нікчемності.

Скориговані валові витрати всього у сумі 1410184,00 грн., у т.ч. у 1 кварталі 2010 року у сумі 508011,00 грн., у 2 кварталі у сумі 902173,00 грн.

Податковий кредит з податку на додану вартість всього у сумі 282037,00грн., в тому числі у лютому 2010 року на суму 41847,00 грн., березні 2010 року на суму 59756,00грн., квітні 2010 року на суму 137389,00грн., травні 2010 року на суму 43045,00 грн.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрати за договорами поставки й підряду та включення до податкового кредиту звітних податкових періодів сум податку на додану вартість, який був сформований позивачем за наслідками виконання договорів, укладених із Приватним підприємством „Сен-Буд”

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі Закон №283), Законом України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (далі Закон №168), Законом України від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (надалі Закон №509).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону №283 валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону №283 визначено, що господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 вказаного закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Колегія суддів зазначає, що фактичне виконання сторонами обовязків за договором поставки від 10 лютого 2010 року №1002/10 та договором підряду від 11 травня 2010 року №1105/10 підтверджено актами прийому виконаних робіт за травень 2010 року від 31 травня 2010 року, відомостями витрачених ресурсів витрат замовника, актом прийому передачі будівельних матеріалів від 21 травня 2010 року, сертифікатами якості, рахунками фактур, видатковими накладними, договором субпідряду від 21 травня 2010 року №21/05-2010, розрахунком загальновиробничих витрат, договором купівлі-продажу від 09 лютого 2010 року №502/10, довіреностями на отримання товару, договором оренди приміщення від 29 травня 2009 року №2905/09 (т.1 арк. спр. 56-175).

Таким чином враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт використання у власній господарській діяльності товарів та послуг, що були придбані у Приватного підприємства „Сен-Буд” за договорами поставки від 10 лютого 2010 року №1002/10 і підряду від 11 травня 2010 року №1105/10 та цей факт не спростовано доводами, викладеними у апеляційній скарзі, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про правомірність включення до складу валових витрат суму витрат на придбання товарів від Приватного підприємства „Сен-Буд” у 1 кварталі 2010 року у розмірі 508011,00грн. та 1 півріччі 2010 року у розмірі 1410184,00 грн.

Стосовно посилань апелянта на неможливість проведення перевірки контрагента з питань підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові стосунки з позивачем у звязку з відсутністю контрагента за юридичною адресою; на не надання позивачем під час перевірки первинних документів в підтвердження здійснення господарських операцій; на здійснення фінансово-господарських взаємовідносин між позивачем та його постачальником без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами та на недодержання позивачем норм цивільного законодавства, що свідчить про нікчемність правочину колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.7. Закону № 168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоду у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, законодавець не ставить в залежність формування податкового кредиту покупцем товару від несплати податку або подання недостовірної звітності продавцем, оскільки за загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за №250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації.

Пунктом 3.4 Порядку передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовуються грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судова колегія не приймає доводи апелянта щодо неправомірності включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду з підстав не включення контрагентом Приватним підприємством «Сен-Буд» податкових зобовязань з податку на додану вартість за січень - грудень 2009 року, січень травень 2010 року з огляду на наступне.

Колегія суддів встановила, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо порушення кримінальної справи відносно керівника вказаного підприємства в частині підроблення та використання завідомо підроблених документів або докази визнання недійсними податкових накладних в установленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, виписані позивачу постачальником придбаних ним товарів (робіт, послуг) складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону №168 та наказу Державної податкової адміністрації України № 165.

Доказів визнання недійсними вказаних податкових накладних апелянтами не надано.

Отже, податкові накладні дійсні та повинні відображатися у податковому та бухгалтерському обліку у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що фактичне отримання позивачем товару протягом січня-грудня 2009 року, січня травня 2010 року на виконання договорів між позивачем та Приватним підприємством „Сен-Буд” підтверджено відповідними актами прийому виконаних будівельних робіт (т.1 арк. спр. 64-69, 124-128, 135-139), відомостями витрачених ресурсів затрат замовника (т.1 арк. спр. 69-72, 79-82, 129-132), актом приймання-передачі будівельних матеріалів (т.1 арк. спр. 73-78), розрахунком загальновиробничих витрат (т. 1 арк. спр 134, 144) сертифікатом якості (т.1 арк. спр. 106, 107), рахунками-фактури (т.1 арк. спр. 108, 109, 111, 154, 157, 166-175), видатковими накладними (т.1 арк. спр. 108, 109, 110, 111, 112, 146, 148-150, 152, 156, 158, 160, 166-175), рахунками на оплату (т.1 арк. спр. 109, 110, ), загальною відомістю ресурсів (т.1 арк. спр.140-143), актом приймання-передачі к договору оренди приміщення (т. 1 арк. спр. 165), реєстром отриманих та виданих податкових накладних (т.1 арк спр. 186-187, 193-194, 195-198, 199-204), податковими накладними (т. 1 арк. спр. 188-192, 205-231).

Сплата за отримані товари (роботи, послуги) підтверджуються виписками банку по рахунку позивача (т.1 арк. спр. 242, 244-250, т.2 арк. спр. 1-22) та платіжним дорученням (т.1 арк. спр. 243).

Таким чином судова колегія зазначає, що наведеними обставинами підтверджується факт здійснення господарських операцій, а саме факт придбання позивачем товару (робіт, послуг).

Відповідач доводами викладеними в апеляційній скарзі не оскаржує факт встановлений судом першої інстанції про відповідність сум податку на додану вартість, зазначених у податкових накладних, загальній сумі податкового кредиту, зазначеній у податкових деклараціях звітного періоду.

Стосовно посилань скаржника на нікчемність правочину судова колегія зазначає наступне.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази нікчемності правочинів, визнання недійсною угоди, укладеної позивачем та його контрагентами або анулювання виданих цим підприємствам Свідоцтв платника податку на додану вартість на час господарських відносин із позивачем.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168).

Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавче не встановлено, а тому посилання державної податкової служби на факт не підтвердження сплати податкового зобов'язання по податку на додану вартість непрямими контрагентами, судом першої інстанції вірно не оцінені як суттєві.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем включено до податкового кредиту фактично сплачений ним в ціні послуг податок на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від постачальника послуг, який зареєстрований платниками податку на додану вартість.

Згідно з статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тому, колегія суддів зазначає, що несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум податку на додану вартість та недекларування контрагентами своїх зобовязань не може впливати на результати діяльності підприємства позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді зменшення належної позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість або донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон №168, не встановлює обов'язки покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Судова колегія вважає, що неможливість проведення перевірки контрагентів позивача з підстав не знаходження за юридичною адресою не тягне за собою недійсність угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей податкової звітності.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству податкової звітності своїх контрагентів за угодами та господарськими операціями.

Невиконання контрагентами зобов'язань зі сплати податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо документального підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, відповідальність за порушення податкового законодавства настає за порушення встановлених нормами законодавства вимог і має індивідуальний характер, а відтак платник податків не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків.

Відповідно до статті 10 Закону №168 та статей 1, 4 Закону №2181 ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з вимогами статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 вказано на такий порядок: при кваліфікації правочину, зокрема, за статтею 228 Цивільного кодексу України враховується вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією з сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення майна, пошкодження майна, незаконного заволодіння майном, тощо.

Але, колегія суддів зазначає, що відповідачем у акті перевірки позивача не зазначено, яким саме чином вищевказані договори поставки були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують, зокрема, функцію подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Колегією суддів встановлено, що відповідач не звертався до суду з позовом щодо визнання вищевказаних угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що також свідчить про недоведеність підстав нікчемності договорів поставки.

З приводу визначених податковим органом порушень, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки та в матеріалах справи відсутні докази несплати всіма переліченими постачальниками по ланцюгу податку на додану вартість до бюджету, не надані докази визнання недійсними угод укладених між позивачем та його постачальниками, й між постачальниками за ланцюгом, при цьому, неподання податкової звітності податковим органом та незнаходження його за юридичною адресою не є ознакою несплати податків.

Податковий орган посилаючись на факт порушення постачальниками по ланцюгу вимог податкового законодавства щодо внесення податку на додану вартість до бюджету в порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надає до справи жодного доказу недотримання визначеними в акті перевірки підприємствами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про фактичне здійснення господарських операцій, за наслідками яких була включена до складу податкового кредиту відповідна сума податку на додану вартість, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону № 168.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2011 року у адміністративній справі № 2а-27355/10/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2011 року у адміністративній справі № 2а-27355/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгрупа-2006» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 26 листопада 2010 року №0003482340/1 та №0003472340/1 залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені у судовому засіданні 25 лютого 2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі складена та підписана колегією суддів 28 лютого 2011 року.

Головуючий суддя О.О.Радіонова

Судді О.А. Нікулін

С.В. Жаботинська