Ухвала суду № 16549025, 10.02.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Мозгова Н.А.

Суддя-доповідач - Яманко В.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2011 року справа №2а-26423/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Яманко В.Г.

суддів Васильєвої І.А. , Казначеєва Е.Г.

при секретарі судового засідання Балакай І. Л.

за участю представників від:

позивачаОСОБА_2 за дов. № юр/308 від 03.02.2011 р.,

відповідачаОСОБА_3 за дов. № 16000/10/10-013 від 15.04.2010 р.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у

Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від10 січня 2011 року (повний текст 11 січня 2011 року)

по адміністративній справі№ 2а-26423/10/0570 (суддя Мозгова Н. А.)

за позовомОбласного комунального підприємства

"Донецьктеплокомуненерго"

доДержавної податкової інспекції у

Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" звернулося 18 листопада 2010 року до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (арк. спр. 3-5) до державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від 26 травня 2010 року № 0003891542/0, від 25 червня 2010 року № 0003891542/1, від 31 серпня 2010 року № 0003891542/2, від 9 листопада 2010 року № 0003891542/3 ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька про застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість в сумі 190334 грн. 56 коп.

В обґрунтування позову позивач вказав, що не погоджується з застосованими штрафними санкціями, оскільки він не сплачував зазначені в акті перевірки податкові зобовязання з ПДВ вказаними податковим органом платіжними документами.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду (арк. спр. 88-92) від 10 січня 2011 року позов обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" до державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька був задоволений повністю, визнані недійсними податкові повідомлення-рішення від 26 травня 2010 року № 0003891542/0, від 25 червня 2010 року № 0003891542/1, від 31 серпня 2010 року № 0003891542/2, від 9 листопада 2010 року № 0003891542/3 ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька про застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість в сумі 190334 грн. 56 коп.

Суд першої інстанції при задоволенні позову виходив з того, що за наданими позивачем платіжними дорученнями, ним у спірний період перераховувався податок на додану вартість по податковим деклараціям за грудень 2009 року, січень 2010 року, а податковим органом неправомірно ці кошти були направлені на погашення податкових зобовязань жовтня 2008 року з нарахуванням штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну оплату цих зобовязань.

В апеляційній скарзі (арк. спр. 93-94) відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального права, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Відповідач наголошує в скарзі, що кошти, які надійшли від платника податку на сплату зобовязань, направляються на погашення податкових зобовязань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати, й на думку відповідача, відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується, як самостійно розрахованих платником податків податкових зобовязань, так і податкових зобовязань, розрахованих контролюючим органом.

Під час судового розгляду представник відповідача підтримав апеляційну скаргу. Позивач проти апеляційної скарги заперечував та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечень на скаргу, встановила наступне.

Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» є юридичною особою (свідоцтво про державну реєстрацію, статут арк. спр. 29-35), яке включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 03337119, що підтверджується довідкою (арк. справи 28), взяте на податковий облік в ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька та зареєстроване платником податку на додану вартість з 22 червня 2001 року, про що свідчить свідоцтво (арк. спр. 36-37).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III (в редакції, чинній станом на час існування спірних правовідносин) (далі за текстом Закон № 2181) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації або у податковому розрахунку (пункт 1.11 статті 1 вказаного Закону) вважається узгодженим з дня подання податкової звітності.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181 передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього закону для подання податкової декларації.

За підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Відповідно до підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим звітним періодом для податку на додану вартість є один календарний місяць.

Узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, встановлені статтею 5 Закону № 2181, визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 закону).

Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах встановлених цим підпунктом в залежності від кількості днів затримки.

11 травня 2010 року ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька за період з 1 січня 2007 року по 1 червня 2007 року була проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка ОКП «Донецьктеплокомуненерго» з питань своєчасності сплати податків і зборів до бюджету, за результатами якої був складений акт № 361/15-2/03337119 (арк. спр. 10).

В акті перевірки відповідачем було вказано, що в порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ОКП «Донецьктеплокомуненерго» був несвоєчасно сплачений податок на додану вартість, визначений в податковій декларації з ПДВ вх. № 235466 від 20 січня 2010 року, внаслідок несвоєчасного подання платіжного доручення по строку сплати. В якості платіжних доручень відповідач в акті перевірки та розрахунку штрафних санкцій (арк. спр. 10-11) вказав декларацію № 191952 від 21 січня 2010 року на суму 1881574 грн. 47 коп., на яку нарахував 10 % штрафу 188157 грн. 45 коп., платіжне доручення № 29 від 22 січня 2010 року на суму 6277 грн. 86 коп. штраф 10 % 627 грн. 79 коп., уточнюючий розрахунок № 3629 від 29 січня 2010 року на суму 3007 грн. - штраф 10 % 300 грн. 70 коп., платіжне доручення № 7092 від 29 січня 2010 року штраф 10 % 313 грн. 89 коп., № 78 від 29 січня 2010 року на суму 6277 грн. 82 коп. траф 10 % 627 грн. 78 коп., платіжне доручення № 7394 від 19 лютого 2010 року на суму 3069 грн. 52 коп. штраф 10 % - 306 грн. 95 коп.

26 травня 2010 року ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003891542/0 (арк. спр. 6) про застосування на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 штрафу в розмірі 10 % на загальну суму 190334 грн. 56 коп. за затримку на 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання на загальну суму 1903345 грн. 59 коп.

Це податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, ДПА у Донецькій області, ДПА України, рішеннями яких скарги позивача були залишені без задоволення, а податкові повідомленні-рішення відповідача без змін (арк. спр. 12-25). За наслідками апеляційного узгодження спірного рішення, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька були прийняті податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2010 року № 0003891542/1, від 31 серпня 2010 року № 0003891542/2, від 9 листопада 2010 року № 0003891542/3 (арк. спр. 7-9) про застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість на ту ж суму 190334 грн. 56 коп.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно неправомірного прийняття відповідачем спірних рішень, виходячи з нижче приведеного.

20 січня 2010 року позивачем до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька була подана податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2008 року вх. № 235466, якою одночасно були виправлені помилки вересня 2008 року (арк. спр. 26-27). До сплати в цій декларації було зазначено суму податкових зобовязань з ПДВ 2022837 грн.

Несвоєчасність подання податкової декларації не є предметом розгляду в даній справі, оскільки штрафні (фінансові) санкції застосовані лише за несвоєчасну сплату податкових зобовязань.

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181 платнику податків надано право при самостійному виявленні помилки у показниках раніше поданої податкової декларації надати уточнюючий розрахунок або врахувати помилку у наступній звітній декларації.

Відповідач зазначив, що податкова декларація з ПДВ за грудень 2009 року, якою були виправлені помилки листопада 2009 року, подана 21 січня 2010 року вх. № 191952 (арк. спр. 71-74), дорівнює сплаті податкових зобовязань з ПДВ за жовтень 2008 року, оскільки в рядку 22.1 декларації позивач вказав на зарахування відємного значення поточного звітного періоду у зменшення податкового боргу з ПДВ на суму 3130468 грн. Крім того, відповідач розцінив в якості сплати податкового зобовязання жовтня 2008 року подання позивачем уточнюючого розрахунку податкових зобовязань з ПДВ за січень 2010 року вх. № 3629 від 29 січня 2010 року (арк. спр. 75-76), в якому були виправлені помилки липня 2009 року, а саме збільшено на суму 3007 грн. суму відємного значення, зарахованого у зменшення суми податкового боргу з ПДВ.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що подання податкової декларації та уточнюючого розрахунку, за якими зменшені зобовязання попередніх звітних періодів за рахунок відємного значення не дорівнює сплаті податкового зобовязання. Підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 повязує застосування штрафу саме з не сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків.

Згідно частини 1 статті 17 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) проводиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України. Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181 визначено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти. За пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-ІІІ від 4 квітня 2001 року кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 50 Бюджетного кодексу України встановлений порядок виконання Державного бюджету України за доходами та визначено, що податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету. Згідно підпункту 3.1 пункту 3 Порядку виконання державного бюджету за доходами, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 року N 131, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року за N 67/5258, платники податків (юридичні та фізичні особи) сплачують податки і збори (обов'язкові платежі) у безготівковій або готівковій формах; платежі здійснюються платниками через установи банків, у яких вони обслуговуються, через установи Державного комітету зв'язку України, установи Ощадного банку за місцезнаходженням платника.

Таким чином, під сплатою платником податку податкових зобов'язань розуміється саме внесення готівковими коштами або перерахування в безготівковому порядку на казначейський рахунок державного бюджету відповідної суми податку.

Крім того, податковий орган зарахував поточні платежі в погашення податкових зобовязань з ПДВ за жовтень 2008 року за платіжним дорученням № 7394 від 19 лютого 2010 року (арк. спр. 56), яким було сплачено 50000 грн. податку на додану вартість по податковій декларації за січень 2010 року та за платіжним дорученням № 7092 від 29 січня 2010 року (арк. спр. 57), яким було сплачено 50000 грн. податку на додану вартість по податковій декларації за грудень 2009 року.

Як вбачається з облікової картки позивача (арк. спр. 66) 29 січня 2010 року «за невизначеним документом № 78 від 29 січня 2010 року» податковий орган зарахував 100000 грн. та погасив пеню минулих років й недоїмку за податковою декларацією за жовтень 2008 року, в той час як за банківським реєстром (арк. спр. 58) 29 січня 2010 року був сплачений податок на додану вартість в розмірі 100000 грн. за грудень 2009 року.

22 січня 2010 року в обліковій картці позивача (арк. спр. 61) «за невизначеним документом № 29 від 22 січня 2010 року» податковий орган зарахував 100000 грн. та погасив пеню минулих років й недоїмку за податковою декларацією за жовтень 2008 року, в той час як за банківським реєстром (арк. спр. 59) 22 січня 2010 року був сплачений податок на додану вартість в розмірі 100000 грн. за січень 2010 року.

Таким чином, зарахування платежів проводилося податковим органом без врахування призначення платежу, визначеного позивачем.

Відповідач в обґрунтування правомірності таких дій посилається на вимоги пункту 7.7. статті 7 Закону № 2181, хоча ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань, не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 4 грудня 1990 року (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів. На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за N 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був в спірний період спеціальним законом з питань оподаткування та встановлював порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

З огляду на відповідність прийнятої судом першої інстанції постанови нормам матеріального та процесуального права колегія судів зазначає, що наявні підстави для залишення її без змін.

В судовому засіданні, з огляду на великий обсяг судового рішення, проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року по адміністративній справі № 2а-26423/10/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року по адміністративній справі № 2а-26423/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 11 лютого 2011 року.

Головуючий суддя В.Г.Яманко

Судді: Е.Г.Казначеєв

І.А.Васильєва