Ухвала суду № 16549023, 10.02.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.

Суддя-доповідач - Яманко В.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2011 року справа №2а-28037/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Яманко В.Г.

суддів Васильєвої І.А. , Казначеєва Е.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у

Куйбишевському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від10 січня 2011 року (повний текст 14 січня 2011 року)

по адміністративній справі№ 2а-28037/10/0570 (суддя Абдукадирова К. Е.)

за позовомДержавного підприємства "Донецьквантажтранс"

доДержавної податкової інспекції у

Куйбишевському районі м. Донецька

про визнання дій неправомірними при винесенні повідомлень

про розподіл сплаченої суми податку, зобовязання внести

зміни до особового рахунку, -

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство "Донецьквантажтранс" звернулося 9 грудня 2010 року до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (арк. спр. 4-5) до державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання дій відповідача неправомірними при винесенні повідомлення про перерозподіл сплаченої суми на погашення податкового боргу з податку на додану вартість і пені № 105660016771091 від 29 вересня 2010 року на суму 3229 грн. 01 коп., зобовязання відповідача внести зміни до картки особового рахунку позивача шляхом зарахування перерозподіленої суми, яка була віднесена на сплату податкового боргу в розмірі 197702 грн. 99 коп. та пені в розмірі 3229 грн. 01 коп. в рахунок сплати податку на додану вартість за серпень 2010 року.

В обґрунтування позову позивач послався на сплату визначеного в податковій декларації з ПДВ за серпень 2010 року податку в встановлені законодавством терміни та перерозподіл частини сплачених коштів в погашення податкового боргу, що виник раніше.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року (арк. спр. 63-65) позов державного підприємства "Донецьквантажтранс" був задоволений у повному обсязі, а саме: визнані неправомірними дії відповідача при винесенні повідомлення про перерозподіл сплаченої суми на погашення податкового боргу з податку на додану вартість і пені № 105660016771091 від 29 вересня 2010 року на суму 3229 грн. 01 коп., зобовязання відповідача внести зміни до картки особового рахунку позивача шляхом зарахування перерозподіленої суми, яка була віднесена на сплату податкового боргу в розмірі 197702 грн. 99 коп. та пені в розмірі 3229 грн. 01 коп. в рахунок сплати податку на додану вартість за серпень 2010 року.

При задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу визначене платником податків та неправомірно спрямував суму коштів, зазначених в платіжному дорученні позивача, в рахунок погашення податкового боргу та пені минулих років.

В апеляційній скарзі (арк. спр. 67-70) відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального права, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Апелянт посилається в скарзі на те, що судом першої інстанції не були враховані при прийнятті постанови приписи пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким встановлено погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечень на скаргу, встановила наступне.

Державне підприємство "Донецьквантажтранс" є юридичною особою, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію (арк. спр. 54), включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 34828840, що підтверджується довідкою (арк. спр. 55), та взяте на податковий облік в ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька (арк. спр. 53). Згідно свідоцтва № 100011558 (арк. спр. 56) позивач зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) (далі за текстом Закон № 2181), податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації або у податковому розрахунку (пункт 1.11 статті 1 вказаного Закону) вважається узгодженим з дня подання податкової звітності.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181 передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього закону для подання податкової декларації.

За підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закон № 2181 податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Відповідно до підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим звітним періодом для податку на додану вартість є один календарний місяць.

Узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, встановлені статтею 5 Закону № 2181, визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 закону).

Позивачем своєчасно до ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька була подана податкова декларація з податку на додану вартість за серпень 2010 року (арк. спр. 8-9), в якій визначено до сплати суму ПДВ в розмірі 200932 грн. Граничний строк сплати податкового зобовязання за серпень 2010 року 30 вересня 2010 року.

29 вересня 2010 року платіжним дорученням № 8712 (арк. спр. 6) позивач своєчасно з дотриманням вищенаведених норм Закону № 2181 був сплачений податок на додану вартість за серпень 2010 року в повному обсязі в розмірі 200932 грн.

ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька повідомленням № 105660016771091 від 29 вересня 2010 року (арк. спр. 7) розподілило в примусовому порядку, керуючись абзацом 2 підпункту 16.3.3 пункту 16.2 статті 16 Закону № 2181, сплачену за вказаним платіжним дорученням № 8712 від 29 вересня 2010 року суму ПДВ серпня 2010 року в рахунок погашення податкового боргу, що виник в попередні звітні податкові періоди, в розмірі 197702 грн. 99 коп. та на погашення пені в розмірі 3229 грн. 01 коп.

Згідно підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181 та пункту 3.7 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2003 року N 290, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 червня 2003 року за N 522/7843, повідомлення приймаються якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції).

В даному випадку позивач сплатив не податковий борг, а поточний платіж за декларацією, чітко визначивши призначення платежу, при цьому пеня позивачу окремо податковим органом не виставлялася, тому підстави для застосування норм підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181 в даній справі відсутні.

Щодо посилань відповідача на вимоги пункту 7.7. статті 7 Закону № 2181, то ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань, не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 4 грудня 1990 року (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів. На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за N 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Внесення змін до облікових карток (особових рахунків) позивача є наслідком визнання протиправними дій податкових органів з прийняття повідомлень про направлення грошових коштів в погашення податкового боргу минулих періодів та пені, не зважаючи на призначення платежу визначене позивачем, оскільки порушене право повинно бути відновлено шляхом внесення змін до обліку податку того податкового звітного періоду, який фактично був сплачений.

З огляду на відповідність прийнятої судом першої інстанції постанови нормам матеріального та процесуального права колегія судів зазначає, що наявні підстави для залишення її без змін.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року по адміністративній справі № 2а-28037/10/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року по адміністративній справі № 2а-28037/10/0570 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Г.Яманко

Судді: Е.Г.Казначеєв

І.А.Васильєва