Ухвала суду № 16548985, 09.02.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Нікулін О.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2011 року справа №2а-8732/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Нікуліна О.А.

суддів Радіонової О.О. , Жаботинської С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2010 року по справі № 2а-8732/10/1270 за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2010 року позивач звернувся з адміністративним позовом до суду про визнання протиправною та скасування постанови.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2010 року по справі № 2а-8732/10/1270 позовні вимоги Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» було задоволено, а саме:

визнано протиправною та скасовано винесену відповідачем Управлінням у справах захисту прав споживачів в Луганській області постанову № 000841 від 20.09.2010 року про накладення на позивача ЛМКП «Теплокомуненерго» стягнення у вигляді штрафу у сумі 340 гр. за невиконання припису № 359 від 18.06.2010 року.

З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою на неї, в якій зазначено, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права внаслідок чого неправильно вирішив справу, вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Сторони в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, справа переглянута судом у порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини між сторонами по справі, застосував відповідні норми матеріального та процесуального права та виходив з наступного.

Законом України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12.05.1991 встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Згідно з ч. 3. ст. 5 Закону України від 12.05.91р N 1023-XII «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди».

Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 229 від 23.06.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652 (далі Положення № 229), визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право у числі іншого: давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів; накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 8 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V припис це обовязкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) субєкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.

Суд правильно встановив, що управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є субєктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правовий акт індивідуальної дії може бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивач субєкт господарювання юридична особа Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (далі Луганське МКП «Теплокомуненерго») є комунальним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 року №31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996 року, реєстраційний номер № 99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 року № 30/19, адреса місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а. Згідно Статуту МКП «Теплокомуненерго» предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг споживачам (централізоване постачання гарячої води, централізоване опалення).

До Управління у справах захисту споживачів в Луганській області з питання порушень прав споживачів, а саме про відмову у відключенні квартир від мереж централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів Луганського МКП «Теплокомуненерго» та проведення перерахунку за не надання послуг центрального опалення звернулась ОСОБА_4, яка мешкає у АДРЕСА_1.

На підставі звернення працівниками відповідача були здійснені позапланові перевірки дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у Луганському МКП «Теплокомуненерго».

За результатами перевірки було складено акт № 001007 від 17 червня 2010 року, в якому зафіксовано, що заявник має у повному обсязі дозвільні документи, що передбачені законодавством, на встановлення автономного опалення.

У звязку з цим начальник Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області Лукашик М.Ф. дійшов висновку про наявність законних підстав для припинення нарахувань за послуги, які фактично не надаються та проведення перерахунків з моменту звернення зазначених заявників до Луганського МКП «Теплокомуненерго», та на підставі цього акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів ним видано припис № 359 від 18 червня 2010 року про усунення порушень збоку Луганського МКП «Теплокомуненерго» прав споживачів з вимогами:

- припинити порушення прав громадянки ОСОБА_4., яка мешкає у АДРЕСА_1, в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги,

- припинити нарахування виплати за ненадані послуги громадянці ОСОБА_4, яка мешкає у АДРЕСА_1,

- провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення гр. ОСОБА_4. за вказаною адресою,

- про вжиті заходи інформувати Управління до 18 липня 2010 року.

За невиконання зазначеного припису відповідачем Управлінням у справах захисту прав споживачів у Луганській області у відповідності до ст. 26, ч. 1 п. 9 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» до позивача Луганського МКП «Теплокомуненерго» були застосовані стягнення у вигляді штрафів згідно постанови № 000833 від 20 вересня 2010 року у розмірі 340 грн.

Вказані обставини підтверджуються актом № 001007 від 17 червня 2010 року, приписом № 359 від 18.06.2010 року, постановою № 000841 від 20 вересня 2010 року.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

У відповідності зі ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідальність субєкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає тільки у вказаних вище випадках, і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень, та накладено стягнення штрафу.

По справі фактично виник спір між позивачем теплопостачальною організацією та споживачами теплової енергії з приводу відмови їх від отримання теплової енергії та оспорювання правомірності нарахування оплати за поставлену теплову енергію, що не підпадає під перелік випадків, за які субєкт господарювання несе відповідальність, як за порушення прав споживачів.

Закон України «Про теплопостачання» № 2633-ІV від 2 червня 2005 року (далі Закон № 2633) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обовязки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із підпунктом 9 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.

Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).

На виконання пункту 25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

Згідно із пунктом 2.5 Порядку № 4, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.

По закінченні робіт, відповідно до пункту 2.6 Порядку, затвердженого наказом від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.

Питання, повязані з виробництвом теплової енергії та її постачанням, яке здійснюється на договірній основі, у тому числі і питання відключення від теплопостачання у встановленому порядку, відноситься до сфери господарської діяльності теплопостачальної організації.

Згідно пункту 4 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 5 квітня 2007 року орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Спір між теплопостачальною організацією та споживачем підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, суд правильно вважав, що відповідачем помилково було накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу за невиконання припису, оскільки за результатами перевірки йому цей припис було видано безпідставно.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права під час вирішення справи, тобто відсутні підстави для скасування або зміни судового рішення.

Керуючись ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2010 року по справі № 2а-8732/10/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2010 року по справі № 2а-8732/10/1270 залишити без змін.

Ухвала за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через 5 днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Головуючий О.А.Нікулін

Судді О.О.Радіонова

С.В.Жаботинська