Ухвала суду № 16548891, 02.02.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Фещук А.В.

Суддя-доповідач - Яковенко М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2011 року справа №2а-21128/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Яковенка М.М.

суддів Ханової Р.Ф. , Гайдара А.В.

при секретарі судового засідання Чурікова Я.О.

за участю представників:

від позивача: Романенко О.М., Тіняєва В.А., Хаймінова Н.П.

від відповідачів: Беро А.Л., Жаркова О.Г., Непоп О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року по адміністративній справі № 2а-21128/10/0570 за позовом Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області до Відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева», Закритого акціонерного товариства «Візаві» про стягнення у доход держави коштів за правочином, вчиненим з метою, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства,-

ВСТАНОВИЛА:

Державна податкова інспекція у м.Краматорську Донецької області звернулась до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» та Закритого акціонерного товариства «Візаві», в якому просила стягнути з ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» на користь ЗАТ «Візаві» суми орендної плати у розмірі 10400000,00 грн. та стягнути з ЗАТ «Візаві» в дохід держави суми орендної плати у розмірі 10400000,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року по адміністративній справі № 2а-21128/10/0570 у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту с порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що операція по передачі в оренду ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» власних основних засобів за орендну плату в розмірі 1600000 грн. в місяць направлена на отримання ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» збитків у господарській діяльності за період з 01.01.2008 року по 01.06.2010 року. Законодавством не передбачена можливість з передачі в оренду обєктів лізингу лізингоотримувачем назад лізингодавачу. Дана угода не переслідувала мети здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку як то го вимагає п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а привела до збитковості підприємства та не сплати податків до державного бюджету. До перевірки не були надані щомісячні акти наданих послуг, а виставлялися лише рахунки, не надавались платіжні доручення та виписки банківської установи, які б свідчили про виконання зобовязання по перерахунку на користь ЗАТ «Візаві». Також скаржник стверджує, що спірний правочин є нікчемним, оскільки вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому підлягають застосуванню наслідки ст..208 ГК України. Просив постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.178-180).

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники відповідачів просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій, встановлено, що Відкрите акціонерне товариство «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» (Відповідач-1) є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 00191187, є платником податку на прибуток, податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 001911805153, знаходиться на податковому обліку в ДПІ м.Краматорська Донецької області.

Закрите акціонерне товариство «Візаві» (Відповідач-2) є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 24068600, є платником податку на прибуток, податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 240686005098, знаходиться на податковому обліку в СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Донецьку.

Державною податковою інспекцією у м.Краматорську Донецької області (далі по тексту ДПІ у м.Краматорську, позивач) у період з 04.06.2010 року по 02.07.2010 року проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з з 01.04.2005 року по 31.03.2010 року за результатами якої складено акт №1519/23-2-00191187 від 09.07.2010 року (а.с.8-52).

В акті зазначено, що відповідно до угоди фінансового лізингу №351 від 19.06.1998 року ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» передало у фінансовий лізинг ЗАТ «Візаві» більше 200 найменувань основних засобів (без переходу права власності Закритому акціонерному товариству «Візаві»), в тому числі піч №4 доменного цеху на період з 1998 року по 2016 рік.

Згідно з додатком від 26.12.2007 року до Порядку використання обладнання, переданого в лізинг, ЗАТ «Візаві» передало в оренду ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева», піч №4 доменного цеху з щомісячною орендною платою у розмірі 1600000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість). Таким чином, за період з 01.01.2008 року по 01.06.2010 року орендна плата ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» за свою власність (піч №4 доменного цеху) нарахована та віднесена на балансові збитки підприємства у сумі розміром 219999999,1 грн. без податку на додану вартість. За даними банківських документів із загальної суми нарахованої орендної плати підприємством сплачено на розрахунковий рахунок ЗАТ «Візаві» 10141935,48 грн. Витрати по оренді печі №4 підприємство не відносило до складу валових витрат в податковому обліку та не формувало податкового кредиту. ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» та ЗАТ «Візаві», за даний період оренди печі №4 доменного цеху, не складалися щомісячні акти наданих послуг, а виставлялися лише рахунки.

В акті перевірки №1519/23-2-00191187 від 09.07.2010 року вказано, що положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 року №723/97-ВР не передбачено господарські операції з передачі в оренду обєктів лізингу лізингоодержувачем назад лізингодавцю, що свідчить про те, що дана операція по передачі в оренду Відкритому акціонерному товариству «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» власних основних засобів за орендну плату в розмірі 1600000 грн. в місяць направлена на отримання Відкритим акціонерним товариством «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» збитків у господарській діяльності за період з 01.01.1998 року по 01.06.2010 року у сумі розміром 219999999,1 грн. Станом на 15.06.2010 року сума даної орендної плати облікована як кредиторська заборгованість Відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» перед Закритим акціонерним товариством «Візаві». За період оренди підприємством безпідставно сплачено Закритому акціонерному товариству «Візаві» 10141935,48 грн. А тому не переслідувала мети здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку, як того вимагає п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а навпаки призвела до збитковості підприємства.

19 червня 1998 року між Відкритим акціонерним товариством «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» (Лізингодавець) та Закритим акціонерним товариством «Візаві» (Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №351 (далі по тексу Договір №351) на виконання умов якого, Лізингодавець передав, а Лізингоотримувач отримав в платне користування на умовах фінансового лізингу обєкт лізингу на строк з моменту передачі обєкта лізингу Лізингоотримувачу до 2016 року (а.с.53-56, 57,58).

Обєктом лізингу відповідно до п.2.1 Договору №351 є рухоме та нерухоме майно, яке є основними фондами та перераховане в Додатку №1 до даного договору.

Відповідно до Додатку №1 до Договору №351 ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» передало в фінансовий лізинг ЗАТ «Візаві» 287 одиниць основних засобів, в тому числі доменну піч №4 обємом 1033 м.куб. (інвентарний номер 420-1) доменного цеху.

Пунктом 5.3 Договору №351 визначено, що розмір лізингових платежів та строки їх сплати встановлюються в Додатку №2 до даного договору «Розрахунок лізингових платежів та графік їх сплати». Лізинговий платіж за обєкти лізингу відповідно до Додатку №2 до Договору №351 складає 5378216,66 грн. Обєкт лізингу без переходу права власності взято на облік ЗАТ «Візаві».

24 червня 1998 року між ЗАТ «Візаві» та ВАТ «КМЗ імені Куйбишева» укладено Додаткову угоду до договору фінансового лізингу №351 від 19.06.1998 року відповідно до умов якої, пунктом 2 передбачено можливість тимчасового використання ВАТ «КМЗ імені Куйбишева» за згодою ЗАТ «Візаві» частини майна для вирішення власних виробничих потреб. Порядок та умови використання обумовлювались окремо (а.с.133).

26 грудня 2007 року ЗАТ «Візаві» та ВАТ «КМЗ імені Куйбишева» узгоджено та підписано Порядок використання обладнання до Додаткової угоди від 24.06.1998 року до договору фінансового лізингу №351 від 19.06.1998 року (далі по тексту Порядок використання обладнання), а саме: доменної печі №4 та допоміжного обладнання, ТЕЦ-ПВС, Допоміжного обладнання «Мартенівського цеху», що перебуває у фінансовому лізингу ЗАТ «Візаві» (а.с.134.

Згідно з вказаним Порядком використання обладнання строк його використання становить 3 місяці з моменту передачі обладнання. Передача здійснюється на підставі Акту прийому-передачі обладнання відповідно до Додатку №1. Розмір щомісячного платежу за використовуване обладнання визначається протоколом, виходячи із договірної ціни (Додаток «2).

Відповідно до Акту прийому-передачі від 26.12.2007 року ЗАТ «Візаві» передало до закінчення робіт по ремонту, налагодженню та модернізації обєкту лізингу, а ВАТ «КМЗ імені Куйбишева» прийняло в тимчасове використання для вирішення власних виробничих потреб частину комплексу обладнання для доменного виробництва, зокрема, доменну піч №4 та допоміжне обладнання, ТЕЦ-ПВС, Допоміжне обладнання «Мартенівського цеху» (а.с.136-139).

Протоколом узгодження договірної ціни від 26.12.2007 року, якиї є Додатком №2 до Додаткової угоди від 24.06.1998 року до договору фінансового лізингу №351 від 19.06.1998 року, визначено, що за тимчасове користування частиною обладнання для доменного виробництва сторонами встановлено щомісячну плату у сумі розміром 1600000,00 грн. (з врахуванням податку на додану вартість) (а.с.135).

Надані представником ВАТ «КМЗ імені Куйбишева» та оглянуті в судовому засіданні в суді першої інстанції платіжні доручення №2652 від 20.06.2008 року, №602 від 25.06.2008 року, №1609 від 20.01.2009 року, №1927 від 23.12.2009 року та виписки банківської установи, свідчать про виконання останнім зобовязання по перерахуванню на користь ЗАТ «Візаві» плати за використання обладнання для доменного виробництва за Договором №351 та додатками до нього у сумі розміром 12141953,48 грн. Колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що не складання щомісячних актів наданих послуг, а виставляння лише рахунків не може бути доказом нікчемності самого правочину, а може вплинути на формування валових витрат підприємства.

Проблемою даного спору є те, що позивач наполягає на тому, що зазначений правочин є нікчемними, оскільки вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є таким, що порушує публічний порядок; та доводить, що відповідачі не мали на меті здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Відповідно до частини 2 статі 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Колегія суддів вважає, що Договір фінансового лізингу та додатки до нього відповідають всім вимогам, передбаченим ст.203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності такого правочину. Сторони договору лізингу мали і мають цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Крім того, такий договір недійсним, у встановленому порядку не визнавався, діє тривалий час, на підставі якого між сторонами існують певні права та обовязки по його виконанню при здійсненні господарської діяльності.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Ко дексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обо роту, вимог розумності та справедливості.

Аналогічні норми закріплені у Господарському кодексі України. Згідно з частиною першою статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Статтею 67 Госпо дарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, ви значені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Первинні редакції Закону України "Про лізинг" Ж723/97-ВР (від 16.12.1997 та 14.01.1999), нова редакція (від 11.12.2003), вже Закону України "Про фінансовий лізинг", Цивільний кодекс України - не містять імперативних вимог щодо утримання Об'єкта лізингу. Тобто відсутні обме ження щодо можливості укласти окрему угоду між Лізингоодержувачем і Лізингодавцем щодо передачі останньому в експлуатацію або використання Об'єкта лізингу.

Відповідно до частин 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Колегія суддів вважає доводи апелянта, що законодавством не передбачена можливість передачі в оренду обєктів лізингу лізингоотримувачем назад лізингодавачу є безпідставними.

Цивільним, господарським або іншим законодавством не встановлена пряма заборона на передачу обєкту лізингу від лізингоотримувача до лізингодавачу (власника майна) обєктів, для тимчасового користування останнім для вирішення власних виробничих задач, а тому не може вважатися таким, що такий правочин є нікчемним, та його нікчемність прямо встановлена законом. Крім того, представники позивача не змогли навести такі норми законодавства, які б прямо встановлювали заборону на здійснення таких дій, укладання такого виду правочину та які вказували на його нікчемність.

Крім того, колегія суддів вважає, що підприємства (відповідачі) діяли в межах укладеного договору фінансового лізингу від 29.06.1998 року, та додаткової угоди до цього договору від 24.06.1998 року, яким передбачалось та надавалось право ВАТ «Краматорському металургійному заводу імені Куйбишева» в порядку узгодження, використовувати обєкти (як повністю, так і в частині) лізингу для вирішення своїх виробничих задач. До того ж, колегія суддів звертає увагу, що позивач самостійно надав оцінку виниклим спірним правовідносинам між відповідачами, що обєкти передані саме по договору оренди.

Колегія суддів вважає посилання позивача про те, що передача для використання частини обладнання є правочином, який не переслідує мети здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку, як того вимагає п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» необґрунтованими. Оскільки відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподатку вання прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосеред ня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення правочину, який передбачає отримання коштів, вже є ознакою господарської діяльності. Порядок викорис тання обладнання до Договору лізингу був направлений саме на отримання доходу, а узяте у тим часове використання майно безпосередньо впливало на результати діяльності ВАТ «КМЗ ім. Куй бишева».

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положеннями частини 1 статті 208 Господарського кодексу України визначено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Циві льного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається..

Аналіз вищевикладених норм свідчить, що санкції, передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтере сам держави і суспільства. При цьому в будь-якому випадку для застосування зазначених санкцій необхідно встановити наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить ін тересам держави і суспільства, хоча б у однієї сторони угоди.

В той же час, обставини, на які посилається позивач, не підтверджують те, що укладаючи та виконуючи договір фінансового лізингу № 351 від 19.06.1998 р. з додатками, сторони чи одна з них діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено та не надано достовірних доказів спрямованості умислу відповідачів на укладання угоди, яка суперечить інтересам держави та суспільства та щодо вини сторін, наявності у них умислу щодо дій, які суперечать інтересам держави та суспільства, тому застосування до відповідачів санкцій, передбачених ст. 208 ГК України є необґрунтованим. Колегія суддів вважає, що висновки позивача засновані лише на його припущеннях, невірного тлумачення норм цивільного, господарського законодавства в сфері договірних правовідносин.

Крім того, позивач підтверджує, що ВАТ «КМЗ ім. Куйбишева», скориставшись своїм правом, у податковому обліку не відносило до складу валових витрат витрати за використання части ни обладнання для доменного виробництва та не формувало податковий кредит з ПДВ.

Проаналізувавши спірний правочин, колегія суддівпогоджується з висновком суду першої інстанції, що сам по собі правочин не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, і не порушує публічний порядок.

Визначальною ознакою правочину є те, що воно повинно спричиняти реальні зміни майнового стану сторін угоди, що має місце у спірних правовідносинах, підтверджується матеріалами справи та спростовує доводи позивача щодо відсутності настання реальних наслідків за спірним правочином.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивач не обґрунтував свою правову позицію стосовно нікчемності правочину, не надав переконливих доказів того, що передані у тимчасове користування обєкти, у тому числі піч №4 назад ВАТ «Краматорський металургійний завод імені Куйбишева» є правочином, що має ознаки нікчемності, зобовязання по виконанню такого правочину спрямованні на порушення конституційних прав і свобод, завідомо противорічить інтересам держави та суспільства, направлені на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Представники позивача не змогли обґрунтувати суму, яка на їх думку повинна підлягати до стягнення за таким правочином. Крім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними. Податковий орган позбавлений права втручатися у господарську діяльність підприємства, визначати для субєктів господарювання вид, обрання порядку ведення господарської діяльності, свободи вибору контрагентів та укладання різних видів договорів, які, якщо прямо не заборонено законом, відповідають свобідному волевиявленню сторін, та при укладанні яких, субєкти такої діяльності самостійно визначають свої права та обовязки при здійсненні ними господарської діяльності.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі зясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року по адміністративній справі № 2а-21128/10/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року по адміністративній справі № 2а-21128/10/0570 залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина ухвали постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 02 лютого 2011 року. Ухвала у повному обсязі складена 07 лютого 2011 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя М.М. Яковенко

Судді Р.Ф.Ханова А.В.Гайдар