Ухвала суду № 16542082, 07.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2011 р. м. КиївК-11416/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Степашка О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року по справі № 2-27/898-2007А за позовом Приватного підприємства «Чумак»до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Приватного підприємства «Чумак» (далі-ПП «Чумак», позивач) до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі-ДПІ у м. Ялта Автономної Республіки Крим, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001251500 від 01.12.2006 про застосування штрафних санкцій у сумі 1875,69грн. за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобовязання з єдиного податку.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року, позовні вимоги задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0001251500 від 01.12.2006 про застосування штрафних санкцій у сумі 1875,69грн. за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобовязання з єдиного податку, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3.40грн. державного мита.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 18.05.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 29.09.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року, прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст.ст. п.5.1 ст. 5, п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» (далі-Закон України №2181).

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №2676/15-0/32542150 від 23.11.2006, складеного за результатами невиїзної перевірки з питання невчасної сплати узгодженого податкового зобовязання з єдиного податку юридичних осіб платником податків ПП. «Чумак»за період ІV квартал 2003 року І півріччя 2006 року, відповідачем було винесено податкове-повідомлення рішення №0001251500 від 01.12.2006 про застосування до позивача на підставі п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 7 Закону України №2181 штрафних санкцій у сумі 1875,69грн. за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобовязання з єдиного податку.

Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що за результатами перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем абзацу 2 ст. 3 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва»(несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобовязання з єдиного податку юридичних осіб за період ІV квартал 2003 року І півріччя 2006 року).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган неправомірно застосував по відношенню до позивача штрафні санкції, передбачені Законом України №2181, оскільки за прострочення сплати єдиного податку слід було нарахувати пеню, а не штрафні санкції, які застосовуються за порушення вимог саме зазначеного Закону.

Суд апеляційної інстанції, залишив рішення суду першої інстанції без змін, проте зазначив, що за порушення строків сплати єдиного податку штрафні санкції, передбачені п.п.17.1.7 ст. 17 Закону України №2181 не застосовуються, оскільки такий податок відсутній у виключному переліку загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обовязкових платежів), встановленому ст.ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування».

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Абзацом другим пункту 3 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відповідно до абзацу девятого статті 4 Указу за результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.

Водночас у преамбулі Закону України №2181 зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відтак з набранням чинності зазначеним Законом уніфіковано, зокрема, порядок та строки подання податкових декларацій (розрахунків), а також порядок та строки сплати сум податкових зобов'язань.

Згідно з підпунктом «б»підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Відповідно ж до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України №2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Проте, суди попередніх інстанцій вищезазначене не врахували, та не надали належної оцінки фактичним обставинам справи з урахуванням порядку та строків сплати позивачем сум податкових зобовязань, визначених Законом України №2181, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням вимог статті 159 КАС України, щодо законності та обґрунтованості.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судом норм процесуального права в частині не встановлення фактичних обставин справи не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2007 року та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ____ Г.К. Голубєва

____ О.В. Карась

____ А.О. Рибченко

____ О.І. Степашко