Ухвала суду № 16540865, 24.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" травня 2011 р. м. КиївК-14581/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2007 року по справі № А23/297 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромзбут»до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які зявились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромзбут» (далі-ТОВ «Техпромзбут», позивач) до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі (далі- Південна МАПІ у м.Кривому Розі, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0003602301/0 від 15.11.2005, яким позивачу визначено податкове зобовязання з земельного податку в сумі 9679,12грн. за основним платежем та 1651,14грн. за штрафними санкціями та повернення з бюджету на рахунок позивача сплаченої суми земельного податку у розмірі 11346,00грн.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2006, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2007 року, позовні вимогизадоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0003602301/0 від 15.11.2005, стягнуто з Державного бюджету на користь позивача 3,40грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 04.07.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 03.10.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2007 року, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 1, 5 Закону України «Про плату за землю»та ст.ст. 116, 126 Земельного кодексу України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що за результатами планової комплексної перевірки ТОВ «Техпромзбут»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2002 по 30.06.2005, податковим органом було встановлено порушення позивачем ст. 2, 14 Закону України «Про плату за землю»(несплата земельного податку за земельну ділянку загальною площею 1565 кв.м. за адресою: вул.Орджонікідзе, 51, м.Кривий Ріг, яка перейшла до позивача на правах тимчасового користування згідно договору купівлі-продажу від 28.12.2002) та складено акт перевірки №210/231/31385996 від 15.11.2005, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0003602301/0 від 15.11.2005, яким позивачу визначено податкове зобовязання з земельного податку в сумі 9679,12грн. за основним платежем та 1651,14грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до частини 4 статті 2 Закону України «Про плату за землю» за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата, а тому висновок податкового органу про необхідність сплати земельного податку є помилковим.

Проте, з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу майна від 28.12.2002 позивач придбав окрему нежитлову будівлю площею 1276,3 кв.м., розташовану за адресою: м.Кривий Ріг, вул.Орджонікідзе, 51, проте право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розміщено зазначену будівлю, на час виникнення спірних відносин оформлено не було.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону «Про плату за землю» (далі-Закон України № 2535-ХІІ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що обєктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, субєктом власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом статті 15 Закону України № 2535-ХІІ обовязок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах 1, 2 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Нинішня редакція цих норм чітко встановлює, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Водночас стаття 120 Земельного кодексу України і в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, не давала підстав для іншого розуміння її змісту.

Задовольняючи позовні вимоги, суди на обґрунтування своїх рішень посилалися на те, що право власності чи право користування земельною ділянкою виникає лише після державної реєстрації документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, а також державної реєстрації договору оренди.

Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону України № 2535-ХІІ та Земельного кодексу України (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий обєкт та які щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, - стаття 120 Земельного кодексу України. та стаття 377 Цивільного кодексу України (щодо відносин, які виникли після 1 січня 2004 року).

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2007 року підлягають скасуванню із прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі задовольнити.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2007 року по справі № А23/297 скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Т.М. Шипуліна

Судді: _____ __ Г.К. Голубєва

_____ __ О.В. Карась

___ А.О. Рибченко

_____ ___ М.О. Федоров