Ухвала суду № 16537084, 01.06.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1579/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Дурицька О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"01" червня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Дурицької О.М.,

суддів: Бистрик Г.М., Собківа Я.М.,

при секретарі: Леонтовичі М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2010 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Фудсервіс»до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2010 року Приватне підприємство «Фудсервіс»(далі позивач, ПП «Фудсервіс») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22 січня 2010 року №0000612306/0 про визначення ПП «Фудсервіс»податкового зобовязання з податку на додану вартість, за порушення останнім вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що підприємство не несе відповідальності за несплату податків продавцями по ланці постачання товарів, оскільки договір поставки товарів сторонами був укладений з додержанням всіх істотних його умов та не визнавався недійсним у визначеному законом порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року позовні вимоги Приватного підприємства «Фудсервіс»задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 22 січня 2010 року №0000612306/0.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Приватне підприємство «Фудсервіс»зареєстровано Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією 24 листопада 2005 року, що підтверджується належною в справі копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АД № 242098(а.с. 44).

В період з 30 листопада по 25 грудня 2009 року службовими особами відповідача було проведено виїзну планову перевірку ПП «Фудсервіс»з питань дотримання підприємством вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009”.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого останнім було занижено податок на додану вартість за березень 2009 року на суму 300357,00 грн..

За результатами проведення перевірки відповідачем було складено акт від 11 січня 2010 року №4/23-6/25199468, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 22січня 2010 року №0000612306/0 про визначення ПП «Фудсервіс»суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 450536,00 грн., у тому числі за основним платежем 300357,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 150179,00 грн..

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту Закон № 168/97-ВР).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто, з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Таким чином, визначення дати виникнення податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу товарів не залежить від дати переходу права власності на товар, що поставляється, а вжите в пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР поняття відвантаження товарів слід розуміти не як визначення факту виникнення права власності на товар, а як визначення початку процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обовязковою умовою, з якою Закон повязує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обовязковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів вказаної справи колегією суддів встановлено, що 14 вересня 2007 року між ТОВ “Асканія Фроузен Фудс” (постачальник) та ПП“Фудсервіс” (покупець) було укладено договір поставки №352/2007, за умовами якого постачальник зобовязувався поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар широкого асортименту (заморожені продукти харчування (морепродукти, піци, овочі тощо)) відповідно до специфікації та накладних.

На виконання умов вказаного договору ТОВ “Асканія Фроузен Фудс” поставило партію товару та надало позивачу відповідні видаткові накладні на поставку продуктів харчування, а також податкові накладні за №№ 4407 від 03 березня 2009 року , 4427 від 11 березня 2009 року, від 4429 від 12 березня 2009 року, 4430 від 13 березня 2009 року, 4477 від 16 березня 2009 року, 4565 від 17 березня 2009 року, 4585 від 20 березня 2009 року, а всього на загальну суму 1 802 144,14 грн., в тому числі ПДВ - 300 357,36 грн..

В свою чергу, у відповідності до договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30 червня 2009 року №7, ПП “Фудсервіс” та ТОВ “Асканія Фроузен Фудс” домовились провести зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 3 270 047,78 грн. за договорами поставки від 02 червня 2008 року №02-06/2008 та від 14 вересня 2007 року №352/2007. При цьому, в зазначеному договорі було визначено, що після проведення відповідних дій, які забезпечують припинення взаємних зобовязань між сторонами, припиняються наступні зобовязання, а саме: зобовязання ПП “Фудсервіс” перед ТОВ“Асканія Фроузен Фудс” по договору поставки від 14 вересня 2007 року №352/2007, що становить 3 270 047,78 грн., в повному обсязі, що підтверджується актом звірки заборгованості станом на 30 червня 2009 року.

Сума податку на додану вартість у розмірі 300357,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ“Асканія Фроузен Фудс”, відображена позивачем в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2009 року в складі податкового кредиту в звязку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання у межах своєї господарської діяльності.

В свою чергу, придбаний позивачем у ТОВ “Асканія Фроузен Фудс” товар (заморожені продукти харчування) в послідуючому був переданий на відповідальне зберігання цьому ж підприємству згідно договору відповідального зберігання від 01 березня 2009 року та актів прийомки-передачі товару на відповідальне зберігання від 03 березня, 11 березня, 12березня, 13 березня, 16 березня, 17 березня та 20 березня 2009 року.

Згідно пункту 1.2 договору відповідального зберігання, передбачено місце зберігання товару, а саме: м. Київ, Харківське шосе, 23 км. На підтвердження наявності місця зберігання в матеріалах справи міститься копія договору оренди складських приміщень від 01 жовтня 2007 року №01-10/07, укладеного між ТОВ “Віа Транс Експедиція” (орендодавець) та ТОВ “Асканія Фроузен Фудс” (орендар) про передачу орендарю у тимчасове платне користування складського приміщення за адресою: м.Київ, Харківське шосе, 23 км., буд. 4, загальною площею 760 кв. м.

Придбаний позивачем у ТОВ “Асканія Фроузен Фудс” товар був реалізований ТОВ“Асканія-Трейдінг”, що підтверджується договором поставки від 03 січня 2007 року №01/03-01-07, договором про внесення змін і доповнень, специфікацією, додатковою угодою до договору поставки, видатковими та податковими накладними, виписками банку, копії яких знаходяться в матеріалах даної справи.

Відповідач не погоджується з даною позицією та зазначає, що оскільки придбання позивачем продуктів харчування у ТОВ “Асканія Фроузен Фудс” по ланцюгу постачання підтвердити неможливо, то віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість у звязку з придбанням зазначених товарів у сумі 300357,00 грн. є неправомірним.

На думку відповідача, вказане свідчить про нікчемність укладених між сторонами правочинів, які не мали на меті настання певних правових наслідків.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями відповідача та зазначає, що відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наявних у справі доказів вбачається, що на момент укладення спірних господарських операцій, ТОВ “Асканія Фроузен Фудс” не було виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відтак в той час мало статус юридичної особи.

Отже, дії платника податку ТОВ “Асканія Фроузен Фудс” свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Вказане підтверджується позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 9 вересня 2008 року.

В свою чергу, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що підлягають до задоволення.

Отже, висновки суду першої інстанції колегія суддів знаходить правильними та такими, що не спростовуються доводами апелянта.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2010 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

суддя

суддя

О.М. Дурицька

Г.М. Бистрик

Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано 06.06.11 р.