Рішення № 16535890, 16.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2011 р. Справа № 5023/3407/11

вх. № 3407/11

Суддя господарського суду Інте Т.В.

при секретарі судовогозасідання Федорова К.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. №31 від 27.04.11р. відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Фермерського господарства "Зевс-Д", с. Андріївка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач - фермерське господарство «ЗЕВС Д» звернувся із позовом до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Агросфера» про визнання недійсним договору купівлі продажу № 583-К від 02.08.2008 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що положення оспорюваного договору суперечать вимогам Постанови Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін” від 18 грудня 1998 р. № 1998 та тим, що оспорюваний договір укладено відповідачем без наявності відповідної ліцензії, що на думку позивача дає йому право визнавати такий договір недійсним у цілому на підставі ст. 227 ЦК України.

В судовому засіданні 16.06.11р. року представник позивача за довіреністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою суду від 23.05.2011 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів - відомості про імпортні складові структур цін товарів, які було продано позивачеві за договором купівлі-продажу № 583-К від 08.02.2008 р. та інформацію про те, чим такі імпортні складові обґрунтовуються.

У судове засідання 07.06.2011 року представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 23.05.2011 року не виконав, через канцелярію суду 06.06.2011 року надав письмові пояснення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, надані сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень, у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

08 лютого 2008 року між позивачем, як покупцем та відповідачем, як продавцем було укладено договір купівлі-продажу № 583-К ( далі договір), за яким покупцю було продано товар засоби захисту рослин, на суму та у обсягах, у відповідності до специфікацій договору, які є його невід'ємною частиною у відповідності до п. 4.1. цього договору.

Пункт 4.6. оспорюваного договору закріплює, що, у випадку збільшення на дату платежу офіційного курса долара США по відношенню до гривні більш ніж на 2 % від його офіційного курсу, встановленого НБУ на дату підписання договору, Покупець (Позивач) зобов'язаний сплатити Продавцю (Відповідачу) проіндексовану суму платежу. Проіндексована сума платежу встановлюється як (А1/А0) * СП = ПСП, де А1 офіційний курс долара США на дату платежу; А0 офіційний курс долара США на дату підписання договору, СП сума поточного платежу , ПСП проіндексована сума платежу.

Позивач вважає, що така умова договору суперечить п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін” від 18 грудня 1998 р. № 1998, яким передбачено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці та вважається обгрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що формулювання пункту 4.6. договору є встановленням способу зміни ціни на товар, у відповідності до положень ч. 3 ст. 691 та ч. 2 ст. 694 ЦК України, а отже є правомірним. Також відповідач у наданих суду письмових поясненнях посилається на положення ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533, ч. 2 ст. 198 ГК України, обґрунтовуючи правомірність визначення грошового еквіваленту зобовязання в іноземній валюті.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, надані сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень, у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності та достатності підстав для визнання п. 4.6. договору таким, що суперечить законодавству України.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частина 2 ст. 632 ЦК України передбачає, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом. Згідно ч. 2 ст. 694 ЦК України, товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Посилаючись на зазначені норми права, у відзиві на позовну заяву, відповідач додатково наводить положення абзацу 1 ч. 3 ст. 691 ЦК України, яка встановлює, що якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

На підставі цього, відповідач стверджує, що можливість зміни ціни на товар передбачена Цивільним кодексом України, а спосіб її перегляду та показники, відповідно до яких ціна підлягає зміні, передбачені п. 4.6 договору.

Проте, з таким твердженням погодитись не можна, оскільки абзац 3 частини 3 ст. 691 ЦК України чітко встановлює, що положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Таким чином, законодавець передбачив можливість спеціального регулювання кола відносин, повязаних із ціноутворенням іншими актами цивільного законодавства України.

Частина 4 ст. 4 ЦК України встановлює, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Абзацом 1 ч. 3 ст. 691 ЦК України встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють її ціну (собівартість, затрати тощо). У формулюванні цієї норми права, законодавець не передбачив можливості визначення співвідношення курсу іноземної валюти до гривні, як показника, на підставі якого ціна у договорі купівлі-продажу може бути змінена, проте у абзаці 3 цієї норми встановив, що положення цієї частини застосовуються, якщо інше не встановлено саме актами цивільного законодавства, а не договором між сторонами.

Згідно пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 р. № 1998, під час формування цін обгрунтованими вважаються врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Отже, формулювання змісту п. 4.6. договору, в якості визначення показника на підставі якого змінюється ціна у цьому договорі, як про це зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, суперечить нормам цивільного законодавства, а саме п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін” від 18 грудня 1998 р. № 1998.

Суд вважає за необхідне відмітити, що посилання відповідача на ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533, ч. 2 ст. 198 ГК України у письмових поясненнях є безпідставними, оскільки вказані норми права регулюють порядок загального вираження та виконання грошових зобовязань, на відміну від положень норм ст. ст. 694, 691 ЦК України, які є загальними нормами, що регулюють порядок саме ціноутворення при укладенні та виконанні договорів купівлі-продажу. Спеціальними нормами, що регулюють відносини, які виникають при ціноутворенні є норми Закону України «Про ціни та ціноутворення», акти цивільного законодавства, прийняті на виконання цього закону, в тому числі постанова Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 р. № 1998.

Пункт 4.2. оспорюваного договору встановлює, що товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,01 % річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати Товару по специфікації до договору.

Пункт 7.2. договору встановлює, що у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються проценти за користування кредитом з розрахунку 0,1 % за кожний день прострочення оплати.

У позовній заяві позивач стверджує, що формулювання п. 4.2. оспорюваного договору свідчить про те, що діяльність відповідача по наданню товарного кредиту на таких умовах є фінансовою послугою, що підлягає ліцензуванню у відповідності до п. 3 ч.1 ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а отже є підстави для визнання недійсним у цілому оспорюваного кредитного договору.

Відповідач заперечував проти таких вимог позивача, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, посилаючись на положення статті 536 ЦК України.

Частина 6 ст. 231 Господарського кодексу України, яка є спеціальною нормою права по відношенню до ст. 533 ЦК України, передбачає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що граничний розмір пені, який сплачує платник за прострочку платежу, не може бути встановлений за домовленістю сторін більшим від подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1057 ЦК України закріплює, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит).

За оспорюваним договором право власності переходило на засоби захисту рослин, які, у відповідності до ч. 2 ст. 184 ЦК України, є речами із визначеними родовими ознаками.

У відповідності до ч. 1 ст. 1057 ЦК України та п. 36 Положення Національного банку України про кредитування, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.95 N 246, об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Зазначені норми права не передбачають нарахування коштів на суму, на яку надавалась відстрочка платежу, проте п.-п. 4.2. та 4.3. Договору передбачене нарахування плати у розмірі 0,01% річних.

Відповідно до п-п. 7 п. 4 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом президента від 4 квітня 2003 року N 292/2003, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Пункт 5 ч. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає фінансові послуги як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Пункт 12 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону передбачає, що до фінансових послуг можуть бути віднесені операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у листі від 06.10.2005 року № 8345/07-11 встановила, що надання комерційного кредиту може бути віднесено до фінансової послуги за умови, якщо така операція буде відповідати критеріям, визначеним у п. 5 частини 1 ст. 1 Закону.

Враховуючи, що розмір процентів, передбачений п. 7.2. договору, не визначений сторонами як розмір штрафної санкції за порушення господарського зобовязання, а отже фактично направлений на отримання додаткового прибутку відповідачем, при тому що цей розмір фактично нараховується ним за факт користування його грошовими коштами, які є фінансовим активом, про що ним зазначено у відзиві на позовну заяву із посиланням на ст. 533 ЦК України, суд дійшов висновку, що такі дії відповідача на підставі п. 7.2. договору містять ознаки фінансової послуги.

З урахуванням того, що відповідач не знаходиться в реєстрі фінансових установ України, доказів на підтвердження цього факту не надав, суд приходить до висновку, що діяльність на підставі п.-п. 4.2., 4.3., 7.2., договору здійснюється без наявності відповідної ліцензії, всупереч п. 3 ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та п. 3 ч.1 ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», що свідчить про відсутність достатнього обсягу цивільної дієздатності відповідача при укладенні договору на умовах, передбачених п.-п. 4.2., 4.3., 7.2. договору, що суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплює, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У відповідності до цього, законодавцем передбачені гарантії забезпечення законних прав та інтересів учасників цивільно-правових відносин, в тому числі субєктів господарювання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, п. 4.6. договору, фактично направлений на отримання додаткового прибутку, у разі коливань курсу долару США по відношенню до гривні. Проте, ст. 625 ЦК України встановлений правовий механізм захисту кредитора від знецінення національної валюти (інфляції) під час порушення грошових зобовязань боржником.

Більш того, відповідач, як кредитор, жодним чином не обмежений у можливості стягнення інфляційних втрат сум заборгованості, якщо такі мають місце, із позивача як боржника, навіть якщо це і не передбачено оспорюваним договором.

Враховуючи зазначені обставини, зміст п. 4.6. договору, окрім того що суперечить акту цивільного законодавства, порушує принцип покладений у ч. 3 ст. 509 ЦК України, яка визначає, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про часткову невідповідність пунктів 4.2., 4.3., 4.6., 7.2. оспорюваного договору законодавству України, яке регулює окремі види зобовязань.

Стаття 217 ЦК України визначає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що договір купівлі продажу № 583-К від 02.08.2008 року міг бути укладений сторонами без включення до нього пунктів 4.2., 4.3., 4.6., 7.2., в частинах, що суперечать чинному законодавству, а отже позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 203, ст. 217, ст. 227, ст. 524, ч.2 ст. 533, ч. 2 ст. 632, ч. 2 ст. 694, ч. 3 ст. 691, ст. 1057 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 1, п. 12. ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ст.ст. 32, 33, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 ГПК України суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти 4.2, 4.3 та 7.2 договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" та фермерським господарством "ЗЕВС-Д".

Визнати недійсним пункт 4.6 договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" та фермерським господарством "ЗЕВС-Д" в частині обов*язку фермерського господарства "ЗЕВС-Д" сплачувати товариству з обмеженою відповідальністю "Агросфера" проіндексовану суму платежу в порядку, встановленому цим пунктом, у випадку, якщо на дату платежу офіційний курс долара, по відношенню до гривні, збільшився більш ніж на 2%.

У визнанні недійсним решти договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р. в позові відмовити.

Суддя Інте Т.В.

Повний текст рішення по справі №5023/3407/11 складено та підписано 17.06.11р.