Рішення № 16535877, 06.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2011 р. Справа № 5023/1881/11

вх. № 1881/11

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - Представник позивача - ОСОБА_1, дов. №6 від 10.01.11р.; ОСОБА_2,дов.№85 від 17.03.11р.

Відповідач - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Акціонерного банку «Діамант»в особі Дирекції АБ «Діамант банк»в м. Харкові (Регіональне відділення), м. Харків

до Закритого акціонерного товариства "Витязь", м. Харків

про звернення стягнення на предмет застави

ВСТАНОВИВ:

Акціонерний банк “Діамант”в особі Дирекції АБ “Діамант банк”в м. Харкові (регіональне відділення) (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача ЗАТ “Витязь”про зверення стягнення на транспортні засоби:, а саме: Самоскид С КРАЗ 65055, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 номер шасі НОМЕР_2 та Самоскид С КРАЗ-65055, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_4, який належить на праві власності відповідачу. Окрім того, просить покласти на відповідача судові витрати, Вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків за договором фінансового лізингу транспортного засобу № 154 від 03.02.2007 року, № 155 від 24.07.2007 року № 352 від 30.04.2009 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 березня 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05 квітня 2011 року о 10:00 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 05.04.2011 року, 18.04.2011 року, 17.05.2011 року, 01 червня 2011 року розгляд справи відкладався у звязку з неявкою представника відповідача та невиконання сторонами вимог суду щодо надання додаткових доказів.

06 червня 2011 року, позивач надав через канцелярію суду заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 11044), в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованість за Договорами лізингу у розмірі 90 082,31 грн. шляхом звернення стягнення на транспортні засоби, що є предметом застави, а саме: Самоскид - С КРАЗ - 65055, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 та Самоскид - С КРАЗ - 65055, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_4, який належить на праві власності Закритому акціонерному товариству «Витязь». А також просить покласти судові витрати на відповідача.

Розглянувши зазначену заяву, та враховуючи, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

У призначеному 06 червня 2011 року судовому засіданні позивач позов, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримував та наполягав на його задоволені.

У призначене судове засідання представник відповідача не зявився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, витребувані судом документи не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлені належним чином, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про відкладення розгляду справи від 01 червня 2011 року, яка направлялась на адресу відповідача, в якій повідомлялось про час та місце розгляду даного судового засідання, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами). Окрім того, ухвала господарського суду Харківської області від 23 березня 2011 року отримувалась представником відповідача, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.

Присутній в судовому засіданні 06 червня 2011 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представників позивача та третіх осіб за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

03 липня 2007 року між Акціонерним банком «Діамант» (надалі Позивач, лізингодавець) та ЗАТ «Витязь» (надалі відповідач, лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу транспортних засобів№154, (далі договір № 154) відповідно до умов якого, позивач Лізингодавець (позивач) зобов'язався набути у власність транспортні засоби згідно визначеної Лізингоодержувачем в пункті 1.2. цього Договору специфікації (Автомобіль КАМАЗ 6520-06.0006, 2007 року випуску, 2 шт., вартістю 811200,00 грн.), і передати їх у користування Лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату. Пунктом 7.1 договору № 154 встановлено, що строк, на який відповідачу надається право користування предметом лізингу складає, з дати підписання акту прийому-передачі до 10 липня 2010 року, але не менше одного року з моменту підписання між сторонами акту прийому-передачі.

Відповідно до п. 2.2 договору №154, передбачено, що лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем щомісячно, в термін до 10-го числа місяця наступного за місяцем, в якому Сторонами підписано Акт прийому-передачі, в розмірі та в порядку, визначених Графіком сплати Лізингових платежів, наведеним у Додатку 1 до цього Договору.

Відповідно до пункту 1.5. Договору № 154 передбачено, що окрім лізингових платежів, лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця комісію: за внесення за ініціативою Лізингоодержувача будь-яких змін до цього Договору, що забезпечують виконання зобов'язань Лізингоодержувача за цим Договором, у розмірі 0,5 % від загальної вартості Предмету лізингу, вказаної в п.1.2. цього Договору, шляхом безготівкового перерахування Лізингоодержувачем грошових коштів на рахунок № 61119911901131, за кожне внесення змін до відповідного договору, в день укладення додаткової, угоди про внесення змін..

Додатком № 1 до договору № 154 сторони погодили графік сплати лізингових платежів.

Додаткової угодою № 1 до договору № 154, укладеною між сторонами 10.02.2010 року сторони змінили графік сплати лізингових платежів. Як пояснив представник позивача у судовому засіданні та не спростовано відповідачем, вказані зміни до графіку сплати лізингових платежів відбулись за ініціативою відповідача.

Позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі; відповідно до акту прийому-передачі предмета лізингу від 11 липня 2007 року передав відповідачу визначені в п.1.2 транспортні засоби, претензій щодо якості, комплектності та справності предмета лізингу і відповідності техніко-економічними показникам не висловлено.

Проте, відповідач, не виконав свої зобовязання щодо сплати передбаченої договором комісії, внаслідок чого, станом на 01 червня 2011 року, заборгованість відповідача зі сплати комісії склала 4056,00 грн.

24 липня 2007 року між Акціонерним банком «Діамант» (надалі Позивач, лізингодавець) та ЗАТ «Витязь» (надалі відповідач, лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу транспортних засобів№155, (далі договір № 155) відповідно до умов якого, позивач Лізингодавець (позивач) зобов'язався набути у власність транспортні засоби згідно визначеної Лізингоодержувачем в пункті 1.2. цього Договору специфікації (Автомобіль бетонозмішувач 7ДА на шасі КАМАЗ 53229-1033-15, 2007 року випуску, 2 шт., вартістю 824000,00 грн.), і передати їх у користування Лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату. Пунктом 7.1 договору № 154 встановлено, що строк, на який відповідачу надається право користування предметом лізингу складає, з дати підписання акту прийому-передачі до 10 серпня 2010 року, але не менше одного року з моменту підписання між сторонами акту прийому-передачі.

Відповідно до п. 2.2.1 договору №155, передбачено, що лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем щомісячно, в термін до 10-го числа місяця наступного за місяцем, в якому Сторонами підписано Акт прийому-передачі, в розмірі та в порядку, визначених Графіком сплати Лізингових платежів, наведеним у Додатку 1 до цього Договору.

Відповідно до пункту 1.5. Договору № 155 передбачено, що окрім лізингових платежів, лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця комісію: за внесення за ініціативою Лізингоодержувача будь-яких змін до цього Договору, що забезпечують виконання зобов'язань Лізингоодержувача за цим Договором, у розмірі 0,5 % від загальної вартості Предмету лізингу, вказаної в п.1.2. цього Договору, шляхом безготівкового перерахування Лізингоодержувачем грошових коштів на рахунок № 61119911901131, за кожне внесення змін до відповідного договору, в день укладення додаткової, угоди про внесення змін..

Додатком № 1 до договору № 155 сторони погодили графік сплати лізингових платежів.

Додаткової угодою № 1 до договору № 155, укладеною між сторонами 10.02.2010 року сторони змінили графік сплати лізингових платежів. Як пояснив представник позивача у судовому засіданні та не спростовано відповідачем, вказані зміни до графіку сплати лізингових платежів відбулись за ініціативою відповідача.

Позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі, відповідно до акту прийому-передачі предмета лізингу від 08 серпня 2007 року передав відповідачу визначені в п.1.2 транспортні засоби, претензій щодо якості, комплектності та справності предмета лізингу і відповідності техніко-економічними показникам не висловлено.

Проте, відповідач виконав умови договору частково, зокрема, не виконав свої зобовязання щодо сплати передбаченої договором комісії, внаслідок чого, станом на 01 червня 2011 року, заборгованість відповідача зі сплати комісії склала 4120,00 грн.

30 квітня 2009 року Акціонерним банком «Діамант» (надалі Позивач, лізингодавець) та ЗАТ «Витязь» (надалі відповідач,лізингоодержувач) укладено:

- договір фінансового лізингу №352, (далі договір № 352) відповідно до умов якого, позивач Лізингодавець (позивач) зобов'язався передати власну неспоживну річ, визначену індивідуальними ознаками та віднесену відповідно до законодавства до основних фондів у користування Лізингоодержувачу на визначений строк не менш 1 року за встановлену плату.

Пунктом 1.2. Договору № 342 встановлено, що позивач передає відповідачу предмет лізингу - сідловий тягач МАЗ 642208-232 НОМЕР_4, 2007 року випуску, 1 одиниця, вартістю 255000,00 грн. (з ПДВ) та напівпричіп МАЗ 953000-011 НОМЕР_5, 2007 року випуску, 1 одиниця, вартістю 132000,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 2.2 договору №352, передбачено, що розмір лізингових платежів визначається цим договором та графіком сплати лізингових платежів, що наведений у додатку № 1 до договору.

Відповідно до пункту 2.8. Договору № 352 передбачено, що окрім лізингових платежів, лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця комісію: за внесення за ініціативою Лізингоодержувача будь-яких змін до цього Договору, що забезпечують виконання зобов'язань Лізингоодержувача за цим Договором, у розмірі 0,5 % від загальної вартості Предмету лізингу, вказаної в п.1.2. цього Договору, шляхом безготівкового перерахування Лізингоодержувачем грошових коштів на рахунок позивача, за кожне внесення змін до відповідного договору, в день укладення додаткової, угоди про внесення змін..

Додатком № 1 до договору № 352 сторони погодили графік сплати лізингових платежів, згідно з яким, відповідач сплачує позивачу 10 числа кожного місяця лізингові платежі, визначені в зазначеному графіку сплати лізингових платежів.

Додаткової угодою № 1 до договору № 352, укладеною між сторонами 10.02.2010 року сторони змінили графік сплати лізингових платежів. Як пояснив представник позивача у судовому засіданні та не спростовано відповідачем, вказані зміни до графіку сплати лізингових платежів відбулись за ініціативою відповідача.

Позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі; відповідно до акту прийому-передачі предмета лізингу від 14 травня 2009 року передав відповідачу визначені в п.1.2 транспортні засоби, претензій щодо якості, комплектності та справності предмета лізингу і відповідності техніко-економічними показникам не висловлено.

Проте, відповідач виконав умови договору частково, зокрема, порушив умови щодо сплати лізингових платежів та комісії, внаслідок чого, станом на 01 червня 2011 року, заборгованість відповідача зі сплати лізингових платежів склала 60746,56 грн. та з комісії склала 3570,62 грн. що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 статті 903 Цивільного Кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування транспортним засобом, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування транспортним засобом.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Проте, відповідач не виконав свої зобовязання: за договором № 154 щодо сплати 4056,00 грн. комісії; за договором №155 щодо сплати 4120,00 грн. комісії, за договором № 352 - щодо сплати лізингових платежів - 60746,56 грн. та 1935,00 грн. комісії.

Вказана заборгованість визнана відповідачем відповідно до наявного в матеріалах справи двостороннього акту звірки наявної заборгованості відповідача перед позивачем за договорами фінансового лізингу станом на 16 травня 2011 року.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати лізингових платежів за отримані у лізинг предмети лізингу, за договорами фінансового лізингу № 154 від 03 липня 2007 року, № 155 від 24.07.2007 року, № 352 від 30 квітня 2009 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заявленої заборгованості та документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості: за договором № 154 - 4056,00 грн. комісії; за договором №155 4120,00 грн. комісії, за договором № 352 - 60746,56 грн. лізингових платежів та 1935,00 грн. комісії., належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 9.1 договорів лізингу № 154, 155, 352 до договору за несвоєчасну сплату відповідачем лізингових платежів або комісій за цим договором, сторонами договору була встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочки.

За прострочення внесення лізингових платежів позивач нарахував відповідачу пеню, яка склала:

-за договором № 154 за період з 15 жовтня 2008 року по 20 жовтня 2010 року 4963,19 грн.,

-за договором № 155 10690,94 грн. за період з 12.12.2008 року по 11.04.2011 року;

- за договором № 352 за період з 16.01.2010 року по 31.05.2011 року 3570,62 грн.

Розрахунок заявленої до стягнення пені перевірено судом у відповідності до вимог діючого законодавства, а також визнана відповідачем у двосторонньому акті звірки наявної заборгованості.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобовязань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, виник спір, дають підстави для висновку суду про стягнення з відповідача пені в загальній сумі 19224,75 грн.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем складає 90082,31 грн., з яких:

- за Договором фінансового лізингу транспортних засобів № 154 - 9 019,19 грн., з яких комісія за внесення змін до договору -4 056,00 грн.; пеня - 4 963, 19 грн.

- за Договором фінансового лізингу транспортних засобів № 155 -14 810,94 грн., з яких комісія за внесення змін до договору - 4 120, 00 грн., пеня - 10 690,94 грн.

-за договором лізингу № 352 складає 66 252,18 грн., з яких, прострочена заборгованість - 60 746,56 грн., комісія за внесення змін до договору - 1 935,00 грн., пеня - 3 570грн.

20 грудня 2010 року Позивачем було направлено Відповідачу письмове повідомлення вих. № 424 - додається) з вимогою погашення простроченої заборгованості Відповідача за Договорами фінансового лізингу №154, № 155 та №352 з зазначенням сум заборгованості та встановленням терміну для добровільного погашення Відповідачем заборгованості, що виникла за даними договорами до «30» грудня 2010 року. Згідно з Повідомленням про вручення поштового відправлення (додається) даний лист було вручено «22» грудня 2010 року. Однак Відповідачем заборгованість за Договорами лізингу погашено не було.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договорами лізингу, 10 лютого 2010 року, між сторонами укладено Договір застави транспортних засобів № 352/1(далі- договір застави), відповідно до умов якого Відповідач (заставодавець), в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання Зобов'язання Позичальника за договорами лізингу № 154,155,352 передає Заставодержателю в заставу належний йому на праві власності на момент укладання цього Договору Предмет застави - Самоскид - С КРАЗ- 65055, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2, номер двигуна 50266361, та Самоскид - С КРАЗ - 65055, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_4, номер двигуна 50267682 , оціночною вартістю 264000,00 грн..

Відповідно до умов договору застави, встановлено перелік зобовязань за договорами фінансового лізингу, виконання яких зобовязався забезпечити відповідач: у тому числі: сплачувати Лізингові платежі у розмірі та порядку, передбачених Договором лізингу і усіма додатками до них; сплачувати Заставодержателю комісію за внесення будь-яких змін до Договору лізингу з ініціативи Позичальника у розмірі 0,5 % від загальної вартості Предмету лізингу, у порядку визначеному Договором лізингу; сплатити Заставодержателю неустойку у розмірі та випадках, зазначених у Договорі лізингу.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Стаття 20 Закону України «Про заставу» встановлює, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

У відповідності до ст. 25 Закону України «Про заставу» якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

Відповідно до п. 3.1.1. та п. 4.1 договору застави встановлено підстави для набуття заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником (відповідачем) зобов'язання в цілому або в тій чи іншій його частині (в тому числі й у випадках невиконання (неналежного виконання) зобов'язання при реалізації заставодержателем права вимоги дострокового виконання Зобов'язання та (або) у випадку, якщо заставодавець порушив будь - який з обовязків встановлених в п.п. 3.3.1-3.3.11 цього договору та у випадку якщо заставодавець порушив будь-яку з гарантій заставодавця наведених у цьому договорі, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Як вже було встановлено судом, заборгованість відповідача за договорами лізингу № 154,155, 352 перед позивачем складає 90082,31 грн.

Частина 6 ст. 20 Закону України “Про заставу” встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється і тому числі на підставі рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не виконувались належним чином договірні зобовязання за договорами лізингу в частині своєчасного сплати передбачених договором грошових коштів в загальній сумі 90082,31 грн., внаслідок чого Публічне акціонерне товариство “Діамант банк” (позивач) отримав право звернути стягнення заборгованості, що виникла за договорами лізингу, на предмет застави за договором застави № 352/1 від 10.02.2010 року.

Стаття 590 Цивільного кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет застави є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява розглядається у межах справи про присудження боргу.

Враховуючи порушення з боку відповідача зобовязань за договорами лізингу, з урахуванням додаткових угод до них та вимог діючого законодавства та наявності правових підстав для задоволення позову у повному обсязі, з урахуванням наданих уточнень, суд вважає вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет застави за договором застави № 352/1 від 10.02.2010 року у сумі 90082,31 грн., правомірні та обґрунтовані, такі що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6,8,19,55,124,129 Конституції України, статтями 16, 525, 526, 546, 548, 598, 610, 611, 612, 626, 629, 692, 762, 806, 903, Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, 216, 217,218,232, 258, 286, 292, Господарського кодексу України, статтями 1, 12, 19, 20, 25, 33, Закону України "Про заставу" ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву позивача (вх. № 11044) про зменшення позовних вимог.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Витязь" (61200, м. Харків, пр. Московський, 247Б, ідентифікаційний код 22633480) на користь Акціонерного банку "Діамант"в особі Дирекції АБ "Діамантбанк" в м. Харкові (61057, м. Харків, вул. Сумська,17, ідентифікаційний код 23362711) суму заборгованості за Договорами лізингу у розмірі 90082,31 грн. шляхом звернення стягнення на транспортні засоби, що є предметом застави, а саме: Самоскид - С КРАЗ - 65055, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 та Самоскид - С КРАЗ - 65055, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_4, який належить на праві власності Закритому акціонерному товариству «Витязь» (61200, м. Харків, пр. Московський, 247Б, ідентифікаційний код 22633480).

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Витязь" (61200, м. Харків, пр. Московський, 247Б, ідентифікаційний код 22633480) на користь Акціонерного банку "Діамант"в особі Дирекції АБ "Діамантбанк" в м. Харкові (61057, м. Харків, вул. Сумська,17, ідентифікаційний код 23362711) витрати з оплати державного мита в сумі 900,82 грн. та з оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 14 червня 2011 року

справа № 5023/1181/11