Постанова № 16531912, 07.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2011                                                                                           № 47/523

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Сухового В.Г.

суддів:           

при секретарі:           

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»

на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011р.

у справі № № 47/523 (суддя Станік С.Р. )

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва

про стягнення 43110, 69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» (далі – позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва (далі – відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 43110, 69 грн. за спожиту теплову енергію.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2011 року у справі №47/523 позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» суму основного боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 13286 грн. 44 коп., 132 грн. 86 коп. витрат по сплаті державного мита та 72 грн. 73 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Позов в частині стягнення інфляційної складової боргу в сумі 11133 грн. 57 коп., 3% річних в сумі 2120 грн. 18 коп., пені в сумі 3092 грн. 69 коп. та штраф в сумі 1396 грн. 70 коп. ? залишено без розгляду. Рішення прийнято з посиланням на ст.ст. 173, 175 та 179 ГК України, ст. 909 ЦК України, та обґрунтовано тим, що сторонами по справі не заперечувалась загальна сума вартості наданих позивачем та спожитих відповідачем послуг з постачання теплової енергії, яка складає 177089,79 грн., а згідно наданих КП ГІОЦ КМДА даних щодо надходження та зарахування грошових коштів на рахунок АЕК «Київенерго» за договором № 340025 від 14.11.2003 р., на рахунок позивача було зараховано загалом 163803,35 грн., таким чином, фактична непогашена заборгованість відповідача перед позивачем за спожиті послуги з постачання теплової енергії у холодній воді по наведеному договору за період з 01.10.2007 по 01.10.2010 складає за розрахунком суду 13286,44 грн. (177089,79 грн. –163803,35 грн.). Доказів погашення відповідачем зазначеної заборгованості станом на момент вирішення спору суду не надано. Суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії у холодній воді по договору № 340025 від 14.11.2003 р. за період з 01.10.2007 по 01.10.2010, а саме в розмірі 13286,44 грн., а також про необхідність залишення вимог позивача щодо стягнення інфляційної складової боргу в сумі 11133,57 грн. 3% річних в сумі 2120, 18, пені в сумі 3092, 69 грн., штрафу в сумі 1396, 70 грн. без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України. Також, суд зазначив про те, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами в окремому позовному провадженні, надавши обґрунтовані розрахунки сум з урахуванням фактичної суми боргу відповідача.

Не погоджуючись з рішенням суду, Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011 року у справі 47/523 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції принципів судочинства, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

У відзиві відповідач зазначає про те, що він повинен лише забезпечувати надходження коштів, а не фактично перераховувати кошти до КП «ГІОЦ», тоді як кошти сплачує населення за спожиті послуги. Також відповідач вказує на те, що нарахування відповідачу позивачем здійснюється за теплову енергію у гарячій воді за гігакалорію, а відповідачем нарахування здійснюється у метрах кубічних, а за опалення в метрах квадратних, та просить прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

УхвалоюКиївського апеляційного господарського суду від 10.03.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.03.2011 року.

УхвалоюКиївського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року розгляд справи відкладено на 19.04.2011р.

УхвалоюКиївського апеляційного господарського суду від 19.04.2011 року розгляд справи відкладено на 24.05.2011р.

В судовому засіданні 24.05.2011 року представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, контррозрахунок заборгованості по Договору № 340025 від 14.11.2003р. та місячні реєстри платежів за Договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2011р. розгляд справи за заявою сторін продовжено на 15 днів, та відкладено на 07.06.2011р.

У судовому засіданні 07.06.2011р.представником позивача подано заяву про зміну найменування з АЕК «Київенерго» на Публічне акціонерне товариство «Київенерго». На підтвердження відомостей, викладених в поданій заяві, представником позивача надано суду витяг із статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго», згідно «загальних положень» якого акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»; копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №769840 від 13.04.2011року та довідку з ЄДРПОУ серії АБ №150424 від 13.04.2011року.

Також позивачем в судовому засіданні 07.06.2011р. надано суду «Розрахунок ціни позову» Додаток 1 (т.2, а.с.69).

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши доводи представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

14 листопада 2003 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір № 340025 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі –Договір, т.1., а.с.18).

Пунктом 1.1 Договору визначено, що постачальник зобов’язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов’язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у Договорі.

Згідно з пп. 2.2.1, 2.3.1 та 2.3.5 Договору сторони погодили, що постачальник зобов’язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання – протягом року згідно із заявленим споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, споживач зобов’язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку № 2, споживач зобов’язався забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру ГІОЦ КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію та своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями.

Сторони також дійшли згоди щодо обсягу постачання теплової енергії (додаток №1) та

тарифів і порядку розрахунків (додаток №2), відповідно до яких сторонами визначено, що споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію та транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця оплачує вартість теплової енергії,яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком; умови припинення подачі теплової енергії (додаток №5); порядок проведення розрахунків по відшкодуванню житловим організаціям витрат, пов’язаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за теплову енергію та обслуговуванням внутрішньо будинкових і зовнішніх теплових мереж, бойлерних, які знаходяться на їх балансі (додаток №10) (т.1, а.с. 20-25).

Як вбачається з облікових карток (т.1, а.с.27-47) фактично спожитої теплової енергії за період з 01.10.2007р. по 01.10.2010р., позивачем нараховано відповідачу до сплати загалом 177089,79 грн. вартості послуг за спожиту теплову енергію згідно Договору та відповідачем вказаний факт не заперечувався.

Відповідно до довідки про інформацію щодо сплати та зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок АЕК «Київенерго» за Договором сплачених мешканцями Шевченківського району, наданої КП ГІОЦ КМДА на запит суду першої інстанції, за спірний період з 01.10.2007р. по 01.10.2010р. на р/р АЕК «Київенерго» було зараховано з транзитного рахунку КП ГІОЦ кошти у сумі 163803,35 грн. (т.1, а.с.89).

Згідно з Актом звірки розрахунків за теплову енергію між позивачем та відповідачем за період з 01.01.2007р. по 01.10.2010р. та про що зазначалось сторонами справи у своїх поясненнях по суті спору, за розрахунками позивача та відповідача сума за спожиту теплову енергію за Договором складає 177 089,79 грн., проте за даними позивача відповідачем перераховано позивачу 151722,24 грн. і відповідно, заборгованість складає 25367, 24 грн. За даними відповідача, останнім перераховано позивачу 158538, 24 грн. і відповідно, заборгованість складає 18551,55 грн.(т.1, а.с.99).

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що розрахунки суми заборгованості судом першої інстанції здійсненні невірно, що вплинуло на правильність рішення у даній справі, зокрема з огляду на таке.

Так, на підтвердження своїх позовних вимог, позивачем подано табуляграму з відповідними розрахунками сум заборгованості за теплову енергію, в тому числі за період з жовтня 2007р. по жовтень 2010р. (а.с.14-17). У зазначеній табуляграмі вказано крім суми боргу за Договором, також суму нарахованих коштів за спожиту теплову енергію, номер особового рахунку та призначення платежу.

Крім того, позовні вимоги позивача підтверджують також обліковими картками (т.1, а.с.27-47) фактично спожитої теплової енергії за період з 01.10.2007р. по 01.10.2010р.

З зазначених документів вбачаться, що фактично відповідачем спожито теплової енергії за період з 01.10.2007р. по 01.10.2010р. на загальну суму 177089,79 грн., проте сплачено лише 151722,24 грн., відповідно борг становить 25367,55 грн.

Судом першої інстанції помилково прийнято до уваги інформацію, надану КП «ГІОЦ» про сплату та зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, в сумі 163803,35 грн. (т.1, а.с.89) оскільки, по-перше, вказана інформація не містить вказівку на призначення платежу, по-друге, включає сплату за жовтень місяць 2010 року, тоді як спірним є період з 01.10.2007р. по 01.10.2010р., по-третє, суд першої інстанції не врахував 795,88 грн. за підігрів холодної води.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за надані останнім послуги в повному обсязі. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Посилання відповідача у відзиві, на те, що він не є прибутковою організацією і повинен лише забезпечувати надходження коштів до КП«ГІОЦ», а не їх фактичне перерахування, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки за умовами Договору боржником є саме відповідач і саме він зобов’язаний забезпечити щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, а до 25 числа поточного місяця – сплатити вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п.10 додатку 2).

Відповідачем надано в суді апеляційної інстанції контррозрахунок по заборгованості за спожиту теплову енергію за Договором від 28.03.2011р., згідно з яким сума нарахування за спожиту теплову енергію складає 177089,79 грн., де в частині сплаченої суми відповідач вже вказує на фактичну оплату в іншому розмірі 152480,99 грн., та суму заборгованості у розмірі 24608,80 грн. (т.2, а.с.24). У раніше поданому відповідачем контррозрахунку останнім зазначалася інша сума - 158538, 24 грн., і відповідно, заборгованість - 18551,55 грн.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає зазначені вище контррозрахунки суперечливими, а тому вони не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідно до частини 1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що твердження відповідача відносно того, що суми, які утворюють різницю в тарифах, що виникає при зміні одиниці виміру гігакалорії до метрів кубічних та метрів квадратних, не є заборгованістю відповідача і повинні бути відшкодовані з місцевого бюджету виробнику послуги, тобто у даному випадку АЕК „Київенерго”, відповідно до п.4, п.5 „Порядку розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам –виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення”, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування”, затвердженого рішенням Київської міської ради від 09.07.2009 р. №767/1823, не може бути прийнято до уваги, з наступних підстав.

Згідно зі ст.2.2.2 Договору постачальник зобов’язується щомісячно оформляти для споживача величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (табуляграму), та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць).

Відповідно до п.1 Додатку 2 до Договору розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими КМДА за кожну відпущену Гігакалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ.

Відповідно до п.1 „Порядку розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам –виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування”, затвердженого рішенням Київської міської ради від 09.07.2009 р. №767/1823 (далі по тексту - Порядок), даний порядок визначає механізм розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам - виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - різниця в тарифах).

Відповідно до умов Договору підприємством – виробником послуг є позивач, а відповідач є споживачем даних послуг.

Отже, колегію суддів не приймається до уваги посилання відповідача щодо необхідності зменшення суми заборгованості, в зв’язку з утворенням різниці в тарифах, оскільки умовами Договору визначено величину фактично спожитої теплової енергії в гігакалоріях, проведення розрахунків з споживачем за теплову енергію здійснюється згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими КМДА за кожну відпущену Гігакалорію, а також зважаючи на відсутність погодження сторонами в Договорі умов щодо відшкодування споживачу різниці в тарифах, яка виникає при зміні одиниці виміру гігакалорії до метрів кубічних та метрів квадратних.

Частиною 1 ст. 175 ГК України визначено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 ГК України також передбачено, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позивач виконав свої зобов’язання за Договором належним чином, а тому з відповідача на користь позивача має бути стягнуто суму заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі, визначеному позивачем, а саме 25367,55 грн., а не 13286,44 грн. як було помилково нараховано судом першої інстанції. Отже, в цій частині вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Позивачем було також заявлено вимоги про стягнення з відповідача за порушення умов Договору за період з 01.10.2007 по 01.10.2010 щодо оплати наданих послуг інфляційної складової боргу в сумі 11133,57 грн., 3% річних в сумі 2120, 18, пеню в сумі 3092, 69 грн. та штраф в сумі 1396, 70 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджено обґрунтованість позовних вимог позивача в частині сплати основної суми боргу розмірі 25367,55 грн. за невиконання умов Договору, колегія суддів дійшла висновку про те, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Відповідно до пункту 3.1. Договору сторони несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або неналежне їх виконання, при цьому винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі % від суми договору за кожен день невиконання або неналежного виконання взятих обов’язків.

Згідно з Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань від 22.11.1996р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів погоджується з розрахунком позивача щодо нарахування відповідачу пені за неналежне виконання грошового зобов’язання за Договором, яка становить 3 092,69 грн. за період з 01 травня 2010р. по 31 жовтня 2010р., тобто за шість місяців.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Виходячи зі змісту вказаних положень, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу, 3% річних та пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з урахуванням поданого позивачем в судовому засіданні 07.06.2011р. розрахунку (т.2, а.с.69), а саме: обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача є сума нарахованої пені у розмірі 3 092,69 грн., а також підлягає стягненню сума інфляційних втрат позивача у розмірі 11012,14 грн. та 3% річних у розмірі 2101,35 грн. за період з грудня 2007р. по жовтень 2010р. включно.

Разом з тим, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача штрафу в сумі 1396, 70 грн. у даному випадку не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

-          за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

-          за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, зі змісту ч. 2 статті 231 ГК України вбачається, що дані пеня та штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, а не за порушення державною установою-відповідачем зобов'язання щодо оплати за спожиту електричну енергію (даний висновок підтверджується також постановою ВГСУ від 29.01.2009 р. у справі №20/27, відповідно до якої зазначено, що обґрунтованими є також висновки господарських судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки за змістом частини 2 зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов'язання та узгоджується з висновками постанови ВГСУ від 22.01.2009 р. у справі 24/31, та постанови ВГСУ від 19.04.2011р. у справі № 37/551).

Крім того, така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі № 06/113-38, яка в силу приписів ст.11128 ГПК України є обов’язковою для застосування.

Відповідно до частини 2 статті 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З інформації, розміщеної на офіційному сайті www.kіеvеnеrgo.соm.ua, не вбачається, що Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” діє лише на основі державної власності, що державна частка у її статутному фонді станом на день розгляду справ в суді перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність позивача.

Відповідно до ч.ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.

Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень ГК України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Однак доказів того, що Кабінет Міністрів України визначив позивача як суб'єкта господарювання державного сектору економіки також не надано.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав до застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України, а тому позовна вимога в частині стягнення 1396, 70 грн штрафу визнається судом необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Судові витрати за розгляд справи, згідно зі ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011р. у справі № № 47/523 підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011р. скасуванню.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011р. у справі № № 47/523 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011р. у справі № 47/523 скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва (код 31731838) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (код 00131305) суму основного боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 25367,55 грн.; пені у сумі 3092,69 грн.; інфляційних втрат у сумі 11012, 14 грн.; 3 % річних у сумі 2101, 35 грн.; судових витрат на сплату державного мита у сумі 384,81 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 210,66 грн.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва (код 31731838) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (код 00131305) судові витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 149,43 грн.

6. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

21.06.11 (відправлено)