Рішення № 16531130, 28.04.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.11 Справа№ 5015/777/11

за позовом відкрите акціонерне товариство “Укртелеком” в особі Львівської філії ВАТ “Укртелеком”

до відповідача Військової частини А-1642

про стягнення заборгованості

ціна позову 935,90грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1 - довіреність в матеріалах справи

від відповідача не зявився

Суть спору:

Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком” в Львівської філії ВАТ “Укртелеком” звернулось до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення заборгованості з військової частини А-1642 в розмірі 935,09грн.

Відповідно до позовної заяви, між Позивачем та Відповідачем укладено договір про відшкодування за спожиту електроенергію. Внаслідок неналежного виконання своїх зобовязань Відповідачем за договором в частині оплати утворився борг перед Позивачем.

Ухвалою господарського суду Львівської області №5015/777/11 від 16.02.2011р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено у судовому засіданні на 11год. 00хв. 09.03.2011р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 09.03.2011р., 28.03.2011р., 14.04.2011р. Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 14.04.2011р. продовжено строк розгляду спору на 14 днів до 28.04.2011р.

Представнику Позивача оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області, які скеровані, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень), зазначалось, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання зявилась, позовні вимоги підтримала повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано наступні документи: копію довіреності на право здійснення представництва; повідомлення про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 Господарського процесуального кодексу України; примірник акту звірки та докази надіслання акту звірки Відповідачу; копії довідок про включення Відповідача в ЄДРПОУ; клопотання про продовження строку розгляду спору; копії реєстрів відправлення Відповідачу рекомендованої кореспонденції за 2010р.

Представник Відповідача в жодне із судових засідань не зявився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань, про причини неявок суду не повідомив; ухвал господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобовязувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору. Проте, Відповідач своїм правом на подання доказів по суті спору та відзиву на позовну заяву не скористався.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів Відповідачем не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали копій документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 841,52грн. основного боргу.

01.01.2008р. між Позивачем (Підприємство) та Відповідачем (Споживач) укладено договір №1 на відшкодування за спожиту електроенергію (далі Договір), відповідно до п.1 якого, відповідно до договорів оренди нерухомого майна Підприємства, яке орендує Споживач, і яке споживає електроенергію.

Відповідно до п.4 Договору, до 20-го числа поточного місяця Підприємство виставляє Споживачу рахунок про кількість спожитої електроенергії в розрахунковому місяці.

Згідно п.5 Договору, до 30 числа поточного місяця Споживач повинен провести 100% оплату за використану електроенергію за розрахунковий період.

Відповідно до п.8 Договору, цей Договір вступає в законну силу з моменту підписання і діє до 31.12.2010р.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Відповідно до розрахунку, борг Відповідача перед Позивачем за період з квітня 2009р. по грудень 2010р. борг у Відповідача утворився борг перед Позивачем в розмірі 841,52грн.

Згідно наявних в матеріалах справи реєстрів відправлення рекомендованої кореспонденції Позивача Відповідачу (з відбитками поштових штемпелів), Позивачем скеровувались Відповідачу рахунки на виконання п.4 Договору, в яких борг зазначався наростаючим порядком, тобто, в кожному наступному рахунку зазначався борг за попередні періоди.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, та те, що в матеріалах справи відсутні та Сторонами не наведені та не подані доводи відсутності боргу, здійснення повної чи часткової оплати боргу на момент винесення рішення, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 841,52грн. основного боргу.

Щодо стягнення 21,78грн. 3% річних та 76,60грн. інфляційних нарахувань.

До позовної заяви Позивачем додано розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, які проведені помісячно, вихідними даними для яких є сума боргу за відповідні періоди (квітень 2009р. грудень 2010р.), розмір відсотків 3: річних та індекси інфляції за відповідні періоди.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо оцінки підставності нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань за 2009р. суд зазначає наступне.

Як наведено вище в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу, відповідно до п.4 Договору, до 20-го числа поточного місяця Підприємство виставляє Споживачу рахунок про кількість спожитої електроенергії в розрахунковому місяці.

Позивачем ж не надано доказів скерування (виставлення) рахунків Відповідачеві за 2009р.

Відтак, доводи Позивача, що протягом 2009р. Відповідачем зобовязання щодо оплати не виконувались належним чином не доведені наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, розрахованих за 2009р., до задоволення не підлягають.

Крім того, суд зазначає, що в прохальній частині позовної заяви Позивачем заявлено до стягнення 76,6грн. інфляційних нарахувань. Проте, Відповідно до даних доданого до позовної заяви розрахунку інфляційних нарахувань, загальна сума інфляційних нарахувань становить 72,6грн.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 17,72грн., в частині стягнення 4,06грн. 3% річних слід відмовити; вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань підлягають до задоволення в розмірі 60,29грн., в частині стягнення 16,31 грн. інфляційних нарахувань слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

28.04.2011року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03.05.2011року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-7, 33, 34, 43, 49, 75, ст.ст.82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, ч.1 ст. 509, ст.ст. 525, 526, 530, 599, ч.1 ст. 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.В позові відмовити частково.

2.Стягнути з Військової частини А-1642 (80200, Львівська обл., м.Радехів, ідентифікаційний код 07737643) на користь відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Львівської філії ВАТ «Укртелеком»в особі Львівської філії ВАТ «Укртелеком»(79000, м.Львів, вул.Дорошенка, 43, ідентифікаційний код 01186030) 841,52грн. боргу, 17,72грн. 3 % річних за невиконання зобовязання, 60,29грн. інфляційних нарахувань, 99,96грн. державного мита та 231,28грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.