Ухвала суду № 16529097, 08.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-18622/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекцій по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову Господарського суду Запорізької області від 01.06.2007 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2008 р.

у справі № 22-а-4269/07 (24/258/07-АП номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури»

до Спеціалізованої державної податкової інспекцій по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький завод високовольтної апаратури»(надалі –позивач, ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури») звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекцій по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (надалі –відповідач, СДПІ по роботі ВПП у м. Запоріжжі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 01.06.2007 р. (суддя –Т.А. Азізбекян), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя – А.О. Коршун, судді: Л.П. Туркіна, О.А. Проценко), позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.08.2006 р. № 0000101313/0 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 138570,06 грн. та суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 69285,03 грн., а також у частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 138570,06 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 69285,03 грн. У решті – податкове повідомлення-рішення від 01.08.2006 р. № 0000101313/0 залишено без змін.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень підпунктів 3.1.1, 3.1.2 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі –Закон України «Про податок на додану вартість»), та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 р. по 31.03.2006 р., за результатами якої 21.07.2006 р. було складено акт № 14/08-03/05755559 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпунктів 3.1.1 та 3.1.2 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за період з 01.07.2003 р. по 01.04.2006 р. на загальну суму 138973,06 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.08.2006 р. № 0000101313/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 138973,06 грн., а у зв’язку з тим, що заявлені до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки були відшкодовані позивачу у повному обсязі, товариству було визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 138973,06 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 69486,53 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту акта податковим органом за результатами перевірки було встановлено порушення приписів підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме у частині віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого у зв’язку з придбанням автомагнітоли та музичних колонок.

У спростування доводів відповідача позивач зазначив, що згадані товари були придбані для комплектації автомобільного транспорту, який безпосередньо використовується у господарській діяльності підприємства.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Беручи до уваги викладе, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, які зазначили, що незважаючи на те, що транспортний засіб безпосередньо і використовується у господарській діяльності підприємства, проте придбані для нього автомагнітола та музичні колонки, не можуть вважатися товарами, які придбані для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. А відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 403,00 грн., сплаченої у вартості придбаних товарів було необґрунтованим.

Що стосується неврахування позивачем при обрахунку податкових зобов’язань сум податку з операцій по імпорту послуг нерезидентів АНО «НТЦ «Стандартелектро С»та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМега Контракт»(надалі –ТОВ «ТехМега Контракт»), колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту акта, податковим органом під час перевірки було встановлено порушення приписів підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 та підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у не внесенні до складу податкових зобов’язань сум податку з операцій імпорту послуг нерезидента АНО «НТЦ «Стандартелектро С» на суму 25247,47 грн. та по ТОВ «ТехМега Контракт»на суму 3446,26 грн.

Згідно з приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: для операцій із імпортом товарів (супутніх послуг) - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з: ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та нерезидентми АНО «НТЦ «Стандартелектро С»та ТОВ «ТехМега Контракт»було укладено договори на проведення останніми робіт по сертифікації продукції ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури»з наступним наданням сертифікатів відповідності.

Отримання згаданих сертифікатів було необхідне позивачу для підтвердження якості його продукції відповідним стандартам Російської Федерації. Отже, результати замовлених робіт підлягали використанню виключно на території Російської Федерації, оскільки мали юридичне значення лише на її території.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, які зазначили, що оскільки об'єктом оподаткування є операції платника податку з отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання саме за межами митній території України, то підстав вважати отримані позивачем роботи щодо сертифікації об’єктом оподаткування згідно Закону України «Про податок на додану вартість»немає.

У зв’язку з чим, висновок податкового органу про необхідність віднесення до складу податкових зобов’язань сум податку на додану вартість з вказаних операцій імпорту послуг нерезидентів є необґрунтованим.

Такий же висновок стосується і факту правомірного не віднесення до складу податкових зобов’язань сум податку з операцій імпорту послуг нерезидента у розмірі 2131,72 грн. за агентською угодою від 12.01.2004 р. № 7/01-04, укладеною між позивачем та нерезидентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Азеренджи»про здійснення посередницьких послуг з маркетингу пошуку покупця продукції позивача за межами митної території України.

Що стосується питання подвійного нарахування податку на додану вартість на послуги нерезидентів, слід зазначити наступне.

Зі змісту акта вбачається, що податковим органом під час перевірки було встановлено факт неправомірного включення до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість по податкових зобов’язаннях у зв’язку з придбанням у нерезидентів (IMPORT-EXPORT OLDENBURGER, Міжнародної асоціації TPABEK, ASTROMARKET) послуг у: січні 2004 року у сумі 4016,51 грн., червні 2004 року –3130,65 грн., вересні 2004 року –4147,71 грн., березні 2005 року –4575,69 грн., червні 2005 року –2449,65 грн., що на думку останнього порушує приписи підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається для операцій із ввезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що податкові зобов’язання на загальну суму 18365,21 грн. за операціями з придбання у нерезидентів послуг, використаних на митній території України були сплачені у січні, червні, вересні 2004 року, березні, червні 2005 року, та включені до складу податкового кредиту у наступних податкових періодах, а саме: квітні, липні, жовтні 2004 року, квітні, липні 2005 року.

А відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо дотримання порядку формування позивачем податкового кредиту у квітні, липні, жовтні 2004 року, квітні, липні 2005 року.

Крім того, зі змісту акта вбачається, що перевіркою було встановлено заниження податкових зобов’язань підприємства у квітні 2004 року з імпорту послуг, отриманих від нерезидента Товариства з обмеженою відповідальністю «Техімпорт»(Росія) (надалі –ТОВ «Техімпорт») на суму податку на додану вартість у розмірі 62464,81 грн., що призвело до завищення податкових зобов’язань на вказану суму у травні 2004 року.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 15.01.2004 р. між позивачем (замовник) та ТОВ «Техімпорт»було укладено договір № 17/024 про на дання посередницьких послуг, за умовами якого товариство зобов’язалося за дорученням позивача провести необхідні дії для укладення між замовником та філією концерну «РОСЭНЕРГОАТОМ»«Калиниская атомная станция» контракту на поставку замовником продукції.

Факт виконання згаданого договору підтверджено укладеним 23.03.2004 р. між замовником та філією Концерну «РОСЭНЕРГОАТОМ»«Калиниская атомная станция» зовнішньоекономічного договору поставки продукції № 2/37-715, актом виконаних робіт від 02.04.2004 р., підписаним ВАТ ««Запорізький завод високовольтної апаратури»03.05.2004 р. Оплата наданих ТОВ «Техімпорт»посередницьких послуг на суму 312324,00 грн. (податок на додану вартість –62464,80 грн.) була здійснена позивачем 28.05.2004 р., що підтверджується платіжним дорученням № 21.

Відповідно до підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення податкових зобов'язань при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата оформлення ввізної митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки дата оформлення документа (акт виконаних робіт від 03.05.2004 р.), що засвідчила факт виконання послуг нерезидентом передувала дню списання коштів з розрахункового рахунку позивача в оплату робіт (послуг) ТОВ «Техімпорт»(28.05.2004 р.), то позивачем було законно визначено першою подією саме дату підписання акта виконаних робіт та нараховано і сплачено податок на додану вартість у травні 2004 року.

А відтак, підстав стверджувати про порушення позивачем приписів підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» немає.

Що стосується відображеного в акті порушення позивачем приписів підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у завищенні суми податкових зобов’язань у червні, липні 2004 року, колегія суддів зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23.03.2004 р. між позивачем (постачальник) та філією концерну «РОСЭНЕРГОАТОМ»«Калиниская атомная станция»(Росія) (замовник) було укладено зовнішньоекономічний договір поставки продукції №2/37-715 на загальну суму 30450000,00 рос. руб., у тому числі податку на додану вартість Російської Федерації –4639018,20 рос. руб.

Зважаючи на умови поставки позивачем було перераховано Ногінській митниці митний збір (0,15%) та податок на додану вартість (18%) Російської Федерації, зокрема:

01.06.2004 р. –митний збір у розмірі 229143,79 грн., податок на додану вартість –45828,76 грн.;

14.07.2004 р. –митний збір у розмірі 284730,18 грн., податок на додану вартість –56946,04 грн.

Сплачена сума податку на додану вартість була відображена позивачем у рядку 7 декларації з податку на додану вартість відповідно у червені та липні 2004 р.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що витрати позивача як нерезидента Російської Федерації щодо сплати митного збору та податку на додану вартість Російської Федерації Ногінській митниці слід вважати витратами пов’язаними із оплатою послуги, необхідність споживання якої зумовлено ввезенням товару на територію Росії, у зв’язку з чим нараховані та сплачені позивачем податкові зобов’язання було правомірно віднесені до податкової декларації з податку на додану вартість відповідних періодів.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми 45828,76 грн. у липні 2004 року та 56946,04 грн. у серпні 2004 року.

Також перевіркою було встановлено факт порушення позивачем підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3, пункту 6.5 статті 6, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505 –IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законодавчих актів України»). Підставою для такого висновку стали твердження відповідача, який вважає, що послуги, які надаються за межами митної території України резиденту –платнику податку на додану вартість нерезидентом, у якого відсутнє представництво на митній території України, не є об’єктом оподаткування згідно Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Підпунктом «а»пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що місцем поставки послуг вважається за винятками, визначеними у підпунктах «в», «д»- «е»цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.

Згідно з підпунктом «г»пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету є, зокрема при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що послуги з участі у симпозіумах, виставках, семінарах, придбання сертифікатів та їх копій, послуги з підвищення кваліфікації надавалися безпосередньо ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури»нерезидентами, у яких були відсутні представництва та агенти на території України.

А відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанції, що у даному випадку місцем поставки послуг за спірними операціями було місце фактичного розташування позивача, який у силу приписів підпункту «г»пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»був відповідальною особою за нарахування, утримання та сплати податку на додану вартість до бюджету, а тому спірні операції законно вважалися позивачем такими, що були надані на митній території України та підлягали оподаткуванню за ставкою 20%.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими було правомірно частково визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.08.2006 р. №0000101313/0.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекцій по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі у справі № 22-а-4269/07 (24/258/07-АП номер справи у суді першої інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 01.06.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2008 р. у справі № 22-а-4269/07 (24/258/07-АП номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Костенко М.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.