Ухвала суду № 16529101, 08.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-16268/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю БКФ «Дельта»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2010 р.

у справі № 2а-36755/09/2070

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю БКФ «Дельта»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю БКФ «Дельта»(надалі –позивач, ТОВ БКФ «Дельта») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (надалі –відповідач, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова) про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2009 р. (суддя –М.О. Спірідонов), адміністративний позов задоволено у повному обсязі: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 27.02.2009 р. № 0000342330/0 та № 0000332330.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2010 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –О.І. Сіренко, судді: Л.В. Любчич, О.А. Спаскін), скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування ним приписів пункту 5.1 статті 5 Закону України №334/94-ВР від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі –Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість»(надалі –Закону України «Про податок на додану вартість»), та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні фактичні обставини справи.

Представниками відповідача було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «ПБК «Вертикаль», за результатами якої 10.02.2009 р. було складено акт №594/233/22618580 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: частини першої статті 203 статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПБК «Вертикаль»(надалі –ТОВ «ПБК «Вертикаль»); пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у частині заниження податку на прибуток на загальну суму 59902,00 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового кредиту на суму 47922,00 грн.

На підставі зазначеного акта відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.02.2009 р.: № 0000342330/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 71883,00 грн., у т.ч. 47922,00 –основного платежу та 23961,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій; № 0000332330/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 82019,00 грн., у т.ч. 59902,00 грн. –основного платежу та 22117,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що викладений в акті висновок був зроблений податковим органом на підставі даних листа Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 6713/7/23-206 від 29.10.2008 р., яким встановлено факт укладення ТОВ «ПБК «Вертикаль»правочинів, зокрема з позивачем, без мети реального настання правових наслідків за ними.

Зокрема, у згаданому листі зазначено, що за результатами перевірки податкової звітності та первинних документів ТОВ «ПБК «Вертикаль»в останнього фактично відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, а саме: технічний персонал, основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

У зв’язку з чим, податковий орган дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ «ПБК «Вертикаль»правочини у силу приписів частини першої статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України не створили жодних реальних правових наслідків, а тому є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки угоди, з яких виникли господарські зобов’язання, укладені юридичними особами, то проявом вини юридичної особи у договірних відносинах є виключно винні дії уповноважених органів та посадових осіб. Оскільки органи юридичних осіб формуються з фізичних осіб, то вина визначається як психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків. Отже за змістом статті 92 Цивільного кодексу України доведення умислу у діях юридичної особи можливе через доведення умислу у діях фізичних осіб, які діяли від імені юридичної особи.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст укладених між позивачем та ТОВ «ПБК «Вертикаль»договорів підряду не суперечать актам цивільного законодавства, оскільки відповідачем не доведено фактів, які б свідчили про те, що їх зміст не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків, доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на укладання таких договорів у момент їх укладання та доказів про притягнення останніх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів відповідачем надано не було.

Також, встановлено, що на час укладення згаданих договорів підряду та на час судового розгляду ТОВ «ПБК «Вертикаль»знаходилося в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та було платником податку на додану вартість.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачем не було надано доказів наявності підстав, з якими закон пов’язує настання наслідків нікчемності угоди, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України. У зв’язку з чим, суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «ПБК «Вертикаль»є нікчемними та суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що факт товарності договору та фактичний розрахунок підтверджується належними доказами. Податкові накладні, виписані контрагентом позивача на виконання договору суд визнав такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Факт наявності податкових накладних визнано судом достатнім підтвердженням правомірності формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість. Тобто, ухвалюючи рішення про неправомірність донарахування контролюючим органом податкових зобов’язань з податку на додану вартість, суд першої інстанції, виходив з того, що виникнення права позивача, як платника податку на додану вартість, на податковий кредит є наслідком фактичного здійснення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування, за умови наявності податкових накладних, виписаних контрагентом, який у свою чергу був включений до відповідного державного реєстру та мав свідоцтво платника податку на додану вартість.

Тому, зважаючи на підтвердження позивачем відповідними первинними документами правомірності віднесення до складу валових витрат витрат пов’язаних із виконанням договорів підряду та відповідного формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість, донарахування останньому податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість було визнано судом першої інстанції безпідставним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що укладені між позивачем та ТОВ «ПБК «Вертикаль»договори підряду від 02.01.2008 р. № 0706-06-01 та від 15.05.2008 р. № 14 не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, у зв’язку з чим дані податкових декларацій з податку на прибуток за період з 4 кв. 2007 р. по 2 кв. 2008 р. у частині, в якій були відображені операції за наслідками виконання згаданих угод не є дійсними, як і не є дійсними дані декларацій з податку на додану вартість за період з 01.10.2007 р. по 30.06.2008 р. на загальну суму 47922,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки апеляційного суду не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в процесі розгляду даної справи, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки договорам, укладеним позивачем з його контрагентом, та не з’ясував, чи виконувались фактично за ними роботи з ремонту приміщень та реконструкції літнього кінотеатру.

Тобто, суд апеляційної інстанції мотивуючи своє рішення висновком про нікчемність правочинів, за результатами виконання яких позивачем було сформовано податковий кредит, не витребував та не дослідив відповідні докази у їх сукупності, які б достеменно свідчили, або спростовували доводи податкового органу щодо наявності у діях позивача ознак безтоварності господарської операції. Такими доказами, у тому числі, можуть бути документи, що засвідчують факт: подальшого використання відремонтованих приміщень згідно договору підряду від 15.05.2008 р. № 14; реконструкції літнього кінотеатру та використання реконструйованого рекреаційно-оздоровчого корпусу «Гурзуфський»згідно договору підряду від 02.01.2008 р. №0706-06-01.

Також суди, досліджуючи наявність ознак нікчемності правочину у рамках спірних правовідносин, не розглянули питання про залучення до справи у відповідному процесуальному статусі особи, прав та обов'язків якої може стосуватись відповідний висновок суду.

Отже, суд апеляційної інстанції, приймаючи нову постанову про відмову у позові, обмежився лише констатацією факту неналежного з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та надання податковим органом доводів, які свідчать про нікчемність правочинів, чого недостатньо для висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до приписів частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2009 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2010 р., а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю БКФ «Дельта»задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2009 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2010 р. у справі № 2а-36755/09/2070 скасувати.

Справу № 2а-36755/09/2070 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Костенко М.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.