Ухвала суду № 16528718, 01.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-21267/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

За участю секретаря Андрюхіної І.М.

представників сторін:

позивача: Шаботи О.В.

відповідача: Бурашнікової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції ДПА у Запорізькій області

на постанову Господарського суду Запорізької області від 18.04.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2007

у справі № 18/1/07-АП-13/124/07-АП

за позовом ВАТ «Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство»

до Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції ДПА у Запорізькій області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення , -

                                                   ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 18.04.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2007, позов ВАТ «Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство» задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області №000432301/0 та №0000452301/0 від 20.06.2006.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у яких ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові повністю, з підстав порушення норм матеріального права, а саме, п.4.1 ст.4, п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».          

          Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

          Відповідачем проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 31.12.2005, за результатами якої складено акт №8/23/00954357 від 07.06.2006.

За висновками акта перевірки позивачем у період листопад 2004 року, січень-грудень 2005 року надавались послуги зернового складу ТОВ «Оптімус»по цінах (тарифах) , які нижче цін (тарифів) на послуги зернового складу для деяких інших контрагентів (поклажодавців). Незастосування позивачем звичайних цін для визначення бази оподаткування таких цін (тарифів), є порушенням п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що стало підставою для донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

          На підставі акта перевірки 20.06.2006 прийнято податкові повідомлення-рішення №0000432301/0, яким визначено податкове зобов’язання з ПДВ та зобов’язано сплатити суму податку у розмірі 22685 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11342,50 грн., та №0000432301/0, яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 202919,00 грн., у т.ч. основний платіж 134232,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 68687,00 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що позивач та ТОВ «Оптімус», визначаючи в договорі ціну послуги з складського зберігання соняшника діяли вільно, при цьому володіли достатньою інформацією про такі послуги, а також ціни (тарифи), які склались в той період на ринку ідентичних (однорідних) послуг в Україні та, зокрема, в Запорізькій області, не є пов’язаними особами, визначена сторонами в договорі складського зберігання №4-09/00 з додатками ціна послуги відповідає рівню цін, що склались на ідентичні послуги, що підтверджується даними журналу Інформаційно-Аналітичного агенства «АПК Інформ», ДП «Державні реєстри України», та вимогам підпункту 14.2.4 пункту 14.2 ст.14 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України».

          Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»з 01.01.2005 змінено порядок визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів (робіт, послуг), встановлений п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»згідно з яким база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами), але не нижче ніж фактичні витрати на їх виготовлення (придбання), з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), а також суми відсотків, що сплачуються (нараховуються) ним за договорами товарного кредиту (товарної позички, розстрочки).

Законом України від 25.03.2005 № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законодавчих актів»порядок визначення бази оподаткування, встановлений пунктом 4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», з 31.03.2005 встановлено такий порядок визначення бази оподаткування: база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

          Підпунктом 1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Звичайна ціна, відповідно до пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.20.5 пункту 1.20 цієї статті передбачено у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Згідно підпункту 14.2.4 пункту 14.2 ст.14 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» якщо елеватор (зерновий склад, зерносховище) зберігає товар, який підпадає під визначення об'єкта державного цінового регулювання згідно із цим Законом, то тариф (ціна) на вартість такого зберігання не може перевищувати 0,5 відсотка від розміру мінімальної закупівельної ціни відповідного об'єкта цінового регулювання (за календарний місяць такого зберігання), якщо менша вартість не встановлюється постановою Кабінету Міністрів України.

Наказом Міністерства Аграрної політики «Про мінімальні закупівельні ціни на окремі об’єкти державного цінового регулювання»№238 від 02.06.2005 була встановлена мінімальна закупівельна ціна соняшника –1150 грн./т. Таким чином вартість зберігання насіння соняшника згідно вимог Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» не може перевищувати 5.75 грн. за зберігання 1 т/міс.

Відповідно до підпункту 1.20.8 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов’язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності –однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів тощо.

Доказів дотримання вимог зазначеного пункту відповідачем не надано.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено факту порушення позивачем п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»при визначенні бази оподаткування, що виключає підстави для донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість в цій частині.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій, про безпідставність донарахування позивачу податку на додану вартість з підстав порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки таке пов’язане із здійсненням відповідачем перерахунку реалізації послуг складського зберігання наданих ТОВ «Оптімус» за звичайними цінами.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції ДПА у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 18.04.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2007 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук

О.І.Степашко