Постанова № 16528700, 01.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-20368/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м.Алушта Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.06.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2007

у справі № 2-27/6650-2007А

за позовом Державного підприємства «Радгосп-завод «Малоріченський»

до Державної податкової інспекції у м.Алушта Автономної Республіки Крим

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

                                                   ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.06.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2007, позов ДП «Радгосп-завод «Малоріченський»задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №0006812301/0 від 03.05.2007 ДПІ у м.Алушта, яким визначено податкове зобов’язання у вигляді 353280 грн. –частини прибутку, що складається з 283650 грн. основного платежу і 69630 грн. штрафних санкцій, стягнуто на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання, про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

          Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.12.2006, за результатами якої складено акт №492/23/00412719 від 19.04.2007.

За висновками акта перевірки позивачем, в порушення ст.65 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік», постанови Кабінету Міністрів України №50 від 15.01.2005 «Про затвердження порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році», ст.67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 №678 «Питання відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини податку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році»та підпункту 7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не перераховано та не сплачено у встановлений законодавством України термін частини прибутку (доходу) загального фонду Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності за період з 01.04.2005 по 31.12.2006 в сумі 283,65 тис. грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0006812301/0 від 03.05.2007, яким позивачу визначено податкове зобов’язання у вигляді 353280 грн., у т.ч. основний платіж 283650 грн. та штрафні санкції 69630 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, платником фіксованого сільськогосподарського податку. Відповідно до п.3.1 Статуту, позивач є державним комерційним підприємством. Згідно п.4.2 Статуту виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображена в самостійному балансі підприємства, становлять майно підприємства, яке є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Дане підприємство створене з метою виробництва, переробки, реалізації, закупівлі та збереження сільськогосподарської продукції і сировини та є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»фіксований сільськогосподарський податок –це податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі, а також сплачується в рахунок певних податків і зборів (обов’язкових платежів), у т.ч. податку на прибуток підприємств.

З огляду на викладене, виходячи з аналізу норми п.3 ч.1 ст.14 Закону України «Про систему оподаткування», суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дивіденди, які повинні сплачуватись до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами входять до складу податку на прибуток, а тому платники фіксованого сільськогосподарського податку, які в складі фіксованого сільськогосподарського податку сплачують податок на прибуток, не повинні сплачувати ще одну із складових вищевказаного податку –дивіденди. Крім того, зазначили, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік не є законом про оподаткування, а тому не може змінювати податкових ставок та механізм справляння податків і зборів.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій судова колегія не погоджується, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під дивідендом розуміється платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів. Порядок оподаткування дивідендів визначений пунктом 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за приписами пп. 7.8.1 якого, у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному фонді підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні. Підпунктом 7.8.2 цього пункту встановлено, що емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону.

Це правило поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

За приписами пп.7.8.3 п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку на прибуток звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку із нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 7.8.2 цього пункту.

Статтею 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»встановлено, що господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2005 № 50 затверджено порядок і нормативи відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році, п.2 якої передбачено таке відрахування у розмірі 15 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Крім того цим Порядком, зокрема, передбачено, що господарські організації, які не є платниками податку на прибуток, зобов'язані:

розраховувати частину прибутку (доходу) виходячи з установленого постановою №50 нормативу та подавати відповідні відомості органам державної податкової служби;

сплачувати частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році (крім господарських організацій, які сплачували частину прибутку (доходу), відповідно до ст. 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»від 27.11.2003 № 1344-IV (зі змінами та доповненнями) та за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємства.

Стаття 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»установлено, що господарські організації: державні, в тому числі казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу). Норматив і порядок обчислення вказаної частини прибутку (доходу) встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 №678, згідно п.2 якої відрахування частини прибутку (доходу) здійснюється державними сільськогосподарськими підприємствами - у розмірі 15 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»для сільськогосподарських товаровиробників –платників фіксованого сільськогосподарського податку зупинено чинність Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»за винятком, зокрема, пункту 7.8.

Оскільки частину прибутку (дохід) відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»прирівняно до дивідендів, які є обов'язковим платежем згідно з п. 3 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», то з метою виконання ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»та ст. 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» платники, які сплачують фіксований сільгоспподаток та мають річний звітний податковий період, повинні сплачувати частину прибутку (доходу) у строки, передбачені для сплати податку на прибуток, тобто щокварталу, та подавати декларацію з податку на прибуток підприємства в терміни, передбачені для такого подання звичайним платником податку, із заповненими 20 та 21 рядками.

Згідно з пунктом 1 частини 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше».

Пунктом 1 частини 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Зі змісту пункту 3 частини 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України випливає, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, закон про Державний бюджет України.

При виконанні бюджетного процесу в Україні положення правових актів застосовуються лише в частині, які не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу України і Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік (ст. 4 Бюджетного кодексу України).

Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов'язань для визначеного кола суб'єктів і звільнення окремих суб'єктів господарювання від сплати певних видів податків.

Таким чином, закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом може зупинятися дія окремих положень податкових законів, вводитися податкові пільги та інше.

Крім того, Закони про Державний бюджет прийняті останніми в часі із зазначених законодавчих актів, що теж надає їм перевагу при вирішенні питання якою нормою закону слід керуватися, і не визнані неконституційними.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неможливість застосування положень Закону України «Державний бюджет України»на відповідний рік до регулювання спірних правовідносин та про наявність підстав для скасування прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи встановлені повно і правильно, але їм дана неправильна юридична оцінка внаслідок неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, судова колегія доходить висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Алушта Автономної Республіки Крим задовольнити.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.06.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2007 скасувати. Ухвалити нове рішення.

          В позові відмовити.

Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук

О.І.Степашко