Ухвала суду № 16527104, 02.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К/9991/10059/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Бившева Л.І., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Рівне (далі –ДПІ)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.08.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2011

у справі № 2а-3822/10/1770

за позовом закритого акціонерного товариства «Агроресурс»(далі –Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Грибок Л.Т.,

відповідача –Павлишиної О.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.08.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2011, позов задоволено; податкове повідомлення-рішення від 03.06.2010 №000382344/0/23-318 визнано протиправним та скасовано. У прийнятті зазначених судових актів попередні інстанції виходили з того, що несплата окремим постачальником у ланцюгу поставки товару ПДВ до бюджету не може бути підставою для позбавлення кінцевого покупця (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди у формі бюджетного відшкодування за умови фактичного виконання господарських операцій з поставки товару та відсутності доказів недобросовісності такого покупця як платника податків.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що в даному разі відсутня така обов’язкова умова для відшкодування позивачеві ПДВ з бюджету, як факт надмірного надходження сум цього податку до бюджету.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що причиною зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування на 1432543,65 грн. за серпень-вересень 2009 року згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням слугував висновок ДПІ, викладений в акті про результати документальної невиїзної перевірки від 21.05.2010 №675/544/23-300/24175498, про безпідставне включення позивачем до суми податкового кредиту податку на додану вартість за наслідками здійснення операцій з придбання товарів (сировини, матеріалів, комплектуючих частин) по ланцюгам постачання за участю низки посередників. За посиланням відповідача, відсутність за місцезнаходженням окремих контрагентів-учасників ланцюгу, через який відбувався рух товару до позивача, а також банкрутство деяких з цих посередників виключає можливість встановлення факту надмірного надходження ПДВ до бюджету як необхідної передумови для виникнення у позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за певних умов підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи ДПІ не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму ПДВ. Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди –як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, обізнаність позивача про протиправний характер діяльності його контрагентів, що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо.

Власне реальність виконання операцій з поставки товарів позивачеві (за результатами виконання яких ДПІ визнала необґрунтованим формування податкового кредиту Товариства) податковим органом не оспорюється. Факт перевезення придбаних товарів, їх отримання та оприбуткування позивачем зафіксовано в названому акті перевірки.

Доводи ДПІ про обов’язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 –7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

В даному разі, як встановлено судами та зафіксовано в акті перевірки, Товариством було сплачено своїм постачальником відповідну суму ПДВ у складі вартості придбаних товарів.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв’язку з невиконанням іншими платниками податку –постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов’язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Наведена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, слід зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланок постачань товару не мають безпосереднього впливу на господарські операції, вчинені між останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосередніми контрагентами.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано визнали незаконним зменшення позивачеві задекларованої ним суми бюджетного відшкодування згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та правомірно задовольнили позов.

За таких обставин передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Рівне залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.08.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2011 у справі № 2а-3822/10/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева С.Е. Острович О.І. Степашко Є.А. Усенко