Ухвала суду № 16524251, 26.05.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2011 р. Справа № 20044/10/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Глушка І.В., Гуляка В.В.,

при секретарі судового засідання Коломойцевій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Горохівському районі Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року у справі за адміністративним позовом Колективного підприємства ,,Горохівагрошляхбуд” до Державної податкової інспекції у Горохівському районі Волинської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Колективне підприємство (КП) ,,Горохівагрошляхбуд” звернулося до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції (ДПІ) у Горохівському районі Волинської області №0000172302/1 від 5 жовтня 2009 року та №0000202302/1 від 5 жовтня 2009 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Горохівському районі оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги письмового пояснення підприємця ОСОБА_1, який вказав, що підприємницьку діяльність не здійснював, ніяких товарно-матеріальних цінностей не реалізовував, договорів не укладав, в приміщенні КП „Горохівагрошляхбуд” ніколи не був і з керівником його не знайомий. Впродовж 2005-2008 років для КП „Горохівагрошляхбуд” накладних та податкових накладних не виписував і не підписував, доручень на здійснення підприємницької діяльності нікому не надавав. Не врахував суд також висновків судово-криміналістичної експертизи, згідно яких рукописні записи та підписи в податкових накладних виконані не ОСОБА_1, а іншою особою. Таким чином, податкові накладні, виписані контрагентом позивача не відповідають вимогам ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Крім того, матеріали перевірки свідчать про те, що на підприємстві відсутні угоди (договори, контракти) на придбання ТМЦ у приватного підприємця ОСОБА_1, та будь - які документи, що підтверджують транспортування (доставку) таких товарів до КП „Горохівагрошляхбуд” (товарно-транспортні накладні, транспортно-залізничні накладні, квитанції, тощо).

З огляду на викладене, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Представник позивача вимоги апелянта заперечив, просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а подану апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у червні 2010 року посадовими особами ДПІ у Горохівському районі проведено планову виїзну перевірку КП „Горохівагрошляхбуд” з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 01.01.2009 року, за наслідками якої складено акт № 11/23-03579555 від 30.06.2010 року. В даному акті зазначено, що підприємством порушено вимоги підпунктів 7.4.1 та 7.4.4. пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 295 043 грн. (а.с.23) та порушено вимоги пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпунктів 5.3.3 та 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України ,,Про оподаткування прибутку підприємств”, внаслідок завищено валові витрати на загальну суму 1475215 грн. ( а.с. 18) .

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Горохівському районі винесено податкові повідомлення-рішення №0000172301/0 від 10 липня 2009 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 442 564 грн., з яких 295 043 грн. за основним платежем та 147 521,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000202302/0 від 10 липня 2009 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 553641 грн., з яких 369094 грн. за основним платежем та 184547 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками апеляційного оскарження ДПІ у Горохівському районі прийнято податкові повідомлення-рішення №0000172302/1 від 5 жовтня 2009 року та №0000202302/1 від 5 жовтня 2009 року, якими підтверджено ті ж самі податкові зобовязання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що протягом 2006-2008 років позивач придав у приватного підприємця ОСОБА_1 товарно-матеріальні цінності на суму 1475215 грн., що підтверджується накладними, податковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, платіжними дорученнями за даний період. На суму проданих товарно-матеріальних цінностей приватним підприємцем ОСОБА_1 виписано для КП „Горохівагрошляхбуд” податкові накладні на загальну суму 1 475 215 грн., в тому числі ПДВ 295 043 грн..

Судом також встановлено, що ПП ОСОБА_1 протягом 2006-2008 років відповідно до свідоцтва №53679235 був зареєстрований платником податку на додану вартість. Згідно даних з сайту Державної податкової адміністрації України вказане свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано з 07.12.2009р. за ініціативою податкового органу.

Із врахуванням вищезазначених обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що на момент складання податкових накладних ПП ОСОБА_1 був зареєстрований як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних. На думку суду першої інстанції Закон про ПДВ визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів частково погоджується з висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997року № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (чинного на час виникнення даних спірних правовідносин) визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У пункту 1.3 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Згідно пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (чинного на час виникнення даних спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР).

Згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається одна з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку їх результатів.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим, наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат.

Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обовязків, може бути підставою для відмови у наданні відповідного права, в тому числі і права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За змістом ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Так, судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою докази податкового органу про фальшивість податкових накладних по господарських операціях з ПП ОСОБА_1, що підтверджується його письмовими поясненнями та висновками почеркознавчої експертизи № 268 від 05.06.2009 року, відповідно до якої рукописні тексти та підписи в податкових накладних виконанні не ОСОБА_1, а іншої особою. Докази, які б підтверджували уповноваження ОСОБА_1 іншої особи здійснювати поставку товарів (послуг) та підписувати податкові накладні в матеріалах справи відсутні.

Докази податкового органу про безтоварність господарських операцій, а саме: відсутність угод (договори, контракти), укладених позивачем з ПП ОСОБА_1 на придбання ТМЦ, відсутність документів, що підтверджують транспортування (доставку) таких товарів до КП „Горохівагрошляхбуд” (товарно-транспортні накладні, транспортно-залізничні накладні, квитанції, тощо), позивачем не спростовані.

Докази на які послався суд першої інстанції (акти приймання виконаних підрядних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, платіжні доручення) не є беззаперечними доказами фактичного здійснення господарських операцій, оскільки згідно акту перевірки позивач отримував бітум та відсів також і від інших поставщиків, щодо яких у податкового органу немає сумнівів в реальності цих операцій.

Оцінюючи всі докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податковим органом доведено безтоварність господарських операцій позивача з ПП ОСОБА_1, а тому податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податкові зобовязання по ПДВ та податку на прибуток є правомірними.

В силу п.3 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Оскільки суд першої інстанції при винесенні постанови допустився помилки в частині обґрунтованості доказів позивача щодо реального характеру господарських операцій з ПП ОСОБА_1, постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в позові.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст. 196, п. 3 ч. 1 ст.198, ст. 202, ст.205, ст.207, ст.254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Горохівському районі Волинської області задовольнити, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року у справі № 2а-19582/09/0370 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову Колективного підприємства ,,Горохівагрошляхбуд” до Державної податкової інспекції у Горохівському районі Волинської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000172302/1 від 5 жовтня 2009 року та №0000202302/1 від 5 жовтня 2009 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді І.В. Глушко

В.В. Гуляк

Постанова в повному обсязі складена 30 травня 2011 року.