Рішення № 16494271, 20.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

20.06.2011Справа №5002-24/1568.1-2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстіль" (95000, м.Сімферополь, пр.Перемоги, 210, кв.30)

До відповідача Державного підприємства "Лівадія" (98600, м.Ялта, вул.Виноградана, 2)

Третя особа №1 Міністерство аграрної політики АРК (95000, м.Сімферополь, вул.Київська, 81)

Третя особа №2 Рада міністрів АР Крим, (95000, м. Сімферополь, пр-т Кірова, 13) .

Про спонукання до виконання зобовязань за договором.

За зустрічним позовом Державного підприємства "Лівадія" (98600, м.Ялта, вул.Виноградана, 2)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстіль" (95000, м.Сімферополь, пр.Перемоги, 210, кв.30)

Третя особа №1 Міністерство аграрної політики АРК (95000, м.Сімферополь, вул.Київська, 81)

Третя особа №2 Рада міністрів АР Крим, (95000, м. Сімферополь, пр-т Кірова, 13) .

Про визнання недійсним пайового договору.

За участю прокуратури АРК

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача не зявився.

Від відповідача ОСОБА_1, довіреність №02/14-1291 від 09.12.2010 р., паспорт НОМЕР_1.

Від третьої особи №1 ОСОБА_2, довіреність б/н від 14.03.2011 р., посвідчення №63.

Від третьої особи №2 Сальков О. С., посвідчення №1044.

Від прокурора - Шехірева Н. Ю., посвідчення №11016.

Обставини справи: товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерстіль" звернулося з позовом до Державного підприємства "Лівадія" про зобов'язання відповідача протягом п'яти календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили надати позивачу належним чином посвідчені копії державного акту на право постійного користування землею № ІІ-КМ № 002304 від 06 грудня 1999 року та висновку державної експертизи землевпорядної документації № 481-07 від 13 квітня 2007 року; зобов'язати Державне підприємство "Лівадія" протягом п'яти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили видати на ім'я товариства "Інтерстіль" довіреність в редакції, наданій позивачем суду, мотивуючи тим, що відповідач з порушенням умов договору, не надав позивачу належним чином посвідчені копії державного акту на право постійного користування землею № ІІ-КМ № 002304 від 06 грудня 1999 року та висновку державної експертизи землевпорядної документації № 481 -07 від 13 квітня 2007 року, чим порушив права позивача як інвестора за пайовим договором від 07 квітня 2009 року.

Державне підприємство "Лівадія" звернулося до суду з зустрічною позовною заявою до ТОВ "Інтерстіль", в якій просило визнати недійсним пайовий договір, укладений між сторонами 07.04.2009 р. на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статті 208 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.06.09 р., ухваленим суддею Калініченко А.А. у справі № 2-22/2549-2009, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстіль" задоволено. У задоволенні зустрічного позову Державному підприємству "Лівадія" відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2009р. апеляцїйну скаргу Державного підприємства "Лівадія" залишено без задоволення; рішення Гоподарського суду АР Крим від 01.06.2009р. у справі № 2-22/2549-2009 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2011р. касаційну скаргу заступника прокурора АР Крим задоволено: рішення господарського суду АР Крим від 01.06.2009р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2009р. у справі № 2-22/2549-2009 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду АР Крим та передано на розгляд судді Колосовій Г.Г., справі привласнений № 5002-24/1568.1-2011.

Ухвалою ГС АР Крим від 26.04.2011 р. суд залучив Міністерство аграрної політики АРК (95000, м. Сімферополь, вул. Київська, 81 ) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача.

10.05.2011р. через канцелярію суду від представника третьої особи були надані письмові пояснення, в яких зазначено, що рішення по даній справі на впливає на права та обовязки Міністерства аграрної політики АРК через те, що ДП «Лівадія», відповідно до Закону України від 04.06.2009р. №1442-VI«Про структуру, повноваження та особливості правового і економічного режиму майнового комплексу Національного виробничо-аграрного об'єднання «Масандра», входить до складу Національного виробничо-аграрного об'єднання «Масандра».

У судовому засіданні прокурором було заявлене клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (позивача за зустрічним позовом) Ради міністрів АР Крим, яке було викладене письмово також у судовому засіданні.

Судом вказане клопотання було задоволено та ухвалою ГС АР Крим від 08.06.2011 р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача (позивача за зустрічним позовом) Ради міністрів АР Крим.

Позивачем за первісним позовом було заявлено клопотання про припинення провадження по справі на підставі ч. 2 ст. 80 ГПК України в звязку з відсутністю предмету спору. Вказане обґрунтовує тим, що ним з ДП «Лівадія» було укладено Угоду №063-2011 від 07.06.2011 р. до пайового договору від 07.04.2009 р., відповідно до якої вони дійшли згоди розірвати вказаний договір з моменту укладення даної угоди. У підтвердження вказаного було представлено оригінал даної Додаткової угоди від 07.06.2011 р.

Відповідачем за первісним позовом було заявлено клопотання аналогічного змісту.

Прокурор проти задоволення вказаного клопотання заперечував.

Третя особа №1 вказане клопотання підтримала.

Третя особа №2 вказане клопотання залишила на розгляд суду.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачене загальне правило про момент розірвання договору. У разі розірвання договору за домовленістю сторін, моментом припинення зобов'язання є, відповідно, момент вчинення правочину, у формі домовленості сторін про його розірвання.

Вказана норма кореспондується із змістом Угоди №063-2011 від 07.06.2011р. до пайового договору від 07.04.2009р., в якій вказана мета цієї угоди врегулювання судового спору у справі № 5002-24/1568.1-2011 у звязку із відсутністю у сторін подальших намірів на виконання умов договору. Сторони прийшли згоди розірвати договір з моменту укладення даної угоди, та саме з цього моменту погодили також припинення своїх зобовязань.

Предметом зустрічного позову є визнання пайового договору від 07.04.2009р. недійсним.

Відповідно до приписів ст. 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

При таких обставинах розірвання сторонами спірного договору 07.06.2011р. не свідчить про відсутність предмету спору у даній справі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання сторін про припинення провадження у справі у звязку з відсутністю предмету спору.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю представників позивача.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Судові засідання фіксувалися за допомогою технічних засобів, а саме програмно апаратного комплексу «Діловодство суду».

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників відповідача, третіх осіб та прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

07.04.2009 р. між ТОВ «Інтерстіль» ( Інвестор ) і ДП «Лівадія» ( замовник ) був укладений пайовий договір б/н. ( а. с. 10 12 ).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору сторони домовилися власними силами, засобами, за рахунок власних та залучених коштів та матеріальних ресурсів ( сировини ), будівельних матеріалів, обладнання тощо ) здійснювати інвестування в обєкт інвестування, визначеного у п. 4 договору, з метою отримання у власність завершеного будівництвом обєкту інвестування в частках, визначених даним договором.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору обєктом інвестування є будівництво господарських будиночків з господарськими дворами на земельній ділянці з орієнтованою площею 6 га. за адресою: м. Алупка, район вул. Щолкіна, що знаходиться на території Алупкінської міської ради.

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору замовник здійснює інвестування в будівництво обєкту інвестування шляхом виконання функцій «замовника будівництва», які визначені цим договором.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору інвестор здійснює інвестиції у формі капітальних вкладень в обєкт інвестування. Інвестор самостійно, в порядку, визначеному законодавством, веде бухгалтерський та податковий облік всіх витрат, здійснених в процесі виконання договору та відносить такі витрати на капітальні витрати.

Відповідно до п. 2.2 вказаного договору обсяг інвестицій, які необхідні для виконання договору, визначається інвестором поетапно згідно з «Правилами визначення вартості будівництва» ( ДБН Д. 1.1-1-2000 зі змінами і доповненнями ) після розробки проектно кошторисної документації.

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору за виконання обовязків, визначених цим договором з дня підписання акту розподілу площі обєкту інвестування:

- замовник отримує у власність 10% від площі завершеного будівництвом обєкту інвестування;

- інвестор отримує у власність 90% від площі завершеного будівництвом обєкту інвестування.

Відповідно до п. 6.2 вказаного договору конкретний перелік приміщень та площ обєкту інвестування, що переходять у власність сторін буде визначений у додатку до договору, який є невідємною частиною, після розробки та затвердження проектно кошторисної документації на обєкт інвестування.

Відповідно до п. 6.3 вказаного договору витрати, повязані з реєстрацією права власності, зокрема послуги органів БТІ з інвентаризації обєкту інвестування, виготовлення технічних паспортів, витрати на виготовлення та видачу свідоцтва про право власності на відповідні площі обєктів інвестування сторони несуть самостійно.

З урахуванням вказаних пунктів пайового договору суд дійшов висновку, що спірний договір містить ознаки інвестиційного договору.

Відповідно до преамбули Закону України «Про інвестиційну діяльність» цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Відповідно до ст. 5 вказаного Закону суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

З урахуванням вказаного, інвестору повинно належати право розпорядження майновими та інтелектуальними цінностями.

Державне підприємство «Лівадія» було створено, як державне підприємство радгосп заводу «Лівадія». Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики від 26.12.2005 р. №747 «Про перейменування державних підприємств «державне підприємство радгосп завод «Лівадія» перейменоване в державне підприємство «Лівадія».

Державне підприємство «Лівадія» є правонаступником майнових прав і обовязків державного підприємства радгосп завод «Лівадія». Дане підприємство на добровільних началах входить до складу Національного виробничо аграрного обєднання «Масандра».

Вказане підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України ( надалі Орган управління майном ).

Відповідно до п. 4.2 Статуту ДП «Лівадія» майно даного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь які дії, які не суперечать чинному законодавств України та цьому Статуту.

Відповідно до п. 4.5 вказаного Статуту ДП «Лівадія» не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбаченим законодавством. Відчужувати, віддавати у заставу майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів, що належать до основних фондів, здавати в оренду комплекси структурних одиниць та підрозділів підприємством має право лише за попередньою згодою органу управління майном в порядку визначеному законодавством.

Відповідно до преамбули Закону України «Про управління обєктами державної власності» цей Закон відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону об'єктами управління державної власності, зокрема, є майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Відповідно до п. 20 ст. 6 вказаного Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема, погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні або оперативному управлінні.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №703 р від 07.05.2008 р. «Питання укладення деяких договорів» для підвищення ефективності управління об'єктами державної власності, забезпечення прозорої процедури їх відчуження та недопущення порушення інтересів держави центральним органам виконавчої влади, іншим суб'єктам управління об'єктами державної власності, у тому числі Національній та галузевим академіям наук: забезпечити укладення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України.

Доказів того, що спірний пайовий договір б/н від 07.04.2009 р. був укладений за наявності відповідного рішення із дозволом ДП «Лівадія» на інвестування вказаного майна земельної ділянки в будівництво Обєкту інвестування, до матеріалів справи не надано.

Також у судовому засіданні 20.06.2011р. представник Міністерства аграрної політики АР Крим пояснив, що Міністерство як орган, який також здійснює функції контролю управління спірним майном, відповідного дозволу не надавало.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При таких обставинах позовні вимоги за зустрічною позовною заявою підлягають задоволенню.

Позивач за первісним позовом - ТОВ “Інтерстіль” просив суд зобовязати ДП “Лівадія” протягом пяти календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили надати ТОВ “Інтерстіль” належним чином посвідчені копії державного акту на право постійного користування землею № ІІ-КМ № 002304 від 06 грудня 1999 року та висновку державної експертизи землевпорядної документації № 481-07 від 13 квітня 2007 року; зобовязати ДП “Лівадія”протягом пяти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили видати на імя ТОВ “Інтерстіль”довіреність в редакції, наданій позивачем суду.

Позовні вимоги за первісним позовом були мотивовані тим, що відповідач у порушенням умов укладеного 07.04.2009 року пайового договору б/н, зокрема п. 5.3., 5.9.12, не надав позивачу належним чином посвідчені копії державного акту на право постійного користування землею № ІІ-КМ № 002304 від 06 грудня 1999 року та висновку державної експертизи землевпорядної документації № 481-07 від 13 квітня 2007 року, чим порушив права позивача як інвестора за договором будівництва господарських будиночків з господарськими дворами від 07 квітня 2009 року.

Судом встановлено, що листом від 14.04.2009 р., отриманим ДП «Лівадія» 14.04.2009 р., ТОВ “Інтерстіль” звернулось до ДП “Лівадія” з проханням у 7-денний строк з моменту отримання даного листа надати ТОВ “Інтерстіль” належним чином засвідчені копії державного акту на право постійного користування землею № II-КМ № 002304 від 06.12.1999 р. та висновку державної експертизи землевпорядної документації № 481-07 від 13.04.2007 р., а також протягом 3 календарних днів з моменту отримання даного листа надати Інвесторові належним чином оформлену довіреність на право вчинення передбачених зазначеним Договором дій. ( а. с. 13 ).

Проте, як вказує позивач за первісним позовом, відповідач від відповіді на вказаний лист ухилився.

В звязку з вказаним позивач за первісним позовом просить суд зобовязати відповідача виконати покладені на нього зобовязання по пайовому договору від 07.04.2009 р. в натурі.

Однак оскільки судом вже встановлено, що спірний пайовий договір від 07.04.2009 р. був укладений у порушення норм чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним, у задоволенні позовних вимог за первісним позовом необхідно відмовити.

У постанові Вищого господарського суду України від 24.02.2011 р. по справі №2-22/2549-2009 вказано, що судами попередніх інстанцій не досліджено правовий статус переданої ДП «Лівадія» земельної ділянки та її цільове призначення, порядок її відчуження та зміна цільового призначення за приписами діючого законодавства.

Відповідно до ст. 111 - 12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В звязку з вказаним на ДП «Лівадія» судом було покладено зобовязання представити до суду документи, які підтверджують правовий статус переданої земельної ділянки, її цільове призначення.

Вказане зобовязання так виконано і не було, вказані документи надані не були, в звязку з чим вказані обставини так і залишилися не дослідженими.

Державне мито у розмірі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн. покладаються на відповідача за зустрічним позовом відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд зазначає, що згідно ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Відповідно до підпункту ”б” пункту 2 статті 3 Декрету в новій редакції із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 85, 00 грн.

Однак позивач за зустрічним позовом державне мито сплатив у розмірі 312,50 грн., що підтверджується квитанцією № 1260924 від 18.05.2009 р. ( а. с. 30 ).

При таких обставинах суд дійшов висновку повернути з Державного бюджету м. Сімферополь на користь позивача за зустрічним позовом 227,50 грн.

Також суд зазначає, що ДП «Лівадія» звернулася з зустрічною позовною заявою до суду 21.05.2009 р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції ГС АР Крим.

Постановою Кабінету міністрів України від 14 квітня 2009 р. N 361 «Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ» розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пов'язаних з розглядом господарських справ був змінений.

Відповідно до зазначеної Постанови, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу з розгляду господарських справ обчислюється у розмірі 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої Верховною Радою України у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» розмір мінімальної заробітної плати у період з 01.04.2009 р. по 30.06.2009 р. становить 625,00 грн.

За такими обставинами розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, який повиненно було сплатити ДП «Лівадія» при поданні зустрічної позовної заяви до господарського суду становить 312,50 грн., тоді як згідно квитанції № 1260948 від 18.05.2009 р. витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу були сплачені у розмірі 118,00 грн.

З урахуванням вказаного суд дійшов висновку стягнути з позивача за зустрічним позовом на користь Державного бюджету м. Сімферополь 194,50 грн.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено, що повний текст рішення буде складено 23.06.2011 р. Повний текст рішення складений та підписаний згідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 23.06.2011 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі.

2.Зустрічну позовну заяву задовольнити.

3.Визнати недійсним пайовий договір б/н від 07.04.2009 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерстіль» та державним підприємством «Лівадія».

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстіль", ( 95000, м. Сімферополь, пр. Перемоги, 210, кв. 30, ЄДРПОУ 35053737 ) на користь державного підприємства "Лівадія" ( 98600, м. Ялта, вул. Виноградана, 2, ЄДРПОУ 00412760 ) державне мито у розмірі 85,00 грн. і витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн.

5.Повернути Державного бюджету України (р/р 31115095700002; Одержувач Державний бюджет м. Сімферополя; Код платежу 22090200 ; ЄДРПОУ 34740405; Банк ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь; МФО 824026) на користь державного підприємства "Лівадія" ( 98600, м. Ялта, вул. Виноградана, 2, ЄДРПОУ 00412760 ) державне мито у розмірі 227,50 грн. , зайво сплачене відповідно до № 1260924 від 18.05.2009 р.

6.Стягнути з державного підприємства "Лівадія" ( 98600, м. Ялта, вул. Виноградана, 2, ЄДРПОУ 00412760 ) на користь Державного бюджету України, ( р/р № 31214264700002; отримувач: Державний бюджету м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь; МФО 824026 ) витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у розмірі 194,50 грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКолосова Г.Г.