Ухвала суду № 16493481, 19.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2011 року м. КиївК-15947/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСтепашка О.І.

СуддівКарася О.В.

Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Усенко Є.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007

у справі №6/171-4379

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сілан»

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

проскасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сілан»(далі по тексту позивач, ТОВ «Сілан») звернулось до суду, з урахування уточнень позовних вимог, з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції (далі по тексту відповідач, Тернопільська ОДПІ) від 18.07.2006 № 0001432304/0/43482 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 5641,50 грн., у т.ч. 3761 грн. основного платежу та 1880,50 грн. штрафних санкцій і № 0008852304/0/43184 про зменшення на 9509 грн. суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2007, позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з огляду на їх протиправність.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Сілан»щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.12.2003 по 31.03.2006, складено акт № 12938/23-420/32736659 від 07.07.2006, в якому зафіксовані порушення пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1, п. 7.5, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з відсутністю товарно-транспортних накладних на транспортування отриманого брухту від постачальника; не сплатою контрагентом позивача сум податку до бюджету; неможливістю проведення зустрічної перевірки контрагента позивача, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2006 у справі № 43/91 юридичну особу останнього ліквідовано.

На підставі результатів вказаної перевірки, відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Судами також встановлено, що ТОВ «АНС»по видатковій накладній № РН 221 від 17.02.2005 поставило позивачу брухт кольорових металів на суму 76621,50 грн., у т.ч. 13270,25 грн. податку на додану вартість, та видало останньому податкову накладну від 17.02.2005.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1. п. 7.4., абз. 3 пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 вказаного Закону України «Про податок на додану вартість»(станом на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому необхідно зазначити, що єдиним випадком неможливості такого включення є відсутність податкової накладної чи митної декларації взагалі.

Відповідно до п. 1.8. ст. 1, пп. 7.7.1., абз. 1, 2 пп. 7.7.3. п. 7.7. ст. 7 зазначеного Закону бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом; суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду; у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має відємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації; підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередньому податковому періоді, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем, підтверджується дослідженими судами матеріалами справи. При цьому будь-які порушення таким контрагентом вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином зясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2201, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя О.І. Степашко