Постанова № 16487606, 15.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2011 № 4/160

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Коршун Н.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

головуючого: Коршун Н.М. (доповідач),

суддів: Тищенко А.І.,

Михальської Ю.Б.,

за участю представників:

від Прокуратури Печерського району м. Києва: Кострюва Т.І.,

від позивача: ОСОБА_1 (за довір.),

від відповідача-1: ОСОБА_2 (за довір.),

від відповідача-2: ОСОБА_3, ОСОБА_4 (за довір.),

від третьої особи: не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнфілд-А” на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2011 року у справі №4/160 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1) Державної акціонерної компанії “Хліб України”,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнфілд-А”,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Міністерство аграрної політики та продовольства України

про визнання інвестиційних договорів та договорів про поділ майна недійсними

ВСТАНОВИВ:

В березні 2008 року Заступник прокурора Печерського району м. Києва звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із позовом до 1) Державної акціонерної компанії “Хліб України”, ) Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнфілд-А”, в якому просив визнати недійсними:

- інвестиційні договори № 11234 та № 11235, укладені між Державною акціонерною компанією “Хліб України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Грейнфілд-А”;

- угоди № 11236 та № 11237, укладені між відповідачами, про поділ майна Балівського КХП та Мирівського елеватора.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2011 року у справі №4/160 позов задоволено повністю.

ТОВ “Грейнфілд-А”, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржило його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та неповного зясування обставин справи, та просить прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Апелянт вважає, що господарський суд дійшов помилкових висновків щодо укладення відповідачами спірних угод з порушенням вимог чинного законодавства.

Апелянт стверджує, що спірні правовідносини сторін за Інвестиційними договорами та Угодами про поділ майна не підпадають під визначення поняття відчуження державного майна. Спірні обєкти не є обєктами державної власності, були передані до статутного фонду компанії, і відповідно є власністю компанії. За таких обставин, оспорювані договори укладалися без порушення вимог ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України та п. 38 Статуту Відповідача-1, а отже висновки господарського суду, викладені у рішенні, є помилковими та не відповідають дійсним обставинам справи.

Прокуратура Печерського району м. Києва та Кабінет Міністрів України письмових відзивів на подану апеляційну скаргу не надали. В судових засіданнях проти вимог апеляційної скарги заперечили, та просили залишити її без задоволення, оскаржуване рішення вважають законним, а тому просили залишити його без змін.

В обгрунтування власної позиції позивачі вказують на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.087.1996р. № 1000 до статутного фонду ДАК “Хліб України” в числі інших були передані спірні цілісні майнові комплекси Балівського КХП та Мирівського елеватора. Питання укладення вказаних договорів не погоджувалося з Кабінетом Міністрів України. Внаслідок укладення відповідачами інвестиційних договорів та угод про поділ цілісних майнових комплексів Балівського КХП і Мирівського елеватора, фактично створено передумови до незаконного відчуження частки державного майна, яке не підлягає приватизації.

Державна акціонерна компанія “Хліб України” підтримує доводи позивачів, заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2011 заявлене ТОВ “Грейнфілд-А” клопотання задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Міністерство аграрної політики та продовольства України своїми процесуальними правами щодо прийняття участі в судовому засіданні не скористалося, повноважного представника не направило, про час та місце судового засідання повідомлено належним чином (в матеріалах справи наявне поштове повідомлення про вручення ухвали суду).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.12.2008р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Розяснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Заслухавши думку інших представників сторін, колегія приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

18 жовтня 2007 року між відповідачами були укладені інвестиційні договори № 11234 та 11235, за умовами яких Сторони домовились сумісно реалізувати Інвестиційні проекти з метою підвищення виробничих потужностей Балівського КХП, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Партизанське, вул. Леніна, 18 (інвестиційний договір № 11234), та Мирівського елеватора, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Томаківський район, с. Мирове, вул. Привокзальна, 2 (інвестиційний договір № 11235), та сумісного отримання підвищеного доходу від їх експлуатації на підставі окремих угод, які вони планують укласти додатково.

Згідно п. 2.2. Інвестиційних договорів Відповідач-2 зобовязується на власний ризик і за власні або позичені кошти відповідно до умов цих Договорів, забезпечити фінансування та реалізацію Інвестиційних проектів щодо вищезазначених обєктів нерухомості, що є власністю Відповідача-1.

Пункт 6 Інвестиційних договорів встановлює домовленість Сторін, що новостворений обєкт інвестування буде належати Сторонам на праві спільної часткової власності. Сторони встановили, що після завершення Інвестиційних проектів вони мають намір спільно експлуатувати оновлені виробничі потужності обєктів інвестування. Умови такої спільної експлуатації обєктів інвестування будуть визначені окремими угодами. Крім того, після фінансування та реалізації Інвестиційних проектів в повному обсязі, частка Відповідача-2 в об'єктах інвестування, пропорційно вартості профінансованих робіт, матеріалів, комплектуючих та устаткування складатиме 60 відсотків, а Відповідача-1 - 40 відсотків.

Додатково до Інвестиційних договорів № 11234 та 11235, 18 жовтня 2007 року були укладені Угоди про поділ майна, що є у спільній частковій власності № 11236 та 11237. Умовами цих угод було встановлено, яке саме нерухоме майно з розташованим в ньому обладнанням буде складати частку Відповідача-1, а яке частку Відповідача-2 після поділу майна в натурі внаслідок настання певних передбачених сторонами умов. Умовами, за настання яких здійснюється поділ часток в натурі, є (пункт 3 угод) : завершення інвестиційного проекту; подання однією із сторін письмової (нотаріальної) заяви про виділення часток в натурі, у разі якщо на дату виділу це не забороняється законодавством України, щодо розпорядження обєктами державної власності (п.4 угод).

Задовольняючи позовні вимоги, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що спірні інвестиційні договори та угоди про поділ майна спрямовані на часткове відчуження обєктів нерухомості та обладнання, які є державною власністю, що порушує вимоги ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління обєктами державної власності», Закону України «Про перелік обєктів державної власності, що не підлягають приватизації», п.36, п. 38 Статуту ДАК «Хліб України», ч.1 ст. 136 ГК України. Згідно вказаних норм ДАК «Хліб України» не має права вчиняти дії стосовно переданого їй до статутного капіталу майна, наслідком яких може бути відчуження даного майна.

Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що укладання спірних договорів мало відбуватись за погодженням з Кабінетом Міністрів України та за наявності відповідного рішення.

Дослідивши обставини справи, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Згідно пп. 3.1.2. інвестиційних договорів вкладом інвестора в реалізацію інвестиційного проекту є фінансування проектування та всіх робіт, повязаних з реалізацією інвестиційного проекту. При цьому, обсяг фінансування інвестиційного проекту, що буде здійснений інвестором, повинен складати 120% від оціночної вартості обєкту.

Відповідно до п. 6.2. оспорюваних інвестиційних договорів частка інвестора в обєкті інвестування, після фінансування та реалізації інвестиційного проекту в повному обсязі складатиме 60%, а частка компанії 40%.

На стадії реалізації інвестиційного проекту обєкт інвестування стає спільною частковою власністю сторін пропорційно вартості фактично профінансованих інвестором робіт, матеріалів, комплектуючих та устаткування та виконаних робіт (наданих послуг) (п. 6.3. інвестиційних договорів).

Враховуючи вищезазначені положення інвестиційних договорів, частка ТОВ «Грейнфілд-А» у майні у розмірі 60% відповідає фінансуванню ТОВ «Грейнфілд-А» Інвестиційного проекту у розмірі 120% від оціночної вартості обєкту, а частка ДАК «Хліб України» у розмірі 40% відповідає вартості обєкту до початку здійснення Інвестиційного проекту. Тобто, після реалізації Інвестиційного проекту частка державного майна під час реалізації проекту не зменшується та не змінюється, а сторони договору залишаються власниками своїх вкладень.

Відповідно до п. 2 Порядку відчуження обєктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р., відчуження майна це передача права власності на майно юридичним чи фізичним особам за процедурами та у спосіб, що передбачені цим Порядком.

Але, як вбачається з аналізу вищезазначених положень спірних інвестиційних договорів, вони не містять норм щодо відчуження обєктів державної власності та не передбачають перехід права власності на вказане майно.

Крім того, під час розгляду спору господарським судом встановлено, що ДАК «Хліб України» є Державною акціонерною компанією, зареєстрованою 14.11.1996 року Печерською районною в місті Києві адміністрацією. Згідно пункту 41 Статуту її статутний фонд, поділений на 13 846 592 (тринадцять мільйонів вісімсот сорок шість тисяч п'ятсот дев'яносто дві) акції номінальною вартістю сто гривень кожна. Згідно пунктів 30 та 100 Статуту ДАК «Хліб України», до прийняття рішення про приватизацію акцій компанії її єдиним акціонером є держава в особі Кабінету Міністрів України, який виконує функції загальних зборів акціонерів.

Права акціонерів передбачені пунктом 31 Статуту, зокрема, акціонери мають право на участь в управлінні Компанією; обиратись та бути обраними до органів управління Компанією; брати участь в розподілі прибутку Компанії; отримувати інформацію про діяльність Компанії; придбавати в першочерговому порядку додатково випущені в обіг акції Компанії; розпоряджатись належними їм акціями; отримувати частину вартості майна Компанії, пропорційну вартості належних їм акцій, у разі її ліквідації. Щодо майна, переданого до статутного фонду компанії, то згідно статей 35 та 36 Статуту ДАК «Хліб України» майно, передане засновником до статутного фонду компанії належить останній на праві господарського відання. Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном відповідно до законодавства, цього статуту та мети діяльності компанії (пункт 37 статуту ДАК «Хліб України»).

Отже, за своєю організаційно-правовою формою ДАК «Хліб України» є акціонерним товариством, всі акції якого тимчасово належать державі.

Відповідно до статей 115 Цивільного кодексу України та 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна, переданого учасниками товариства у власність останнього як вклад до статутного фонду, є господарське товариство. Згідно статей 88 Господарського кодексу України, 116 Цивільного кодексу України, 10 Закону України «Про господарські товариства», учасники товариства замість втраченого права власності на майно отримують низку прав (корпоративні права), зокрема право на участь в управлінні справами товариства, в розподілі прибутку, на отримання долі в разі ліквідації товариства та ін.

Таким чином, Статут ДАК «Хліб України» та чинне законодавство надають акціонерам товариства право на розпорядження належними їм акціями, та на участь в управлінні товариством, але не надають їм право розпоряджатись майном товариства, яке є власністю останнього.

Однак, під час внесення майна до статутного фонду власники акціонерного товариства втрачають право власності на передане до статутного фонду майно, отримуючи замість цього право власності на певну кількість акцій товариства, а також похідні права на управління, долю в прибутку товариства та долю в його майні в разі ліквідації.

Отже, під час створення ДАК «Хліб України» з внесенням до її статутного фонду спірних майнових комплексів Мирівського елеватору та Балівського КХП, зазначене майно перейшло у власність Компанії.

Крім того, в статті 3 Закону „Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 року № 185-У передбачений перелік майна, яке складає об'єкти управління державної власності, і на які розповсюджується дія цього закону.

В даному переліку не значиться майно акціонерних чи інших господарських товариств, в яких держава має свою частку. Серед суб'єктів управління об'єктами державної власності, що встановлені статтею 4 вказаного закону, також немає господарських товариств.

Наведеним спростовується висновок суду першої інстанції про те, що укладені інвестиційні договори порушують вимоги ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління обєктами державної власності», п.36, п. 38 Статуту ДАК «Хліб України», ч.1 ст. 136 ГК України, оскільки дані вимоги закону не можуть розповсюджуватись на правовідносини, предметом яких не є відчуження державного майна.

Водночас, при вирішенні спору про визнання недійсними угод про поділ майна, що є у спільній частковій власності, судом першої інстанції було залишено поза увагою ту обставину, що відповідно до п. 4 оспорюваних угод сторонами було передбачено, що виділ часток в натурі здійснюється лише в тому разі, якщо на дату виділу це не буде заборонено законодавством України, щодо розпорядження обєктами державної власності, що у даному випадку є відкладальною обставиною.

Згідно ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обовязків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Таким чином, угоди про поділ майна, що є у спільній частковій власності є договорами, що укладені під відкладальною умовою, які не можуть бути реалізовані до настання визначеної в угоді обставини. Тобто, право на виділ часток у спільному майні в натурі виникає у сторін лише у разі настання відкладальної умови, а саме якщо такий виділ дозволено законодавством України.

Відтак, укладання угод про поділ майна, що є у спільній частковій власності з відкладальною обставиною не суперечить вимогам чинного законодавства України, а отже не призводить до недійсності таких договорів.

Дослідивши вимоги чинного законодавства, колегія також вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо необхідності погодження укладання спірних інвестиційних договорів та угод про поділ майна з Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд дійшов таких висновків, враховуючи ст. 5 Закону України «Про управління обєктами державної власності». Однак, вимоги ст. 5 Закону України «Про управління обєктами державної власності» підлягають застосуванню при передачі обєктів державної власності та не поширюються на спірні правовідносини з укладання інвестиційних договорів.

Крім того, в порушення вимог ст.ст.33, 34 ГПК України, позивачем в обгрунтування даної позиції не було надано суду жодних доказів на підтвердження необхідності погодження укладених спірних інвестиційних договорів та угод про поділ майна з Кабінетом Міністрів України.

Натомість, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України є неналежним позивачем по даній справі, враховуючи наступне.

ДАК «Хліб України» є Державною акціонерною компанією, засновником та єдиним акціонером якої є держава в особі Кабінету Міністрів України, який виконує функції загальних зборів акціонерів.

Статтею 1 Закону України «Про управління обєктами державної власності» встановлено, що управління обєктами державної власності здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими субєктами, визначеними цим законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких обєктів, повязаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних потреб.

Згідно частини 1,2 ст. 5 Закону України «Про управління обєктами державної власності» Кабінет Міністрів України приймає рішення про управління обєктами державної власності самостійно або визначає орган державної влади, що уповноважений здійснювати управління даними обєктами.

Відповідно до п.3 Розпорядження Кабінету Міністрів України №604-р від 25.10.2002 року, Кабінет Міністрів України передав повноваження з управління ДАК «Хліб України» Міністерству аграрної політики, правонаступником якого на даний момент є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Таким чином, Кабінет Міністрів України здійснює управління компанією виключно у межах повноважень, наданих акціонеру компанії та виконує функції загальних зборів, а управління майном компанії здійснює відповідно до вищезазначеного розпорядження Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Колегія звертає увагу також на положення п. 51 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», згідно якого законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.

Враховуючи вищевикладене, спірні інвестиційні договори не порушують прав та охоронюваних законом інтересів Кабінету Міністрів України як акціонера компанії, відповідно заступником прокурора Печерського району м. Києва був не вірно визначений уповноважений орган, позивач у даній справі.

Крім того, колегія суддів, зважає на наступне.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини правом власності, яке підлягає захисту згідно ст. 1 Протоколу, є не тільки майнові вкладення та інтереси юридичної особи (наприклад, вартість реконструкції елеватору), а також право володіння певним майном (див. наприклад рішення по справі Stretch v. United Kingdom, 44277/98від 03.12.2003 р.), а також «виправдане очікування ефективного використання майнового права» (п. 32 зазна ченого рішення).

Враховуючи положення ст.ст. 17,18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», колегія також приймає до уваги обставини, встановлені в наявному в матеріалах справи рішенні Європейського суду з прав людини по справі Stretch v. United Kingdom, 44277/98 від 03.12.2003 року, згідно якого вилучення у заявника права володіння, раніше наданого державною установою, є порушенням Конвенції, навіть якщо державна установа не мала повноважень надавати заявнику право володіння майном згідно національного законодавства (п. 30 зазначеного рішення).

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи встановлені під час розгляду спору обставини справи, апеляційна скарга визнається обґрунтованою, та підлягає задоволенню.

За таких обставин колегія вважає, що господарським судом не повністю були досліджені обставини справи, та зроблені помилкові висновки, а тому оскаржуване рішення від 10.02.2011 року у справі №4/160 підлягає скасуванню, в позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнфілд-А” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2011 року у справі №4/160 скасувати.

В позові відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Грейнфілд-А” (52433, Дніпропетровська обл., с. Єлізарове, вул. Привокзальна, 1, код ЗКПО 33416753) з Державного бюджету України 42 грн. 50 коп. - державного мита, сплаченого за подання апеляційної карги. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

3. Матеріали справи №4/160 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяКоршун Н.М.

СуддіТищенко А.І.

Михальська Ю.Б.