Постанова № 16484869, 21.06.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2011 р. Справа № 5005/475/2011

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Овечкін В.Е.

Чернов Є.В.

Васищак І.М.

за участю представників:

ФОП ОСОБА_4

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_5 за дов. від 04.04.2011. ОСОБА_4

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від 11 квітня 2011 року

у справі№ 5005/475-2011 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомФОП ОСОБА_4

доТОВ "Аква+"

провизнання правочину недійсним

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2011 р. (суддя Широбокова Л.П.) в позові про визнання недійсним договору відмовлено.

Суд дійшов висновку, що наведені позивачем підстави в обґрунтування позовних вимог, а саме, що відповідач не виконав умов договору в частині розрахунку, не може бути прийнято в якості підстав для визнання договору недійсним.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 (судді Чимбар Л.О., Чох Л.В., Антонік С.Г.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2011 р. залишено без зміни.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм процесуального права, вимог позову задовольнити.

Заявник скарги вважає, що судами порушено ст. 43 ГПК України, ст.ст. 215, 230 ЦК України, судом неповно досліджено фактичні обставини, а саме факт належної сплати відповідачем за майно, доказів на їх обґрунтування, не враховано неможливість здійснення відповідачем розрахунків готівковими коштами, оскільки такий розрахунок є порушення касової дисципліни та порядку здійснення готівкових розрахунків.

Заявник вважає, що відповідач ввів його в оману, оскільки не сплатив обумовлених грошових коштів за майно, п. 2.3 договору та факт його підписання, що взято до уваги судом, не свідчать про здійснення розрахунків між сторонами договору, тому укладений договір підлягає визнанню недійсним з підстав норм ст. 230 ЦК України.

Згідно з розпорядженням № 03.09-05/229 від 20.06.2011, у зв'язку з відпусткою судді Цвігун В.Л., сформовано колегію у складі суддів: Овечкін В.Е. - головуючий, суддя Чернов Є.В., суддя Васищак І.М.

Вищий господарський суд України, розглянувши матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивачем заявлено вимоги про визнання договору недійсним.

Судами встановлено, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу від 25.09.2008 р., який був посвідчений нотаріально.

В обґрунтування підстав для визнання договору недійсним позивач посилається на введення її в оману, оскільки грошових коштів за майно ним не отримано.

Разом з тим, суд дійшов правильного висновку, що доводи позивача зводяться до обставин невиконання відповідачем умов договору в частині розрахунку за придбане майно.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Ч.ч.1,3 ст.215 вищевказаного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом ст. 32 ГПК України наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів фактичних даних, які встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. При цьому, докази у відповідності зі ст. 34 ГПК України, повинні відповідати, вимогам належності та допустимості.

Позивачем не доведено наявність умислу у недобросовісної сторони ввести його в оману, щоб спонукати до укладення правочину, зокрема, надання відповідачем підроблених документів (зокрема договору купівлі-продажу, квитанції тощо), повідомлення інших недостовірних відомостей щодо умов договору (ст. 230 ЦК України).

Більше того, суд правильно оцінив умови договору, зокрема, п. 2.3 яким передбачено підтвердження факту здійснення розрахунку підписанням договору, що до того ж здійснено у присутності нотаріуса.

За таких обставин місцевий господарський суд, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дійшли правомірних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст.1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника по суті є намаганням встановити інші обставини, зокрема, що стосується обставин не вчинення розрахунку, ніж ті, що встановлені судом, довести неправильне застосування норм матеріального права на підставі інших обставин та їх оцінки, що суперечить визначеним ст.1117 Господарського процесуального кодексу України межам перегляду справи касаційною інстанцією.

Доводи скаржника грунтуються на неправильному розумінні суті спірних правовідносин та норм законодавства, що їх регулює тому до уваги не приймаються.

Касаційна інстанція в межах перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених обставин справи порушення чи неправильного застосування норм права не вбачає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2011 р. у справі № 5005/475-2011 господарського суду Дніпропетровської області залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий, суддяВ.Овечкін

судді Є. Чернов

І. Васищак