Ухвала суду № 16481184, 17.06.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Буряк І.В.

Суддя-доповідач - Бадахова Т.П.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2011 року справа №2а/0570/3854/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Бадахової Т.П.

суддів Ляшенка Д.В. , Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання Марциновському А.К.

за участю представників сторін:

від позивача: Гой В.П., Харченко Є.В.

від відповідача: Рябошапка Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року по справі № 2а/0570/3854/2011 за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Донецьку до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» про стягнення коштів за податковим боргом з податку на додану вартість з рахунків платника податків,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2011 року Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Донецьку (надалі - СДПІ у м. Донецьку) звернулась до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» (надалі - ПАТ «Донецькміськгаз») про стягнення на користь Державного бюджету України з відповідача коштів за податковим боргом з податку на додану вартість у розмірі 20378949,81 грн. з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих відповідача та таких, що будуть відкриті протягом стягнення, та за рахунок готівки, що належить відповідачу (з урахуванням уточнених позовних вимог).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року позовні вимоги задоволені частково, внаслідок чого стягнуті на користь Державного бюджету України з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» кошти за податковим боргом з податку на додану вартість у розмірі 13920 480 гривень 81 копійка з рахунків у банках, обслуговуючих Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» та таких, що будуть відкриті протягом стягнення, та за рахунок готівки, що належить Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз».

В частині позовних вимог про стягнення коштів за податковим боргом з податку на додану вартість у розмірі 6458469 гривень 00 копійок за податковими деклараціями з податку на додану вартість №9002013541 від 20 листопада 2009 року, №9002318322 від 21 грудня 2009 року, №9002667935 від 20 січня 2010 року, №9000781744 від 22 березня 2010 року, №9001269165 від 20 квітня 2010 року, №9001911541 від 20 травня 2010 року відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» звернулось з апеляційною скаргою і просило апеляційний суд скасувати це рішення і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зроблено посилання на те, що відповідно до п. 59.4 ст. 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

На думку апелянта, оскільки при зверненні до суду позивач керувався нормами Податкового кодексу України, перед зверненням з своїм позовом він мав спочатку направити на його адресу податкову вимогу, потім лише через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги позивач мав би право на звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України коштів за податковим боргом з податку на додану вартість.

Натомість, позивачем не було направлено на адресу відповідача податкову вимогу, як того вимагає п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України, а тому на сьогоднішній день у позивача відсутнє право звертатися до суду з адміністративним позовом про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України кошти за податковим боргом з податку на додану вартість.

Крім цього, апелянт вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, виходячи з вищезазначеної норми, позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, провадження за яким було відкрите у справі № 2а/0570/3854/2011, мав би право, якщо б відповідач самостійно не сплатив податкові зобов'язання та перед зверненням до суду позивачем на адресу відповідача було направлено податкову вимогу, заявити до стягнення суму податкових зобов'язань, яка виникла за деклараціями граничний термін сплати за якими настав у період з 14.09.2010 р. по 14.03.2011 р. (шість місяців, які передували зверненню до суду), оскільки саме після спливу граничного терміну сплати у позивача виникає право, в розумінні до ч. 2 ст. 99 КАС України, на звернення до суду для примусового стягнення податкових зобов'язань.

Крім цього, апелянт зазначає, що посилання позивача на ст. 102 Податкового кодексу України, та суду першої інстанції на пп. 15.2.1. п. 15.2 ст.15 Закону України про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» якими встановлено строк у 1095 днів для стягнення податкового боргу є безпідставним, оскільки згідно ст. 102 Податкового кодексу України та 15.2.1. п. 15.2 ст.15 Закону України про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» дійсно встановлено строк у 1095 днів для стягнення грошових зобов'язань, які визначені самостійно Контролюючим органом. Натомість в межах справи № 2а/0570/3854/2011 стягується податковий борг, який виник у зв'язку з начебто не сплатою податкових зобов'язань, за вищезазначеними податковими деклараціями. Вищезазначені податкові декларації були подані позивачу відповідачем. Тобто грошові зобов'язання стягнення яких є предметом спору у справі № 2а/0570/3854/2011 визначені не Контролюючим органом, а відповідачем. Тому посилання на ст. 102 Податкового кодексу України та на пп. 15.2.1. п. 15.2 ст.15 Закону України про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є безпідставним.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, ПАТ «Донецькміськгаз» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради, ідентифікаційний код 03361081, знаходиться на обліку у СДПІ у м. Донецьку.

У період з липня 2009 року по січень 2011 року відповідачем було подано до позивача податкові декларації: (№9000917456 від 20.08.2009р., №9001149922 від 21.09.2009р.,№ 9001486379 від 20.10.2009р., №9002013541 від 20.11.2009р.,№9002318322 від 21.12.2009р., №9002667935 від 20.01.2010р., №9000781744 від 22.03.2010р., №9001269165, №9001911541 від 20.05.2010р., №9002217997 від 18.06.2010р., №9002835858 від 20.07.2010р., №9003508215 від 20.08.2010р., №9003920891 від 20.09.2010р., №9004380952 від 19.10.2010р., №9005284985 від 22.11.2010р., №9005769964 від 20.12.2010р., №9006420615 від 20.01.2011р., №9000687360 від 21.02.2011р. Загальна сума податкових зобовязань 17889051,00 грн. (а.с. 49-86, т. 1). У звязку із несплатою узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість у відповідача виникла пеня у розмірі 2489898,81 грн., на підтвердження чого наданий зворотний бік облікової картки платника відповідача (платіж податок на додану вартість) станом на 12.03.2011р.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2001р. відповідачем була отримана податкова вимога від 03.12.2001р. №2/68, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення (арк.спр.43 т.1).

Станом на 01.01.2011р. та на момент звернення позивачем із цим позовом до суду, відповідач мав податковий борг, що підлягав примусовому стягненню, а тому, посилання відповідача на необхідність надсилання нової податкової вимоги, прийнятої на підставі Податкового кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Разом з цим, підпунктом 15.2.1. п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв на момент виникнення заборгованості по податку на додану вартість за деклараціями поданими відповідачем деклараціями встановлено, що у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.

Таким чином, посилання апелянта на пропущення СДПІ у м. Донецьку строку звернення до адміністративного суду щодо стягнення заборгованості по податку на додану вартість за деклараціями є необґрунтованими.

Крім того, за змістом пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 та п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України вбачається, що стягнення податкового боргу проводиться з рахунків платника податків у банках незалежно від дати відкриття цих рахунків.

Тобто, грошові кошти підлягають стягненню з рахунків платника податків, що відкриті у банках, обслуговуючих такого платника податків, на момент здійснення органами державної податкової служби заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі відповідного рішення суду.

Таким чином, посилання відповідача на можливість стягнення грошових коштів лише з рахунків що відкриті на момент звернення позивачем до суду є необґрунтованими.

Пунктом 95.4 ст. 95 Податкового кодексу України встановлено, що орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Із врахуванням положень п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України вбачається, що стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки є складовою частиною процедури погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а тому не потребує обовязкового прийняття окремого судового рішення після здійснення стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, як зазначає відповідач.

Відповідач зазначає, що податкові зобовязання з податку на додану вартість за наведеними деклараціями були сплачені у повному обсязі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки платежі, що були направлені на сплату податкових зобовязань за вказаними деклараціями, були направлені на погашення податкового боргу минулих періодів.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на те, що на рішеннями Донецького окружного адміністративного суду по справам: №2-а-6510/08, №2-а-6126/09/0570, №2а-11392/09/0570, №2а-17555/09/0570, № 2а-21405/09/0570, №2а-3587/10/0570, підтверджена відсутність заборгованості по податку на додану вартість за відповідні періоди, оскільки вказаними рішеннями не були вирішені питання щодо віднесення направлених відповідачем на погашення податкового боргу минулих періодів коштів в рахунок податкових зобовязань, заборгованість за якими є предметом цього спору або визнання дій по перерозподілу таких платежів незаконними, а були лише визнані недійсними податкові повідомлення-рішення щодо сплати штрафних (фінансових) санкцій та скасування вказаних вище податкових повідомлень рішень по нарахуванню штрафних (фінансових) санкцій, не свідчить про погашення податкового боргу ПАТ «Донецькміськгаз», оскільки з облікової картки платника податків виключено нарахування штрафних (фінансових) санкцій, однак зміни в направленні платежів не відбулись, а тому заборгованість за спірний у даній справі період - є непогашенною.

Згідно п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом державної податкової служби.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошові кошти підлягають стягненню з рахунків платника податків, що відкриті у банках, обслуговуючих такого платника податків, на момент здійснення органами державної податкової служби заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі відповідного рішення суду. Тому, посилання апелянта на можливість стягнення грошових коштів лише з рахунків що відкриті на момент звернення позивачем до суду є помилковими.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 195, 196, п.1, ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року по справі № 2а/0570/3854/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року по справі № 2а/0570/3854/2011 залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені та підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 17 червня 2011 року. Повний текст виготовлено 22 червня 2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України безпосередньо протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Т.П.Бадахова

Судді: В.П.Юрченко

Д.В.Ляшенко