Постанова № 16478444, 20.06.2011, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2011 р. Справа № 2-а-2826/11/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Анісімов О.В.,

при секретарі: Бабкіній О.В.,

за участю:

представників позивача - Кубатко Ю.В., Бондаренка Д.Л.,

представника відповідача - Огієвич Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" та товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО СТРОЙ КОМПЛЕКС" про стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами,

встановив:

Каховська обєднана державна податкова інспекція (далі по тексту ОДПІ або позивач) звернулась до товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» (далі по тексту відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО СТРОЙ КОМПЛЕКС» (далі по тексту відповідач-2) про стягнення в доход бюджету, коштів отриманих за нікчемними правочинами між зазначеними субєктами господарювання.

Позовні вимоги ОДПІ обґрунтувала наступним.

На виконання умов договору відповідач-2 виставив відповідачу-1 рахунок №1705/2 від 17.05.2010 року на оплату щебня з ж/д тарифом до ст. Геническ в кількості 70 т. на загальну суму 7700 грн. 28 коп. у т.ч. ПДВ 1283 грн. 38 коп. та рахунок №0106/1 від 01.06.2010 року на оплату щебня з ж/д тарифом до ст. Геническ в кількості 70 т. на загальну суму 7700 грн. 28 коп. у т.ч. ПДВ 1283 грн. 38 коп.

Відповідач-1 оплатив зазначені рахунки у безготівковий спосіб. Дебіторська заборгованість по розрахункам з відповідачем-2 склала 220 грн.

Актом Державної податкової інспекції в м. Суми від 18.02.2011 року, №744/2312/36165242/21к «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «АГРО СТРОЙ КОМПЛЕКС» (код за ЄДРПОУ 36165242) з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з січня 2010 р. по грудень 2010 р.», у звязку з порушенням ст.203 п.1 та п.2, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) по операціям продажу товарів, робіт, послуг встановлено нікчемні правочини між відповідачем-2 та підприємствами покупцями. В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція в м. Суми зазначає, що відповідач-2 не подає декларації з ПДВ за період з серпня 2010 року по день перевірки, декларації з податку на прибуток не надавались з дня реєстрації, крім цього у нього відсутнє майно та інші матеріальні ресурси, економічно необхідні для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності, тобто всі операції проведенні за участю відповідача-2 є безтоварними.

За таких обставин, відповідачем-2 проводились операції без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою штучного формування податкового кредиту покупцям, в тому числі відповідачу-1. Метою проведення документування фактично не проведених господарських операцій є отримання відповідачем-1 податкової вигоди.

Таким чином, субєктами господарювання порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

На запитання суду, на підставі якої статті ЦК України договір поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2 ОДПІ визнається нікчемним, представник позивача вказав, що зазначений договір не створює правових наслідків та зіслався на акт перевірки Державної податкової інспекції в м. Суми від 18.02.2011 року, №744/2312/36165242/21к.

Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечила, суду пояснила, що операція між зазначеними субєктами господарювання була товарною. При цьому визнала, що документально вона була оформлена неправильно. Реально товар (щебень) відповідач-1 отримав, за що відповідно перерахував грошові кошти на рахунок відповідача-2.

Крім цього, зазначила, що відповідач-1 не отримав від відповідача-2 податкових накладних, тому податок на додану вартість сплачений в ціні товару відповідачу-2 не було віднесено до податкового кредиту, у звязку з чим не відбулось заволодіння державним майном.

У звязку з викладеним просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача-2 в судове засідання не зявився. Судом двічі, на адресу яка міститься в ЄДРПОУ направлялись повістки про виклик до суду представника відповідача-2, однак конверти з повістками повертались суду з причин не знаходження за зазначеною адресою, що підтверджується підписом відповідальної особи Укрпошти. За таких обставин, з врахуванням вимог ст.35 КАС України суд вважає, що відповідач-2 належно повідомлений про дату, місце та час розгляду справи, а у звязку з його повторною неявкою справа буде слухається без його участі.

Дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення сторін стосовно предмету позову, всебічно та повно зясувавши обставини справи, обєктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Так, між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір про поставку щебня.

На виконання умов договору відповідач-2 виставив відповідачу-1 рахунки №1705/2 від 17.05.2010 року на оплату щебня з ж/д тарифом до ст. Геническ в кількості 70 т. на загальну суму 7700 грн. 28 коп. у т.ч. ПДВ 1283 грн. 38 коп. та №0106/1 від 01.06.2010 року на оплату щебня з ж/д тарифом до ст. Геническ в кількості 70 т. на загальну суму 7700 грн. 28 коп. у т.ч. ПДВ 1283 грн. 38 коп., які відповідно до платіжних доручень №5063 від 31.05.2010 року та №1102 від 19.05.2010 року оплачені.

Дослідженням матеріалів справи, а також відповідно до пояснень представника відповідача-1 встановлено, щодо договір поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2 у письмовій формі не укладався.

Крім цього, дослідженням накладних №42565124 та №42565011, на які представник відповідача-1 зсилається як на доказ, який підтверджує факт поставки товару встановлено, що відправником вантажу є ВАТ “Первомайський карєр “Граніт”, а одержувачем вантажу є ТОВ “Цемент НК”. В накладних, що досліджуються, немає жодних відомостей, які б підтверджували факт того, що відповідач-2 поставив відповідачу-1 щебінь.

За таких обставин, суд не вважає накладні №42565124 та №42565011 такими, що підтверджують факт проведення господарської операції між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Таким чином, аналізуючи первинні документи, які укладені внаслідок проведення господарської операції між відповідачем-1 та відповідачем-2 суд прийшов до висновку, що господарська операція між зазначеними субєктами господарювання щодо поставки щебня документально оформлена невірно, зокрема між сторонами немає договору, відсутні товаросупроводжуючи документи. При цьому суд визнає факт реального перерахування коштів від відповідача-1 до відповідача-2.

Суд не приймає до уваги покази представника відповідача-1 щодо того, що у них на підприємстві практикується бездоговірні відносини з іншими субєктами господарювання, так як це суперечить чинному цивільному, господарському законодавству та правилам ділового обороту, а також не приймає до уваги те, що щебінь який відповідно до накладних №42565124, №42565011 було поставлено ТОВ “Цемент НК” фактично належав відповідачу-1, так як це не підтверджується документами.

Актом перевірки Державної податкової інспекції в м. Суми від 18.02.2011 року №744/2312/36165242/21к у звязку з порушенням вимог ст.203, п.1 та п.2, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України визнані нікчемні правочин по операціям з продажу товарів, робіт, послуг між відповідачем-2 та підприємствами покупцями.

Свої позицію Державна податкова інспекція в м. Суми обґрунтувала тим, що згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідач-2, на думку ДПІ в м. Суми, порушив ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Актом ОДПІ від 18.04.2011 року, №286/23-2/30380358 «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Геліос-1» (код ЄДРПОУ 30380358) з питань правомірності формування податкового кредиту за рахунок проведених операцій з ТОВ «Агро Строй Комплекс» (код 36165242) за травень, червень 2010 року на ПП «Альтекс-Юг» (код 37048928) за серпень, грудень 2010 року» в діяльності відповідача-1 встановлені порушенням ч.1 ст.203, 215,228,662,655,656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними на загальну суму 15400 грн. 56 коп. за травень,червень 2010 року, у звязку з чим договір поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2 на думку ОДПІ є нікчемним.

З зазначеними доводами податкових інспекцій щодо нікчемності договору поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2 суд не погоджується з наступних підстав.

Так, відповідно до п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» до повноважень державних податкових інспекцій в містах входять повноваження щодо подання позову до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами

Згідно ч.3 ст.228 ЦК України якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зазначена норма ЦК України є тотожною норми ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) відповідно до якої якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, аналізуючи викладене суд прийшов до висновку що ОДПІ має право звертатись до суду з позовом про стягнення в доход бюджету, коштів отриманих за недійсним правочинами, виключно після визнання цих правочинів недійсними.

Стаття 215 ЦК України розділяє недійсні правочини на дві підкатегорії: нікчемні правочини та оспорювані правочини. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність (нікчемність) встановлена законом, у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Тобто для констатації факту того, що правочин є недійсним внаслідок його нікчемності не потрібно рішення суду, так як є норма, яка це встановлює, а для констатації факту недійсності правочину, з інших підстав (крім нікчемності) потрібне окреме рішення суду.

Відповідно до акту перевірки ОДПІ від 18.04.2011 року, №286/23-2/30380358 (ст.19) договір поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2 є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно ст.234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже доводи ОДПІ в частині визнання договору поставки між відповідачем-1 та відповідачем-2 нікчемним, у звязку з не спрямуванням його на реальне настання правових наслідків не обґрунтовуються законом, так як з цих підстав договір може бути визнаний недійсним виключно за рішенням суду. Такого рішення суду немає.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України (в редакції зі змінами від 02.12.2010 року) у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Тобто правочин який ймовірно відповідає зазначеним критеріям не є нікчемним, а лише може бути визнаний судом недійсним, якщо буде доведений факт того, що він не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже констатація в актах перевірки факту того, що правочин між відповідачем-1 та відповідачем-2 не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам не є підставою вважати його недійсним. Виключно суд може визнати його недійсним.

Верховним Судом України в своїх постановах викладено правову позицію відповідно до якої правочин, який вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання правочину недійсним судом не вимагається, суд зазначає наступне. На час постановлення зазначених постанов правочин, який не відповідав інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вважався таким, що порушує публічний порядок у звязку з чим і вважався нікчемним. Однак законодавець змінами до ЦК України від 02.12.2010 року виділив дві категорії правочинів: такий, що порушує публічний порядок та такий, що не відповідав інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Перший з них є нікчемним в силу припису ч.2 ст.228 ЦК України, а другий може бути визнаний судом недійсним, тобто є оспорюваним.

Відповідно до ч.1,2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Дослідження правової природи договору поставки щебня (усного, на підставі наявної первинної документації) між відповідачем-1 та відповідачем-2 встановлено, що він всупереч положенням ст.208 ЦК України неукладений у письмовій формі. Однак відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність. Законом випадки недійсності договору поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2 у звязку з не додержанням ним письмової форми не встановлені.

Предметом зазначеного договору є щебень. Відповідно до виставлених рахунків відповідачем-2 істотними умовами договору також є ціна та кількість продукції, що підлягає поставки. Договір укладений між двома субєктами господарювання, на права третіх осіб він не впливає.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що договір поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2 не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Щодо незаконного заволодіння майна держави суд зазначає наступне.

Дослідженням матеріалів адміністративної справи встановлено, що за наслідками укладання договору поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2, відповідачем-1 витрати на сплату податку на додану вартість в ціні товару до податкового кредиту не включені, що підтверджується актом перевірки ОДПІ від 18.04.2011 року, №286/23-2/30380358 та показами представників сторін по справі. Докази, які б свідчили про формування валових витрат відповідача-1 за рахунок виконання умов договору представник ДПІ суду не надав. Отже фактично, внаслідок виконання умов договору державі не заподіяно збитків, його спрямованість на це представником ДПІ недоведена.

При цьому суд не вважає, що несплата платником податків свідчить про заволодіння ним майном держави. Так, термін «заволодіння» походить від галузі кримінального права. Для підтвердження факту заволодіння особою майном, необхідне рішення суду яке набрало законної сили (вирок про кримінальній справі, постанова по КУпАП), чого немає в наявності у ОДПІ.

Отже, проаналізувавши матеріали справи суд вважає, що доказів, які б свідчили про те, що договір поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2 при укладанні був спрямований на заволодіння майном держави немає.

За таких обставин, договір поставки щебня між відповідачем-1 та відповідачем-2 не є таким, що порушує публічний порядок, а отже не є нікчемним.

Відповідно до вимог ст.228 ЦК України для стягнення коштів в дохід держави по недійсному договору необхідно умисел сторін, які якого уклали. Однак ОДПІ не довела ні вольовий, ні інтелектуальний момент умислу ні у однієї, ні у іншої сторони договору.

Крім цього, суд зазначає, що законодавець з метою захисту прав учасників цивільного процесу передбачив судовий порядок визнання договорів недійсними. Це означає, що для цього необхідно заінтересованій стороні звернутися з відповідною позовною заявою до суду. Визнання договору недійсним в рамках слухання іншої справи, предметом позову якого є вимога не повязана з визнанням договору недійсним суперечить самому праву, так як в такому разі суд буде діяти не у спосіб встановлений законом.

Також, чинний КАС України не надає повноважень адміністративним судам визнавати господарські договори між субєктами господарювання недійсними. При цьому суд зазначає, що в мотивувальній частині суд може вказати виключно на нікчемність договору.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення. Позивач по справі довів обставини, на яких ґрунтується його вимоги, не надав рішення суду, яке визнає договір поставки щебня недійсним.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд вважає, що позов Каховської обєднаної державної податкової інспекції до товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» та товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО СТРОЙ КОМПЛЕКС» про стягнення в доход бюджету, коштів отриманих за нікчемними правочинами між зазначеними субєктами господарювання не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні проголошена вступна та резолютивна частина постанови.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

У задоволенні позовних вимог Каховської об'єднаної державної податкової інспекції до товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" та товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО СТРОЙ КОМПЛЕКС" про стягнення в дохід бюджету, коштів отриманих за нікчемними правочинами відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23 червня 2011 р.

Суддя Анісімов О.В.

кат. 8.3.1