Постанова № 16478150, 17.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 червня 2011 р. № 2-а- 3578/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання Фоміній В.В.,

за участю представників: позивача Єрісова Н.М.,

відповідача - Линник І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток-Агро"

до Державна податкова інспекція в Московському районі м. Харкова

пропро визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Восток-Агро» звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова, в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.01.2011р. № 00004070/0, зобовязати відповідача надати органу державного казначейства висновок про суми відшкодування податку на додану вартість у заявленому позивачем розмірі.

В обґрунтування заявленого позову зазначає, що оскаржуваним в даній справі податковим повідомленням рішенням позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 24533,25 грн. в звязку з завищенням суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 98133,0 грн.

З даним податковим повідомленням рішенням позивач не погоджується, вважаючи його незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує його права та законні інтереси.

При цьому позивач зазначає, що дане податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем з порушенням приписів Наказу ДПА України № 984 від 22.12.2010р. «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства».

Крім того, позивач подав до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2010 року, якою заявив до відшкодування податок на додану вартість в розмірі 98133,0 грн. При цьому при перевірці позивач надав оригінали та копії виписок з банківського рахунку на підтвердження оплати податкових накладних, в тому числі і ПДВ, на заявлену суму бюджетного відшкодування в повному обсязі, проте, на його думку, відповідачем дані докази неправомірно не взято до уваги та в акті перевірки зазначено про відсутність підтвердження оплати сум ПДВ, що були заявлені до бюджетного відшкодування, що і стало однією з підстав відмови у відшкодуванні заявленої суми ПДВ.

Також позивач зазначив про відсутність у податковому законодавстві норм, які передбачали можливість заявлення до відшкодування сум ПДВ лише у періоді, наступному за періодом оплати відємного значення та наявність можливості заявлення до відшкодування протягом 1095 днів.

За таких обставин позивач вважає неправомірними висновки відповідача, викладені ним в акті перевірки, які в подальшому взято ним до уваги при прийнятті податкового повідомлення-рішення, згідно яких зазначено, що оскільки позивач не декларував бюджетне відшкодування фактично оплаченого залишку відємного значення з ПДВ у періоді, наступному після виникнення такого значення та відповідно до абз. «а» п.п. 7.7.7. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», він, як платник податку, самостійно відмовився від бюджетного відшкодування, в звязку з чим відповідач визнав неправомірним та виключив з розрахунку суми бюджетного відшкодування за листопад 2011 року залишок відємного значення, оплачений в попередніх податкових періодах.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимог підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення є цілком законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі проведеної документальної невиїзної перевірки позивача по податковій декларації з ПДВ за листопад 2010 року, згідно якої позивачем було задекларовано до відшкодування з бюджету податку на додану вартість на суму 98133,0 грн.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задоволення, керуючись наступним.

Підприємство позивача зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Харківської міської ради 17.09.1999 р. Позивач має свідоцтво платника ПДВ № 29271878, видане 29.09.1999р.

Судом встановлено, що працівниками ДПІ у Московському районі м. Харкова на підставі п.1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до вимог п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в січні 2011 року проведено документальну невиїзну перевірку позивача по податковій декларації з ПДВ за листопад 2010 року згідно якої задекларовано підприємством до відшкодування з бюджету податку на додану вартість на рахунок платника у банку в сумі - 98133,0 грн.

У вступній частині акту перевірки від 14.01.11 р. вказано, що дана перевірка проводилася на підставі положень п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Проте норма, якою керувався відповідач і вважає її достатньою для проведення перевірки, визначає загальні права органів ДПС у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

В свою чергу в п. 4.2.2 «в» Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вказано, що контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. При цьому камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Як вказано в акті перевірки, перевіряючим були використані не лише документи податкової звітності підприємства позивача, а і документи з інших джерел, що не є податковою звітністю платника податків. Тобто предметом перевірки були не арифметичні або методологічні помилки при складанні податкової декларації за листопад 2010 р., зважаючи на те, що виключно даний податковий звітний період міг бути перевірений при проведенні камеральної (невиїзної) перевірки від 14.01.11 р.

Дані обставини свідчать про те, що за своїм характером дана перевірка була позаплановою документальною, оскільки при її проведенні були використані податкові декларації і документи, що відносяться до інших податкових звітних періодів і не могли формувати податковий кредит та податкові зобовязання за листопад 2010 р., а тому відповідач повинен був керуватися приписами ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», яка визначає порядок та підстави призначення та проведення позапланових документальних перевірок, але надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що відповідач при призначенні та проведенні перевірки не дотримався приписів вказаної норми.

Оскільки предметом перевірки було визначення платником податків податкових зобовязань по ПДВ, то при призначенні даної перевірки слід було керуватися, перш за все, приписами п. 9 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», в якій встановлено, що позапланова документальна перевірка призначається за наказом керівника органу ДПС і проводиться якщо платником подано декларацію з від'ємним значенням з ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн.

Крім того, відповідач при проведенні перевірки не мав законних підстав посилатися на норми статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», оскільки в звязку з набранням чинності 01.01.2011р. Податковим кодексом України, зазначена стаття втратила чинність.

Також підстави та порядок проведення перевірок з питань повноти нарахування ПДВ встановлені в п. 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», де передбачено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

З аналізу положень п. 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» випливає, що сама по собі камеральна перевірка не може бути підставою для визначення податкового зобовязання та застосування штрафних санкцій, а повинна передувати, при наявності певних обставин, позаплановій виїзній перевірці (документальній) платника податку.

Зважаючи на те, що перевірка від 14.01.11 р. відповідачем проведена всупереч приписам чинного законодавства, суд, керуючись положеннями п. 3 ст. 2 КАС України, вважає доцільним вказати на її незаконність.

Перевіркою було встановлено, що на підставі додатку №2 до податкової декларації з ПДВ за листопад 2010 року «Довідка щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та не підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» позивачем задекларовано до бюджетного відшкодування відємне значення на суму - 98133,0грн. Зокрема, за липень 2010 року у сумі - 59738,0грн., - серпень 2010 року у сумі - 1900,0грн., вересень 2010 року у сумі - 8500,0грн., жовтень 2010 року у сумі - 27995,0грн.

За результатами перевірки складено акт № 52/07-013/30589815 від 14.01.2011р., згідно якого встановлено порушення позивачем п.п.7.7.1, п.п.7.7.7, п.п.7.7.3, п.п.7.7.4 та п.п 7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягає у завищенні суми бюджетного відшкодування за листопад 2010 року в розмірі - 98133,0грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення від 27.01.2011р. № 00004070/0, згідно якого позивачу встановлено суму завищення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 98133,0 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 24533,25 грн.

При прийнятті зазначеного податкового повідомлення-рішення відповідач виходив з того, що позивач в рядку 12.1 «ПДВ, сплачений митним органам» в колонці «А» відобразив суму - 139976,0 грн. в колонці «Б» - 27995,0 грн. (обсяг придбання імпортної продукції склав - 139976,0 грн. ПДВ - 27995,0 грн.), до перевірки позивач надав платіжне доручення від 28.10.2010 року на суму - 35000,0 грн. з призначенням платежу «Попередня оплата за митне оформлення».

Згідно Постанови Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N22 „Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N377/8976 платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 3.8 Постанови Правління Національного банку України від 15.04.2005 р. № 132 „Про затвердження Змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в У країні»в національній валюті" зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 5 травня 2005 р. за N469/10749 реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу», банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Відповідач при проведенні перевірки встановив, що в платіжному дорученні від 28 10.2010 р. на суму 35000,0 грн. призначення платежу зазначено як «Попередня оплата за митне оформлення».

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що позивачем в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року задекларованого податкового кредиту в розмірі - 69417,0грн., сплачено постачальникам ПДВ в розмірі - 0,0грн.

Позивач, як вважав відповідач, не надав до перевірки копії первинних документів, що підтверджують факт оплати підприємством товарів (послуг) отриманих від основних постачальників за жовтень 2010 року.

Доходячи висновку про порушення позивачем п.п. 7.7.1 п7.7 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість", відповідач виходив з того, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктам 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.п.7.7.2.(а) п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

Відповідно п.5.11,п.5.12. ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затверджений наказом ДПА України від 30.05.97 р. N166 (в редакції наказу ДПА України від 28.04.2009 р. N221) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно п.5.12."Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість" затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №166 (в редакції наказу ДПА України від 28.04.2009 р. N221) якщо в наступному звітному податковому періоді різниця між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, з урахуванням залишку такого від'ємного значення минулого звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, має від'ємне значення, то платником податку разом з податковою декларацією подається розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість). При цьому платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування на його рахунок у банку, подає заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість).

Напрямок повернення бюджетного відшкодування, відповідно до п.п 7.7.3, 7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податків визначає самостійно, тобто, подає заяву про повернення суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника податку (р.25.1 декларації з ПДВ), або приймає рішення про зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань у наступних податкових періодах (р.25.2 декларації по ПДВ).

Залишок від'ємного значення, який не приймав участі в розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ, був включений до рядку 26 податкової декларації.

Аналізуючи наведені норми відповідач зробив висновок про те, що позивач згідно п.п.7.7.3. та п.п.7.7.4 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" приймає самостійне рішення на отримання бюджетного відшкодування ПДВ та, оскільки позивач не декларував бюджетне відшкодування фактично оплаченого залишку від'ємного значення з ПДВ у періоді, наступному після виникнення такого від'ємного значення то відповідно до абз. «а» п.п 7.7.7 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону він відмовився від бюджетного відшкодування ПДВ.

Проте суд з такими висновками відповідача не погоджується та зазначає, що ході судового розгляду справи не знайшли підтвердження висновки відповідача про відсутність підтвердження оплати сум ПДВ, що були заявлені до бюджетного відшкодування, оскільки при перевірці надано оригінали та копії виписки з банківського рахунку, затверджені печаткою установи банку на підтвердження оплати податкових накладних, в тому числі з ПДВ на заявлену суму бюджетного відшкодування, в звязку з чим доводи відповідача про неможливість визначення фактичної сплати залишку відємного значення попереднього періоду вбачаються непереконливими.

Щодо визначення в платіжних дорученнях призначення платежу на суму 35000,0 грн., то суд звертає увагу на наступне. Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням п. 16.5.2 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу (абз. 1 преамбули Закону). Серед таких заходів відсутня можливість зміни податковим органом призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків, оскільки платник податків має право самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів, а також самостійно визначати призначення платежів.

В матеріалах даної адміністративної справи міститься копія платіжного доручення № 112 від 28.10.10 р., зі змісту якої встановлено, що позивач самостійно визначив призначення платежу та його дії не суперечать вимогам вказаного Закону.

Також суд зазначає, що відповідно до п.п. 7.7.1 статті 7 Закону України «Про ПДВ» сума податку, по підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, зазначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 статті 7 зазначеного Закону визначено, що в разі коли у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до п.п.15.3. ст. 15 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов'язань платників перед бюджетом та державними цільовими фондами» заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Таким чином, оскільки податкове законодавство не містить норми, яка передбачає можливість заявлення до відшкодування сум ПДВ лише в періоді наступному за періодом оплати від'ємного значення, необґрунтованою суд вважає позицію відповідача про те, що не задекларувавши бюджетне відшкодування фактично оплаченого залишку від'ємного значення з ПДВ у періоді, наступному після виникнення такого від'ємного значення, позивач відмовився від бюджетного відшкодування ПДВ.

За таких обставин суд вважає, що відповідач помилково визначив в даному випадку порушення податкових норм законодавства з боку позивача.

Окрім того, посилання на абз. «а» п.п.7.7.7.п.7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» можливе у разу встановлення податковою перевіркою заниження заявленої суми бюджетного відшкодування платником податку, проте акт перевірки, на підставі розгляду якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не встановлює заниження заявленого до відшкодування податку на додану вартість в податковій декларації за листопад 2010 року та підтверджує, що позивач відповідає вимогам щодо наявності права на отримання бюджетного відшкодування.

Відносно доводів позовної заяви про прийняття оскаржуваного рішення з порушенням приписів п.п. 6,7 Наказу Наказу ДПА України № 984 від 22.12.2010р. «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», в звязку з чим позивач вважає порушеним його право на здійснення адміністративного оскарження рішень контролюючого органу, суд зазначає, що при дослідженні будь-яких фактичних даних суд виходить з їх значимості для правильного вирішення справи по суті. Так, питання щодо забезпечення права позивача на адміністративне оскарження рішення податкового органу не впливає на висновки щодо законності оскаржуваного в даній справі рішення.

Суд зауважує, що відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідачем в даній справі суду не надано переконливих доказів правомірності свого рішення, які б підтверджували достовірність висновків про необґрунтоване формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, дотримання вимог щодо порядку його відшкодування.

Будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення субєкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржуване в даній справі рішення відповідача, з огляду на наведену норму, суд дійшов до висновку, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в звязку з чим воно підлягає скасуванню.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Таким чином формування відповідного висновку можливо тільки після закінчення перевірки, а в разі оскарження платником податків прийнятих за такою перевіркою податкових повідомлень-рішень, по закінченню адміністративного або судового розгляду скарг (позовів).

Таким чином вказані вимоги позивачем були заявлені передчасно, а тому відсутні підстави для заявлених вимог в цій частині, оскільки право позивача щодо формування відповідачем та направлення органу Казначейства висновку на час звернення з позовом не порушено.

На підставі викладеного, Закону України "Про податок на додану вартість" та керуючись ст., ст. 160,161,162,163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова від 27.01.2011р. № 0000040700/0.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Агро" судовий збір, сплачений при поданні позову пропорційно до частини задоволених позовних вимог в розмірі 1,70 грн.

Апеляційна скарга на постанову подається до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення або, в разі оголошення у судовому засіданні вступної та резолютивної частини протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. В разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 22 червня 2011 року.

Головуючий - Суддя Д.В. Бездітко