Постанова № 16471823, 16.06.2011, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2011 року Справа № 5005/5293/2011

Дніпропетровськийапеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Крутовських В.І.доповідач,

суддів: Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.

при секретарі судового засідання Лазаренко П.М.

За участю представників сторін:

від позивача: представник у судове засідання не з`явився;

від відповідача:ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.04.11р., представник;

розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства “Елста” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2011р. у справі № 5005/5293/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Огнеупор”, м. Дніпропетровськ

до закритого акціонерного товариства “Елста”, м. Дніпропетровськ

про стягнення 31 277 грн. 52 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2011р. у справі № 5005/5293/2011 (суддя Калиниченко Л.М.) (з урахуванням ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2011р. у даній справі) позов товариства з обмеженою відповідальністю “Огнеупор” (м. Дніпропетровськ) про стягнення 31 277 грн. 52 коп. з закритого акціонерного товариства “Елста” (м. Дніпропетровськ) задоволено частково.Присуджено до стягнення з закритого акціонерного товариства “Елста” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Огнеупор” 29 500 грн. 00 коп. основного боргу, 186 грн. 70 коп. 3% річних, 682 грн. 22 коп. збитків від інфляції. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду, закрите акціонерне товариство “Елста” звернулось з апеляційною скаргою до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати дане рішення у частині задоволення пені, 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2011р. у справі № 5005/5293/2011 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення, приймаючи до уваги наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.01.2010р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Огнеупор” (Постачальник) та закритим акціонерним товариством “Елста” (Покупець) було укладено договір поставки № 04М/10, за умовами якого Постачальник (позивач у справі) зобов`язався поставити та передати у власність Покупця (відповідач у справі) Товар, а Покупець взяв на себе зобов`язання прийняти Товар та оплатити його вартість на умовах даного договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, кількість, ціна, асортимент та якість товару визначаються в Специфікації до договору, яка є невід`ємною частиною договору.

19.01.2010р. сторони підписали Специфікацію № 16 до договору, якою узгодили ціну, асортимент, кількість та термін постачання товару.

Згідно п. 2.4. договору Покупець здійснює 100% передплату за Товар, зазначений у Специфікації, на підставі виставленого рахунку, який надається на прохання Покупця.

Пунктом 2.5. договору передбачені інші форми розрахунку за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою або гарантійним листом, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів та умов договору; одностороння відмова від виконання зобовязання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правовові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки та відшкодування збитків.

На виконання умов договору позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 13 на суму 29 500 грн. 00 коп. за поставлений товар, визначений у Специфікації до договору.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною № 15 від 20.01.2011р. (а.с. 22), рахунком від 20.01.2011р. № 13 (а.с. 21) та довіреністю на отримання № 21 від 19.01.2011р.

Відповідач, у свою чергу, не здійснив 100% передоплату позивачу, оскільки згідно п. 2.5. договору звернувся до останнього з гарантійним листом щодо відстрочки по оплаті отриманого товару у сумі 29 500 грн. 00 коп. до 31.01.2011р. (а.с. 20).

25.03.2011р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 144 з проханням сплатити суму заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком № 9605 від 25.03.2011р. та описом поштового вкладення. Відповідач на претензію не відповів, суму заборгованості не сплатив.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд у примусовому порядку стягнути з відповідача на його користь 29 500 грн. 00 коп. основного боргу, 186 грн. 70 коп. 3% річних, 682 грн. 22 коп. збитків від інфляції, 908 грн. 60 коп. пені.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Оскільки доказів сплати заборгованості в сумі 29 500 грн. 00 коп. відповідачем не було надано до суду, тому судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення 29 500 грн. 00 коп. основного боргу.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання і на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено господарським судом та вбачається із матеріалів справи ухвалою № Б29/136-09 від 28.04.2009р. відносно відповідача порушено провадження у справі про банкрутство закритого акціонерного товариства “Елста”, м. Дніпропетровськ та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду від 03.12.200р. за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. № 2343-XII, а саме на те, що протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Згідно п. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) стосується вимог, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати у контексті зі ст. 1 вищезазначеного закону.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредитором у зв`язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючи зобов`язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов`язується завершення господарської діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов`язання.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, а поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Враховуючи те, що строк виконання грошових зобов`язань за договором поставки № 04М/10 від 01.01.2010р. настав у відповідача після 28.04.2009р., тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, дія мораторію на виконання цього грошового зобов`язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми не розповсюджувалася.

Крім того, передбачене законом право кредитора вимагати оплати боргу з врахуванням індексу інфляції і відсотків річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінювання грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (оплати) від боржника за користування утримуваними їм грошовими коштами, які підлягають оплаті кредитору. Враховуючи викладене, інфляційне нарахування на суму боргу та відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання, як це визначено ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. № 2343-XII (Постанова Верховного Суду України від 16.05.2006р.) та не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань.

Виходячи з вищезазначеного, господарський суд також правомірно задовольнив вимоги позивача до відповідача щодо стягнення збитків від інфляції у розмірі 682 грн. 22 коп. та 3% річних у розмірі 186 грн. 70 коп. за прострочку виконання зобов`язань за договором поставки № 04М/10 від 01.01.2010р., а в частині стягнення пені у сумі 908 грн., 60 коп. відмовив.

Такої ж правової позицій дотримується Вищий господарський суд у постанові від 19.04.2011р. у справі № 38/227-10.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що господарським судом було порушено приписи ст. 77 ГПК України та не відкладено розгляд справи в зв`язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, що призвело до порушення прав останнього як сторони не можуть бути прийняті до уваги суду.

Оскільки, відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явились в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляд справи, вирішити спір по суті.

В матеріалах справи № 5005/5293/2011 було достатньо доказів для вирішення даного господарського спору без участі відповідача.

Крім того, відповідно до абзацу пять підпункту 3.6. пункту 3 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.

Таким чином вказані висновки господарського суду є законними, обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Приймаючи до уваги викладене, рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2011р. у справі № 5005/5293/2011 залишити без змін.

Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства “Елста” без задоволення.

Головуючий В.І. Крутовських

Суддя А.К. Дмитренко

Суддя А.Є. Прокопенко