Рішення № 16471334, 01.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2011 р. Справа № 5023/3808/11

вх. № 3808/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Карімов В.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 1172 від 14.04.2011 р.)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. б/н від 16.11.2010 р.)

розглянувши справу за позовом Фізичної особи ОСОБА_3, м. Харків

до Відкритого акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», м. Харків

про стягнення 3 700,00 грн. та визнання протиправними дії

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа ОСОБА_3 (надалі Позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати дії Відкритого акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (надалі Відповідач), направлені на запровадження процедури закупівель робіт, товарів чи послуг відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року № 2289-VI, протиправними та стягнення грошових коштів в якості відшкодування матеріальної шкоди в сумі 3700,00 грн., а також про зобовязання Відповідача припинити дії стосовно запровадження процедури закупівель товарів, робіт чи послуг у відповідності до Закону України «Про здійснення державних закупівель», а судові витрати покласти на Відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд розглянути позов відповідно до закону.

Також надано заяву про відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справ зі спору між сторонами цієї справи, про цей же предмет і з тих же підстав; раніше таких же спорів між сторонами по цій справі, про цей же предмет і з тих же підстав; необхідність участі у розгляді справи посадових осіб та інших працівників підприємств, установ та організацій, державних органів для дачі ними пояснень з питань, пов'язаних з вирішенням цього спору немає. Суд, дослідивши надані документи, долучає їх до матеріалів справи.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника Відповідача за первісним позовом, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач посилається на безпідставність застосування Відповідачем положень Закону України «Про державні закупівлі» при проведенні останнім відкритих торгів на закупівлю товарів, робіт чи послуг та, як наслідок, порушення ним норм Статуту товариства відшкодування ним матеріальної шкоди на користь останнього в розмірі 3700 грн.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Так, відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 4 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів підвідомчі господарським судам.

При цьому, справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що повязані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 6 ст. 16 ГПК України).

Закон також наголошує на тому, що являють собою корпоративні права. Так, стаття 167 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV (надалі ГК України) містить легальне визначення корпоративних прав, відповідно до якої останні це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Таке визначення корпоративних прав знаходить своє відбиття й у ч. 1 п. 8 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року N 514-VI (надалі Закон про АТ).

Згідно до п. 6 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, повязані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обовязків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від субєктного складу учасників спору. А за п. 10 цієї ж постанови судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства.

Відповідно до п. 1.4. Рекомендацій вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» зазначено, що як випливає зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 12 ГПК, до корпоративних спорів належать спори між учасниками (акціонерами) господарського товариства з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю. Оскільки установчі документи господарського товариства затверджуються під час створення товариства, подаються для державної реєстрації товариства та в подальшому регулюють відносини з приводу управління господарським товариством, спори за позовами учасників товариства про визнання недійсними установчих документів товариства або їх частини, змін до них належать до корпоративних і вирішуються господарськими судами за місцезнаходженням відповідних господарських товариств. Спори про ліквідацію чи скасування державної реєстрації господарських товариств за позовами акціонерів або учасників до товариств є корпоративними спорами як такі, що виникають між учасниками господарського товариства та господарським товариством з приводу припинення останнього.

Статтею 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (надалі - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом відшкодування збитків.

Учасники господарського товариства мають право, за ст. 116 ЦК України, у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Майже тотожними за змістом є й положення ст. 88 ГК України і ст 10 Закону та ст. 25 Закону про АТ відносно прав акціонерів власників акцій.

Відповідно до ст. 117 ЦК України учасники господарського товариства зобовязані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобовязання перед товариством, у тому числі ті, що повязані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обовязки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Наступне. Здійснення державних закупівель за державні кошти регулюються відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року № 2289-VI.

Цей закон встановлює правові та економічні засади проведення закупівель товарів, робіт та послуг лише та виключно за державні кошти.

Згідно із пунктом 4 статті 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року № 2289-VI. визначено, що «державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", кошти установ чи організацій, утворених у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями чи органами місцевого самоврядування, кошти державних та місцевих фондів, кошти державного оборонного замовлення, кошти державного замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб, кошти державного матеріального резерву, кошти Аграрного фонду, кошти Фонду соціального захисту інвалідів, кошти, які надаються замовникам під гарантії Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, позиками, які надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, кошти підприємств та їх об'єднань».

Статтею 1 зазначеного Закону підприємства - це підприємства, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об'єднання таких підприємств (господарських товариств).

За ч. 1 та 2 ст. 3 зазначеного Закону він застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт 300 тисяч гривень, а умови, порядок та процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно цим Законом, крім випадків, передбачених останнім.

Судом встановлено, що згідно пункту 1.1. Статуту Відповідача останній є господарським товариством у формі акціонерного товариства, заснованим на підставі Наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Харківській області «Про створення відкритого акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» від 20.03.1996 року № 397-П шляхом перетворення державного підприємства Харківській Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» у відкрите акціонерне товариство в процесі приватизації.

Як свідчать матеріали справи та доведено останніми, при реалізації вищевказаного процесу приватизації на балансі Відповідача не залишилось державних коштів або іншого майна, які не увійшли до статутного фонду останнього при його приватизації.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом обєднання осіб та (або) майна (ст. 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом обєднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність (ст. 84 ЦК України) з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Кореспондуючі норми з цього приводу також визначені ст. 55 та іншими нормами ГК України.

Відповідач є самостійною юридичною особою яка є субєктом цивільних та господарських правовідносин, яка не використовує державні кошти та самостійно здійснює господарську діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку з урахуванням норм загальних засад діючого законодавства України, а також не є розпорядником будь-яких державних коштів та не є особою, уповноваженою на отримання державних коштів, взяття за ними зобовязань чи здійснення платежів та ін.

У відповідності до статті 85 ГК України та кореспондуючої їй статті 115 ЦК України і пункту 3.5. Статуту Відповідача, затвердженого загальними зборами акціонерів, він як самостійне господарське товариство відповідно до п. 3.1. Статуту є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства, доходів, одержаних від господарської діяльності товариства, іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Відповідач не відноситься до категорії державних підприємств, здійснює господарську діяльність на основі права власності, в звязку з чим, майно є його приватною власністю.

Як зазначено статтями 63, 73 Господарського кодексу України юридичні особи зі статусом державного підприємства діють на основі державної форми власності, найменування державного підприємства повинно містити слова «державне підприємство», майно державного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Разом з тим, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 року № 467-р «Про передачу Мінпаливенерго повноважень з управління корпоративними правами держави щодо деяких товариств» стосовно Відповідача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України здійснює функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі товариства, та не є органом, уповноваженим управляти державним майном відносно Відповідача.

Як вказано Позивачем та визнано Відповідачем на балансі останнього відсутнє державне майно, у тому числі й те, що не увійшло до його статутного капіталу під час корпоратизації.

Законом України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року № 2289-VI встановлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Цей Закон створює конкурентне середовище у сфері державних закупівель, запобігає проявам корупції у цій сфері, розвиває добросовісну конкуренцію, забезпечує раціональне та ефективне використання державних коштів.

Згідно із статтями 319, 321 ЦК України Відповідач як власник майна вправі вчиняти будь-які дії, які не суперечать закону, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. У даному випадку відносно Відповідача таких обмежень законом не встановлено.

У відповідності до положень статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно із статтею 3.6. Статуту відповідач має самостійний баланс, розрахунковий, валютний рахунки в банках тощо.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії Відповідача щодо запровадження процедури закупівлі (проведення відкритих торгів) відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» не відповідають вимогам чинного законодавства України, а саме: ст.ст. 63, 73, 85 ГК України, ст.ст. 319, 321 ЦК України, положенням його Статуту, а також нормам Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року № 2289-VI.

Тому, з огляду на вищевикладене, дії Відповідача стосовно запровадження процедури закупівлі (проведення відкритих торгів) відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» є безпідставними.

Стосовно позовних вимог Позивача суд зазначає, що стягнення грошових коштів у вигляді відшкодування матеріальної шкоди в сумі 3700,00 грн., є необґрунтованими та не доведеним матеріалами справи. Надаючи належну правову оцінку вищевикладеній позовній вимоги, суд виходить з наступного.

Протягом розгляду даної справи Позивачем не надано суду доказів, що підтверджують заподіяння Відповідачем матеріальної шкоди в конкретному розмірі, не надано відповідних розрахунків, згідно яких Позивач просить відшкодувати йому матеріальну шкоду в сумі 3700,00 грн.

Недоотримання Позивачем дивідендів суд розглядає як недоотриманий прибуток, тобто упущена вигода, та кваліфікується за ст. 22 ЦК України. Так, неодержаний прибуток (упущена вигода) розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання позивачем певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Проте, таких розрахунків позивачем для суду Позивачем не надано.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги, що Позивачем не доведено наявності матеріальної шкоди у визначеній ним сумі, у суду відсутні правові підстави для відшкодування та стягнення з Відповідача матеріальної шкоди в сумі 3700,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що із вказаних приписів норм права, а також із приписів Закону вбачається, що при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено. Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). При цьому встановлення причинного звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного звязку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Відповідно до статей 44-49 ГПК України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією з основних засад судочинства.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 22, 115, 319, 321, 326 Цивільного кодексу України, ст.ст. 63, 73, 85 Господарського кодексу, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Зобовязати Відкрите акціонерне товариство «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (61003, м. Харків, пр.. Московський, 10/12, код 14078902) припинити дії щодо запровадження процедури закупівлі робіт, товарів чи послуг у відповідності до закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року № 2289-VI.

Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2 виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 27.01.2000 р., код НОМЕР_1) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) 102,00 грн. державного мита.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (61003, м. Харків, пр.. Московський, 10/12, код 14078902) на користь Фізичної особи ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2 виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 27.01.2000 р., код НОМЕР_1) державного мита 85,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний «01» червня 2011 року

по справі № 5023/3808/11.