Рішення № 16471189, 30.05.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2011 р. Справа № 5023/2695/11

вх. № 2695/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судовогозасідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1., за дорученням; відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків

до Приватного підприємства "К.С.Б.", м. Харків

про стягнення 887,80 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача 887,80 грн. заборгованості, з яких: 504,00 грн. основний борг, 51,98 грн. пеня, 331,82 грн. неустойки, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору № 2283, укладеного між сторонами 08.12.2009 року. Крім того, просить суд зобов'язати відповідача повернути місце та демонтувати спеціальну конструкцію-кронштейн на опорі. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

18.05.2011 року до господарського суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить суд застосувати заходи до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові суми, які знаходяться на рахунку відповідача, накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача, заборонені відповідачеві здійснювати будь-які дії щодо припинення своєї діяльності.

Суд, дослідивши матеріали справи, не знаходить правових підстав для задоволення заяви, оскільки до заяви про забезпечення позову позивачем не додано доказів того, що відповідач дійсно має наміри і має можливість вчинити дії, та/або передбачені чинним законодавством правочини, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.

23.05.2011 року до господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 887,80 грн. заборгованості, з яких: 504,00 грн. основний борг, 51,98 грн. пеня, 331,82 грн. неустойки, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору № 2283, укладеного між сторонами 08.12.2009 року. Крім того, просить суд зобов'язати відповідача повернути місце та демонтувати спеціальну конструкцію-кронштейн на опорі. Судові витрати, які складаються зі 102,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу та 23,80 грн. витрат, пов'язаних з отриманням довідки про включення відповідача до ЄДРПОУ, просить суд покласти на відповідача.

Суд, дослідивши заяву, вислухавши представника позивача, а також враховуючи те, що, відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, приймає надану заяву до провадження та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

До початку судового засідання позивач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява позивача розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

08 грудня 2009 року між комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" (далі - Позивач) та приватним підприємством “К.С.Б.”(Відповідач) було укладено договір №2283 про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі - Договір).

Відповідно до Договору та Акту прийому-передачі від 01 січня 2010 року до Договору, Позивач надав в користування Відповідачу місце, що знаходиться у комунальній власності, для розміщення спеціальної конструкції - кронштейн на опорі (0,70x1,00x2) за адресою: м. Харків, вул. Морозова - вул. Ковтуна строком з 01 січня 2010 р. по 31 грудня 2010 р. (п.1.4 Договору).

Згідно до умов Договору №2283 від 08.12.2009 р., а саме: п. п. 3.4.6., 4.1., 4.5. Договору та Додатку № 1 до Договору №2283 від 08.12.2009 р., Відповідач зобов'язаний кожний місяць здійснювати оплату за користування наданими йому місцями авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата, у розмірі - 50 грн. 40 коп., у т.ч. ПДВ 20%.

Відповідач, у свою чергу, порушив своє зобов'язання за Договором щодо оплати за місце, надане у користування, а саме, не сплачував платежі, передбачені розділом 4 цього Договору.

Згідно до п. 6.1. Договору за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, передбачених розділом 4 цього Договору, Відповідач повинен сплатити Позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого (або не повністю сплаченого) платежу за кожен день прострочення.

Таким чином, Відповідач повинен сплатити Позивачеві суму заборгованості за користування місцем за Договором № 2283 від 08.12.2009 р. за весь час у розмірі - 504 грн. 00 коп. та пеню за неповну сплату за цим Договором у розмірі - 51грн. 98 коп.

01 лютого 2010 року Позивач направив на адресу Відповідача повідомлення № 8755 (вих. № 352) з вимогою погасити заборгованість, яка виникла за Договором № 2283 від 08.12.2009 р. Дане повідомлення Відповідач отримав 15.02.2010 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, але на нього не прореагував, ніяких дій не вчинив.

11 жовтня 2010 року Позивач направив на адресу Відповідача повідомлення № 9400 (вих. № 4262) з вимогою погасити заборгованість, яка виникла за Договором № 2283 від 08.12.2009 р., але Відповідач на дане повідомлення не прореагував, ніяких дій не вчинив.

Відповідно до п.п.8.1.6. Договору № 2283 від 08.12.2009 р. цей договір припиняє свою дію по закінченню строку дії Договору.

Таким чином, станом на 31.12.2010 року Договір № 2283 від 08.12.2009 р. вважається таким, що припинив свою дію.

Крім того, відповідно до п. 5.1. Договору № 2283 від 08.12.2009 р.:„Протягом семи календарних днів після припинення дії Договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1., 8.3. Договору, „Користувач" зобов'язаний звільнити надані в користування місця і передати їх „КП". Повернення місць, наданих в користування, здійснюється „Користувачем" на підставі Актів прийому-передачі, які складаються „Користувачем" та підписуються уповноваженими представниками „КП" та „Користувача".

Відповідно до п.5.2 Договору № 2283 від 08.12.2009 р: „Місця вважаються фактично повернутими „КП" з моменту підписання Актів прийому-передачі".

Відповідно до п. 6.2. Договору № 2283 від 08.12.2009 р.: „У разі прострочення повернення місць, наданих у користування, “Користувач” сплачує „КП" неустойку у розмірі 7% від розміру плати за використання місць (ПДВ), встановленої Додатком №1 цього Договору, за кожен день прострочення виконання зобов'язання щодо повернення місць за цим Договором. Таким чином, відповідно до умов Договору, з 08 січня 2011р. по 11 квітня 2011 (на момент подачі позову) на Відповідача нараховується неустойка за кожний день затримки повернення місць, яка складає - 331 грн. 82 коп.

02.02.2011 року Позивач направив на адресу Відповідача претензію (вих. № 312) з вимогою погасити загальну заборгованість, яка виникла за спірним Договором, але Відповідач на неї не прореагував, ніяких дій не вчинив.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Таким чином, поняття штрафних санкцій є більш широким, ніж поняття неустойки, і включає в себе також адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Оскільки ГК України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобовязання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 887,80 грн. заборгованості обґрунтована, вона підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростована відповідачем, та суд вважає її такою, що підлягає задоволенню.

Внаслідок того, що відповідач після припинення дії спірного договору не виконав свого обов'язку щодо повернення за актом прийому-передачі місць, які йому надавались у користування, суд вважає обґрунтованими вимоги про зобов'язання повернути місця на підставі актів прийому-передачі та демонтувати спеціальну конструкцію - кронштейн на опорі (0,70х1,00х2).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст.49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 509, 525, 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 179, 232, 343 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "К.С.Б." (61036, м. Харків, вул. Ковтуна, 1, код ЄДРПОУ 32564462, р/р 26000052296858 у відділенні № 14 ХГРУ "ПриватБанк", МФО 351533) на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, оф. 618, код ЄДРПОУ 32135675, р/р 2600030114375 в АТ "Банк Золоті ворота", МФО 3519931) - 504,00 грн. заборгованості, 51,98 грн. пені, 331,82 грн. неустойки, 187,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 23,80 грн. витрат пов'язаних з розглядом справи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Зобов'язати Приватне підприємство "К.С.Б." (61036, м. Харків, вул. Ковтуна, 1, код ЄДРПОУ 32564462, р/р 26000052296858 у відділенні № 14 ХГРУ "ПриватБанк", МФО 351533) повернути Комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, оф. 618, код ЄДРПОУ 32135675, р/р 2600030114375 в АТ "Банк Золоті ворота", МФО 3519931) на підставі акту прийому-передачі місто, що знаходиться у комунальній власності за адресою: м. Харків, вул. Морозова - вул. Ковтуна.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Зобов'язати Приватне підприємство "К.С.Б." (61036, м. Харків, вул. Ковтуна, 1, код ЄДРПОУ 32564462, р/р 26000052296858 у відділенні № 14 ХГРУ "ПриватБанк", МФО 351533) демонтувати спеціальну конструкцію-кронштейн на опорі (0,70х1,00х2) за адресою: м. Харків, вул. Морозова - вул. Ковтуна.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 31 травня 2011 року