Рішення № 16471131, 30.05.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2011 р. Справа № 5023/1717/11

вх. № 1717/11

Суддя господарського суду Светлічний Ю.В.

при секретарі судовогозасідання Ліпчанська В.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

відповідача - ОСОБА_1. довіреність від 31.12.10 р.;

третіх осіб - не з"явилися;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даталюкс Дистрибьюшн", м. Київ

3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "О.Т.С." ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс-люкс";

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджіт";

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліграфічні системи";

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Даталюкс Дистри" ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Даталюкс Сервіс";

до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Даталюкс Дистрибьюшн", м. Київ, звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 28-07/05-4 від 19.07.05 р., укладений між ним та АКІБ "Укрсиббанк", назва якого була змінена на Публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк". Позовні вимоги позивач обґрунтовує недодержанням при укладанні Договорів вимог, які встановлені ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, що відповідно до положень ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. Підставами для недійсності Кредитного договору Позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривни України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що на думку Позивача, суперечить вимогам законодавства, зокрема ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до розпорядження керівника апарату господарського суду Харківської області №732 від 13.05.11 р. щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи та протоколу повторного розподілу справи між суддями від 13.05.11 р. справа №5023/1717/11 передана судді Светлічному Ю.В., в звязку із хворобою судді Прохорова С.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 травня 2011 року клопотання ТОВ "О.Т.С.", ТОВ "Офіс-люкс", ТОВ "Діджіт", ТОВ "Поліграфічні системи", ТОВ "Даталюкс Дистри", ТОВ "Даталюкс Сервіс" про залучення до участі до розгляду справи задоволено та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Представник позивача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав викладених ним у відзиві на позов, який ним наданий через канцелярію господарського суду Харківської області 12 квітня 2011 року.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору у судове засідання не з"явилися, своїх повноважних представників не направив.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника відповідача господарським судом встановлено наступне.

19.07.2005 року між АКІБ "УкрСиббанк" (назва якого була змінена на Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНУС" (код ЄДРПОУ 30435904) правонаступником прав і обов'язків якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Даталюкс Дистрибьюшн", (що підтверджується Статутом в редакції, зареєстрованій 09.03.2006р.) підписано договір надання мультивалютної кредитної лінії №28-07/05/4. Цей договір передбачав дня кредиту у трьох валютах: доларах США, українських гривнях та Євро.

Встановлені як Цивільним кодексом України (ст. ст. 1048-1052, 1054), Господарським кодексом України (ст. 345), так і Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вимоги банком при укладанні вищезазначених договорів були цілком дотримані. Зокрема, це: досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту: умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю; сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

Позивач звернувся до банку з метою отримання кредиту саме в іноземній валюті та згідно п. 8.2. договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними.

Порядок укладання, виконання кредитних договорів регулюється ст. ст. 1054-1057 Цивільного кодексу України, ст.ст. 47-49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Крім цього, відповідно до положень ст. 2 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1-2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В Кредитному договорі (п. 1.1.) сума, яка підлягає поверненню, зазначена в іноземній валюті, а не у гривні без еквіваленту в іноземній валюті. При цьому, умовами договору сторони визначили базову валюту зобов'язання - долари США, що означає перерахування сум наданих кредитів (траншів) в різних валютах Кредитного договору у долари США для розрахунку кредитної лінії.

Також договір містить умову (п. 1.2.2.) щодо необхідності кредиту у тій самій валюті в якій було отримано відповідний транш. Таким чином, договір не містить положень про можливості повернення кредиту в іншій валюті, ніж та, в якій він був отриманий Позичальником.

Згідно п. 1.5. Кредитного договору кредит надається окремими траншами шляхом зарахування коштів на відповідний поточний рахунок Позивача для подальшого використання за цільовим призначенням.

За таких обставин, позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним.

Положення ч.1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства) потребує наявності норми права котра прямо передбачає необхідність одержання індивідуальної ліцензії на вчинення передбаченої правочином господарської операції (наразі - надання кредиту в іноземній валюті).

Проте, в даному випадку такі норми відсутні. Натомість ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України прямо передбачена можливість використання іноземної валюти на території України, в тому числі при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом. Такою системою спеціальних норм є нормативно-правові акти, які регулюють здійснення банківської діяльності та операцій.

Статтею 3 Декрету КМУ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлено статус валюти України (яка є таким засобом платежу на Україні, що приймається для оплати без обмежень) і статус іноземної валюти, яка також є засобом платежу і може виступати предметом договору. Однак, такі операції мають окремий дозвільний порядок (за умови отримання ліцензії НБУ). Зокрема, в п. "в" ч. 4 ст. 5 Декрету передбачено "надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті". При цьому, якщо терміни і суми таких кредитів не перевищують встановлених законодавством меж, то ліцензія не вимагається.

В кредитному договорі грошова сума в іноземній валюті є предметом договору, за користування яким боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, розмір і порядок сплати яких встановлено договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Нормою ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п. п. в, г ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

На момент укладання оскаржуваного правочину у АКІБ "УкрСиббанк" була наявна Банківська ліцензія № 75 від 24.12.2001 р., видана Національним банком України на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", дозвіл № 75-2 від 19.11.2002 р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини четвертою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу, додаток до дозволу № 75-2 з переліком операцій, які має право здійснювати Банк, у тому числі операції з валютними цінностями.

Така правова позиція узгоджується із позицією Національного банку України, викладеною у листі від 07.12.2009р. № 13-210/7871-22612 "Про правомірність, укладання кредитних договорів в іноземній валюті". НБУ, зокрема, роз'яснив, що оскільки на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, то операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання в кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Відповідно п.5 та п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Враховуючи вищенаведене та те, що Позивачем не доведено яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним правочином, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533, ст. 1048-1052, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя Светлічний Ю.В.

Справа №5023/1717/11

Повне рішення складене 30 травня 2011 року.