Рішення № 16465436, 14.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

14.06.2011

Справа №5002-17/1489-2011

За позовом Публичного акціонерного товариства «Крименерго»

До відповідача Комунального підприємства водопровідно – каналізаційного господарства Щолкінської міської ради

про стягнення заборгованості в розмірі 12 789,57 грн. за перетоки реактивної електроенергії; 3 % річних 90,37 грн., інфляційні витрати 233,05 грн., пені в розмірі 466,95 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача – Антипенко М.О., представник

Від відповідача – не з’явився

Сутність спору: Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 12 789,57 грн. за перетоки реактивної електроенергії; 3 % річних 90,37 грн., інфляційні витрати 233,05 грн., пеню в розмірі 466,95 грн., у зв’язку з невиконанням відповідачем умов Договору про постачання електричної енергії від 09 грудня 2009 року № 153.

Відповідач у відзиві позов не визнав, просить провадження по справі припинити, у зв’язку з тим, що Господарським судом АР Крим 14.05.2010 року було порушене провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства водопровідно – каналізаційного господарства Щолкінської міської ради, та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а у відповідності з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не приймаються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань, відповідно, нарахування штрафних санкцій не обгрутоване. Відповідач також посилається на те, що позивач не повернув йому підписаний договір.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Згідно Договору про постачання електричної енергії від 09 грудня 2009 року № 153 Постачальник (ВАТ «Крименерго») продає електричну енергію Споживачу (Комунальному підприємству водопровідно – каналізаційного господарства Щолкінської міської ради) для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною

потужністю, а Спожива оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно умов цього Договору (п. 1.1).

Згідно п. 2.3.4 Договору Споживач зобов’язується здійснювати оплату перетоків реактивної електричної енергії між електричними мережами Постачальника та електричними установками Постачальника.

Згідно п. 4.2.1 Договору за внесення платежів с порушенням строків, Постачальник зобов’язаний оплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені підлягає оплаті на поточний рахунок Постачальника на підставі пред’явленого рахунку.

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню, при цьому виходить з наступних підстав:

Сторонами укладений договір, і відповідно, відносини між ними регулюються цим договором і нормами, що відносяться до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підстав недійсним не визнаний та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договорам на предмет їх невідповідності законодавству, про що також указується в постанові Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

В постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Зацікавленою особою не надано доказів того, що договір чи окремі його пункти визнані судом недійсними.

При цьому необхідно відмітити, що згідно ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

Таким чином суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Згідно ст.ст. 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов’язання мають виконуватись.

Згідно розрахунку та доданих до нього матеріалів, заборгованість за перетоки електричної енергії складає 12 789,57 грн.

Відповідачем не представлено доказів погашення боргу, а також інших доказів в обґрунтування заперечень.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в

постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Сплата інфляційних та річних передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, та не стягувати їх суд підстав не вбачає.

Сплата пені передбачена п. 4.2.1 договору, та не стягувати пеню суд також підстав не вбачає.

Згідно розрахунку позивача підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 90,37 грн., інфляційні витрати в розмірі 233,05 грн., пені в розмірі 466,95 грн.

Необхідно також відмітити, що вимоги позивача до відповідача є поточними, тобто, вони виникли після порушення провадження по справі про банкрутство відповідача.

Так, згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності і боржника або визнання його банкрутом» поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Так, вимоги позивача є поточними, оскільки розраховані за період з 26.10.2010 року по 25.11.2010 року.

Необхідно також відмітити, що відповідно до статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові санкції (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), стосується вимог, зобов’язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати у контексті зі статтею 1 цього Закону, де наведено визначення мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Відтак, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов’язань та примусове стягнення коштів на підставі виконавчих документів на виконання таких грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Частиною 4 статті 12 Закону Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Зі змісту наведених норм матеріального права вбачається, що протягом дії мораторію заборонено нарахування неустойки, лише на ті грошові зобов’язання, строк виконання яких настав до дня введення мораторію.

Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв’язку з чим у нього виникають права та обов’язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах. Таким чином, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Поточні є вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Отже, нарахування штрафних санкцій, застосування заходів забезпечення в разі невиконання зазначених зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на їх виконання і штрафних санкцій грунтується на законі.

Окрім цього, згідно абзацу 7 ст. 1 даного Закону грошове зобов'язання – зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. При цьому, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Таким чином, право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є визначеним законом способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові і тому інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як це визначено у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Окрім цього, будь-якої заборони щодо стягнення вказаних сум щодо поточних вимог в порядку позовного провадження законодавством не передбачено.

Вищезазначені позиції також викладені Верховним Судом України (постанова Верховного суду України від 07 листопада 2006 року), Вищім господарським судом України (постанова Вищого господарського суду України від 25 листопада 2009 року по справі № 2-17/2686-2009), Вищім адміністративним судом України (постанова Вищого адміністративного суду України від 11.11.2010 року по справі № К-28328/06, та ухвала Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2010 року).

Таким чином, посилання відповідача на порушення справи про банкрутство прийняте до уваги бути не може.

Посилання відповідача на те, що йому не повернутий підписаний договір не має правового значення, оскільки згідно діючого законодавства договір укладений, оскільки існує його екземпляр, підписаний обома сторонами.

Окрім цього, відповідач не довів обставин щодо підписання договору, а саме що екземпляри договору були направлені позивачу, та свій екземпляр йому не повернутий.

Таким чином, вимоги позивача є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, стягненню підлягає заборгованість в розмірі 12 789,57 грн. за перетоки реактивної електроенергії; 3 % річних 90,37 грн., інфляційні витрати 233,05 грн., пеня в розмірі 466,95 грн.

Якщо заборгованість сплачена в добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою в порядку ст. 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню повністю чи частково.

Якщо виникнуть будь-які обставини, які суттєво впливають на винесене рішення, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати відшкодовуються позивачу відповідачем.

Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 1200009644 від 05.04.2011 року з державного мита на суму 135,80 грн., та платіжним дорученням № 9834 від 05.04.2011 року на суму 236,00 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х6=102 грн.).

Відповідно до п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум встановлений у розмірі 17 грн.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШІВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Щолкінської міської ради (98213, АР Крим, Ленінський район, м. Щолкіне, буд. 3, ідентифікаційний код: 35457765) на користь Публічного акціонерного товариства «Крименерго» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська 74/6, ідентифікаційний код: 00131400) заборгованість в розмірі 12 789,57 грн. за перетоки реактивної електроенергії; 3 % річних 90,37 грн., інфляційні витрати 233,05 грн., пеня в розмірі 466,95 грн., судові витрати з державного мита в сумі 135,80 грн., та 236,00 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.