Рішення № 16465431, 20.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

20.06.2011Справа №5002-24/1951-2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава" (99042, м. Севастополь, вул.Новікова, 3)

До відповідача Дочірнього підприємства "Чорноморнафтогазсервіс" Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" (95000, смт.Чорноморське, вул.Паркова, 5)

Про стягнення 523 617,52 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_1, представник за довіреністю б/н від 04.05.2011р., паспорт НОМЕР_1.

Від відповідача не зявився.

Обставини справи: до господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклава" з позовом до Дочірнього підприємства "Чорноморнафтогазсервіс" Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" про стягнення 523 617,52 грн.

Позовні вимоги вмотивовані наступним: 15.10.2007р. між ТОВ "Балаклава" та ДП "Чорноморнафтогазсервіс" ДАТ "Чорноморнафтогаз" був укладений договір № 132/07.

У відповідності до умов договору ціна та строк розрахунку сторонами були обумовлені на умовах відстрочки платежу строком на 20 днів після поставки товару.

Позивачем за період з січня до грудня 2010 року на адресу відповідача було поставлено товарів на загальну суму 3418153, 86 грн., але відповідач сплатив лише 3035000, 00 грн.

Станом на 18.04.2011р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 383154, 78 грн.

На вимогу позивача погасити заборгованість та предявлену претензію відповідач не зреагував та з 24.12.2010р. не вчиняє заходів для погашення боргу.

Таким чином позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість, з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, у сумі 439847, 39 грн. та пеню у сумі 83970, 13 грн.

Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Позивачем до матеріалів справи було також додано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на всіх банківських рахунках і вкладах або на зберіганні в банках або інших фінансових установах в межах суми 523617,52 грн.

Суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вказаної заяви, оскільки позивачем не було надано доказів того, що не застосування вказаних заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення по даній справі.

Відповідач у відзиві на позов повідомив про те, що не згоден з розміром пені 83970,13 грн. і строками її нарахування і вважає, що її необхідно переглянути. Також вказав, що 31.05.2011 р. ним проведено оплату суми заборгованості у розмірі 10000 грн. Однак при цьому повідомив, що в частині стягнення боргу у розмірі 383154,78 грн. і 3% річних у розмірі 13609,32 грн. заперечень проти позову не має.

01.06.2011р. через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява, в порядку ст. 22 ГПК України, про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за придбані товари з урахуванням індексу інфляції і 3% річних у розмірі 446672,11 грн. та пеню у розмірі 61882,06 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем були збільшені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за придбані товари, з урахуванням індексу інфляції, і зменшені позовні вимоги у частині стягнення пені за прострочку платежу.

Враховуючи вказане, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за придбані товари, з урахуванням індексу інфляції 446672,11 грн. та 61882,06 грн. пені за прострочку платежу.

Позивач позовні вимоги, з урахуванням останньої заяви про зменшення позовних вимог, підтримав у повному обсязі.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю представника відповідача.

Розгляд справи відкладався, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

15.10.2007 р. між відповідачем по справі ( Покупець ) та позивачем по справі ( Постачальник ) був укладений договір поставки № 132/07 ( а. с. 24 26 ).

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору постачальник зобовязується поставляти та передати у власність покупцю товар, а покупець зобовязується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах, встановлених даним договором.

Відповідно до п. 9.1 вказаного договору він вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє на протязі трьох років.

Таким чином строк дії вказаного договору спливає 15.10.2010 р.

20.04.2010 р. між сторонами по справі було укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору поставки, відповідно до якої вони дійшли згоди доповнити договір п. 9.4 у наступній редакції: «якщо жодна зі сторін не заявить про припинення виконання умов даного договору за 30 днів до спливу строку дії договору, то договір вважається пролонгованим строком на 1 рік». ( а. с. 23 ).

Суду не було надано доказів того, що якась зі сторін за даним договором заявляла іншій стороні про припинення виконання умов даного договору за 30 днів до спливу строку дії договору, а тому суд вважає, що договір поставки № 132/07 є пролонгованим ще на один рік, тобто діє до 15.10.2011 р.

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору постачальник проводить поставку товару на склад покупця на протязі 5 ти календарних днів з моменту надання заявки покупцем.

Відповідно до п. 6.3 вказаного договору днем виконання зобовязання з поставки товару вважається дата відмітки про отримання товару покупцем.

Відповідно до п. 5.4 вказаного договору розрахунок проводиться покупцем в 20 ти денний строк після поставки товару, на підставі рахунку постачальника.

У виконання умов вищевказаного договору позивачем було поставлено на користь відповідача обумовлений товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними № - 00000006501 від 15.12.2010 р., №6470 від 14.12.2010 р., №-00000006442 від 09.12.2010 р., №- 00000006417 від 07.12.2010 р., №- 00000006398 від 06.12.2010 р., №- 00000006382 від 02.12.2010 р., №- 00000006381 від 02.12.2010 р., №- 00000006380 від 02.12.2010 р., №- 00000006379 від 02.12.2010 р., №6289 від 24.11.2010 р., №- 00000006248 від 19.11.2010 р., які були підписані представниками обох сторін та завірені відповідними печатками. ( а. с. 27 38 ).

Також у виконання умов договору поставки позивачем були виписані №- 00000005790 від 15.12.2010 р, №00000005755 від 14.12.2010 р., №- 00000005736 від 09.12.2010 р., №- 00000005712 від 07.12.2010 р., №- 00000005694 від 06.12.2010 р., №- 00000005679 від 02.12.2010 р., №- 00000005678 від 02.12.2010 р., №- 00000005677 від 02.12.2010 р., №- 00000005675 від 02.12.2010 р., №- 00000005598 від 24.11.2010 р., №00000005545 від 19.11.2010 р. ( а. с. 39 49 ).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак відповідач, всупереч взятих на себе зобовязань, отриманий товар сплатив не в повному обсязі, що привело до виникнення заборгованості у розмірі 383154,78 грн., в звязку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Факт наявності вказаної заборгованості підтверджується також наявним в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків станом на 07.04.2011 р., який був підписаний представниками обох сторін та завіреній відповідними печатками ( а. с. 96 ).

Однак відповідачем було представлено платіжне доручення №38 від 31.05.2011 р., відповідно до якого відповідач сплатив на користь позивача 10000 грн. в рахунок сплати товару, в призначенні платежу вказано, що сплата була проведена згідно виставленого позивачем рахунку №5545 від 19.11.2010 р.

Відповідно до п. 1 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Враховуючи той факт, що відповідачем заборгованість за отриманий товар у розмірі 10 000,00 грн. грн. була сплачена після звернення до суду позивача з вказаним позовом, суд вважає за необхідне провадження по справі у даній частині припинити на підставі п. 1 1 ст. 80 ГПК України.

Оскільки суду не було надано доказів сплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 373154,78 грн., позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача нараховану пеню у розмірі 61882,06 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.1 договору поставки за невиконання даного договору сторони несуть відповідальність у відповідності до законодавства України.

З даного приводу вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2 Розяснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. N 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» ( з наступними доповненнями ) з дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тобто з 14 січня 1997 року, розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону), а угодою про проведення касово-розрахункових операцій повинен встановлюватися розмір пені, який сплачується банком на користь одержувача коштів у разі затримки їх зарахування на рахунок клієнта (стаття 2 Закону).

Відповідно до п. 2.1 вказаних Розяснень якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Дослідивши п. 8.1 вищевказаного договору поставки, суд встановив, що сторонами не встановлено конкретного розміру пені, такий вид відповідальності, як пеня, статтею 8 вищевказаного договору поставки взагалі не передбачений, а тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 61882,06 грн. необхідно відмовити.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 48 624,38 грн. і 3% річних у розмірі 14 892,95 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з січня 2010 р. по квітень 2011 р. у розмірі 45 978,34 грн.

При таких обставинах у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 2646,04 грн. необхідно відмовити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає 3% річних за період з 01.01.2010 р. по 31.05.2011 р. у розмірі 14 854,47 грн.

При таких обставинах у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 38,48 грн. у позові необхідно відмовити.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено, що повний текст рішення буде складено 22.06.2011 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 22.06.2011 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, п. 1-1 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з дочірнього підприємства "Чорноморнафтогазсервіс" Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" (95000, смт.Чорноморське, вул. Паркова, 5, ЗКПО 32173773 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава" (99042, м. Севастополь, вул. Новікова, 3, ЗКПО 35483470 ) заборгованість за основним боргом у розмірі 373154,78 грн., інфляційні втрати у розмірі 45 978,34 грн., 3% річних у розмірі 14 854,47 грн., державне мито у розмірі 4439,88 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 206,04 грн.

3.В частині стягнення основного боргу у розмірі 10000 грн. провадження по справі припинити.

4.В частині стягнення пені у розмірі 61882,06 грн., інфляційних втрат у розмірі 2646,04 грн. та 3% річних у розмірі 38,48 грн. у позові відмовити.

Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКолосова Г.Г.