Постанова № 16458526, 08.06.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2011 р.Справа № 2-а-6328/09/1470 Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Середа О.Ф. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Джабурія О.В.

суддів Крусяна А.В.

Шляхтицького О.І.

при секретарі Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства «Диаман» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Диаман»до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, за участю прокуратури Миколаївської області, про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

12.11.2009 року ЗАТ «Диаман»звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2009 р. №0033422360/0, прийнятого державною податкової інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва, про визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі основного платежу 169063 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 84532 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав, вважав їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року в задоволенні позову ЗАТ «Диаман»було відмовлено повністю.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу на зазначену постанову, просить ї скасувати та ухвалити нове рішення про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Так, відповідач посилається на приписи пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»згідно з якими датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої із подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Апелянт вказує на те, що суми сплаченого податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними, не підлягають включенню до складу податкового кредиту. Крім цього, Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими відповідними документами, платник податку несе відповідальність вигляді фінансових санкцій.

Апелянт звертає увагу на той факт, що право на податковий кредит виникає і платник податків, згідно з позицією відповідача, повинен його нарахувати і в той же час, не маючи податкової накладної, він не має права цього робити, так як за нарахований податковий кредит без податкових накладних передбачена штрафна санкція. Тобто, яку б дію не здійснив позивач щодо податкового кредиту нарахував без наявності податкових накладних або, як в даному випадку, включив до податкового кредиту за податковими накладними минулих періодів, відповідач оголосив би ці дії порушенням.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 21.09.2009 р. по 16.10.2009 р. відповідачем по справі була проведена планова виїзна перевірка закритого акціонерного товариства «Диаман»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.06.2009 р. та складено Акт від 30.10.2009 р. №1430/23-600/20860153.

Як вбачається з зазначеного Акту перевірки, позивачем порушено абз. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2, пп.7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок чого був занижений податок на додану вартість на загальну суму 169063 грн., у тому числі за жовтень 2007 р. в сумі 66843 грн., за листопад 2007 р. в сумі 54160 грн., за грудень 2007 р. в сумі 5243 грн., за лютий 2008 р. в сумі 5853 грн., за квітень 2008 р. в сумі 465 грн., за вересень 2008 р. в сумі 35995 грн., за листопад 2008 р. в сумі 504 грн. За наслідками проведеної перевірки та зазначених висновків відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 10.11.2009 р. №0033422360/0 яким визначив податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі основного платежу 169063 грн. та застосував штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 84532 грн. Позивач вважає, що правомірно включив до податкового кредиту періоду, що перевірявся, ПДВ у сумі 169063 грн. по податковим накладним, які були одержані ним в періоді, який перевірявся, але були виписані в минулих періодах за інші роки.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищенаведених законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в актах перевірок від 27.03.2007 р. №257/38-20860153 за період з 01.10.03 р. по 30.09.06 р. та від 18.01.2007 р. №22/38-20860153 за період з 01.10.06 р. по 30.09.07 р., не відображено, що в перевіряємих періодах позивачем здійснено господарські операції по яким не віднесено суми до податкового кредиту в перевіряємих податкових періодах за першою подією, в звязку з відсутністю податкових накладних. Також суд першої інстанції послався на те, що позивач не оскаржував до ДПІ дії своїх постачальників в звязку з ненаданням ними податкових накладних.

Проте, з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позивача погодитися не можна. Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції не правильними і такими, що не відповідають вимогам КАС України та приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до положень абз. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», на порушення якого вказує відповідач, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Судова колегія приймає доводи апелянта про те, що зазначена норма Закону передбачає право, а не обовязок платника податків на подання скарги на постачальника товарів у разі відмови надати податкову накладну. Однак, суд першої інстанції помилково вважав таке неподання позивачем скарги до ДПІ як підставу для відмови в задоволенні позову.

Стосовно врахування в податковому кредиті звітного періоду податкових накладних минулих періодів по строках, то судова колегія звертає увагу на той факт, що Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає заборони на таке врахування. Згідно наказу ДПА України від 30.05.1997 р. №166 у розділі 2 Додатку №5 до декларації за поточний період вказується, що в ній відображаються податкові накладні, виписані в будь-які податкові періоди в межах, встановлених Законом строків давності, тобто трьох років.

Відповідно до вимог пп. 7.2.3 п. 7.2 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна, яка була надана позивачем, не була визнана недійсною, при цьому, як вірно вказує апелянт, визнання податкової накладної недійсною це єдина підстава для відмови в нарахуванні податкового кредиту, тому твердження відповідача та висновки суду першої інстанції щодо завищення податкового кредиту є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є субєктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Диаман»задовольнити, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 скасувати, прийняти по справі нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов закритого акціонерного товариства «Диаман».

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 10.11.2009 р. №0033422360/0.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст постанови виготовлений 09.06.2011 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький