Постанова № 16458432, 16.06.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2011 р.Справа № 2-а-2295/10/1570 Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі: головуючого судді Запорожана Д.В.,

судді Яковлева Ю.В,

судді Жука С.І.

при секретарі Єршовій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Веніта систем» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Веніта систем»звернулося до суду з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2010 року №№ 0009822310/0, 0009832310/0, рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 25 вересня 2009 року № 53253/10/25-012, рішення ДПА в Одеській області від 20 жовтня 2009 року № 37656/10/25-0007 та рішення ДПА України від 20 листопада 2009 року № 11945/6/25-0115 за наслідками оскарження позивачем вищенаведених податкових повідомлень-рішень (з урахуванням доповнень позовних вимог).

Свої позовні вимоги ТОВ «Веніта систем»обґрунтувало безпідставністю спірних рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року вищенаведений позов було частково задоволено. Скасовано спірні податкові повідомлення-рішення. Скасовано також податкові повідомлення-рішення відповідача від 1 грудня 2009 року №№ 0009822310/1, 0009832310/1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з безпідставності спірних та податкових повідомлень-рішень відповідача від 1 грудня 2009 року №№ 0009822310/1, 0009832310/1.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками ДПА в Одеській області було проведено перевірку позивача щодо дотримання ним вимог діючого законодавства за період з 1 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року, результати якої відображені в акті від 15 жовтня 2009 року № 265/23-30/32417101 /а.с. 11-35/.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок чого ним (позивачем) було занижено податок на прибуток на суму у 79565 гривень та занижено ПДВ на суму у 36797 гривень. Зміст порушень полягав у документальному оформленні придбання товарів у ПП «Рєалорт»та ПП «Інторг-Преміум» без реального здійснення господарських операцій.

На підставі вищенаведеного акту відповідачем 28 жовтня 2009 року було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0009822310/0 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 106884 гривень (основний платіж 79565 гривень та штрафні санкції 27319 гривень) та № 0009832310/0 про визначення податкового зобовязання з ПДВ на загальну суму 55196 гривень (основний платіж 36797 гривень та штрафні санкції 18399 гривень) /а.с. 9, 10/.

За наслідками адміністративного оскарження вищенаведених рішень відповідачем 1 грудня 2009 року були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0009822310/1 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 106884 гривень (основний платіж 79565 гривень та штрафні санкції 27319 гривень) та № 0009832310/1 про визначення податкового зобовязання з ПДВ на загальну суму 55196 гривень (основний платіж 36797 гривень та штрафні санкції 18399 гривень) /а.с. 224/.

ПП «Рєалорт»визнано банкрутом (рішення господарського суду від 25 серпня 2009 року № 2/89-09-4018).

ПП «Інторг-Преміум»визнано банкрутом (рішення господарського суду від 25 серпня 2009 року № 2/87-093911).

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»вiд 03.04.1997 року № 168/97-ВР (редакція чинна на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вищенаведеного Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу вимог абзацу «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 того ж Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому за змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 того ж Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Отже, саме лише документальне підтвердження права платника податку на бюджетне відшкодування не є достатнім для такого.

Окрім того, на думку колегії суддів, про безтоварність вищенаведених господарських операцій позивача свідчить також укладення ним угод з субєктами підприємницької діяльності, які в судовому порядку визнані банкрутами.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР (редакція чинна на час виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Таким чином, до складу валових витрат не відносяться витрати за безтоварними операціями.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Пунктом 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 та зареєстрованого в МЮ України 25.08.2005 року за № 925/11205 передбачено, що акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Таким чином, акт перевірки є належним та допустимим доказом безтоварності вищенаведених господарських операцій позивача.

Отже, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на зазначену суму податкового кредиту та збільшення валових витрат є помилковим.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку колегії суддів, оскаржена постанова суду першої інстанції не відповідає наведеним критеріям щодо законності та обгрунтованності судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив такі порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення даної справи, внаслідок чого його постанова підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні даного позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Веніта систем»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2010 року №№ 0009822310/0, 0009832310/0, рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 25 вересня 2009 року № 53253/10/25-012, рішення ДПА в Одеській області від 20 жовтня 2009 року № 37656/10/25-0007 та рішення ДПА України від 20 листопада 2009 року № 11945/6/25-0115 за наслідками оскарження товариством з обмеженою відповідальністю «Веніта систем»зазначених податкових повідомлень-рішень відмовити у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Постанова у повному обсязі виготовлена 20 червня 2011 року.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /Ю.В. Яковлев/

/С.І. Жук/