Ухвала суду № 16407919, 20.04.2011, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

УХВАЛА

іменем України

"20" квітня 2011 р. Справа № 2а-3664/10/0670

номер рядка статистичного звіту 8.2.6

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Євпак В.В.

суддів: Хаюка С.М.

Філіпової Т.Л.,

при секретарі Щепанській Т.П. ,

за участю представників позивача Мамедова А.В.,Козлова О. представників відповідача Мезенцева О.О., Порозінської С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "04" серпня 2010 р. у справі № 2а-3664/10/0670 за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями товариство з обмеженою відповідальністю "Даніко" до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкового повідомлення-рішення ,

ВСТАНОВИЛА:

Підприємство з іноземними інвестиціями товариство з обмеженою відповідальністю "Даніко" 27 травня 2010 року звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000092301/0 від 12.05.2010 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000092301/0 від 12.05.2010 р.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі посилається на неповне з"ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 29.03.2010 р. по 26.04.10 р. відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання ним податкового законодавства, про що був складений акт перевірки № 5/23-107/31603510 від 5.05.2010 року.

Перевіркою були встановлені порушення позивачем п.1.10 ст.1, пп.5.3.2 п.5.3 ст.5, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5, пп.8.2.2 п.8.2 , пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 105674 грн.

За наслідками перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000092301/0 від 12.05.2010 р., яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 158511 грн., в т.ч. за основним платежем 105674 грн., за штрафними санкціями 52837 грн. .

Щодо завищення валових витрат на суму 256521 грн., то судом встановлено, що відповідач при проведенні перевірки безпідставно визнав як порушення включення позивачем до складу валових витрат, пов'язаних з реконструкцією будівель, які підлягають амортизації згідно з абзацом 3 пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону.

Згідно пп.5.3.2. п.5.3. ст.5 Закону придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Відповідно до пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону амортизації підлягають, зокрема, проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не врахував норми пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону, де зазначено, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Те, що реконструкція відноситься саме до поліпшень, а не до самостійного виготовлення основних фондів, безпосередньо випливає зі змісту абзацу 4 пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем показнику за рядком 04.13 "інші витрати, крім визначених у рядках 04.1-04.12" податкових декларацій в сумі 76659 грн., невизнання права позивача на валові витрати в частині сплати разового платежу за договором позики в сумі 64126 грн. який, на думку відповідача, не є процентами у розумінні п.1.10 ст.1 Закону та сплачених за договором позики процентів в сумі 12537 грн., з підстав, що вони мають бути включені до собівартості кваліфікаційного активу, судом встановлено, що за договором позики без номеру від 24.10.2008 р., який укладено між позивачем та Інвестиційним фондом для Центральної та Східної Європи / Королівство Данія/, передбачено разовий платіж в розмірі 1% від суми позики.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що

в частині виключення зі складу валових витрат разового платежу через його невідповідність визначенню процентів відповідачем невірно застосовано п.1.10 ст.1 Закону, де дано визначення терміну "проценти" - це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Разовий платіж, здійснений позивачем на користь кредитора, пов'язаний з виконанням договору позики, є платою в фіксованій сумі за використання залучених коштів, отже відповідає визначенню процентів. Тому таке включення такого платежу до валових витрат не суперечить вимогам п.1.10 ст.1, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону

Відповідачем не враховано, що згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Згідно п.5.11. ст.5 Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

В акті перевірки зазначено, що позика надавалась на провадження проекту по розширенню діяльності з виробництва металевих частин для машин, що є основною діяльністю позивачу. Отже, витрати на сплату разового платежу за договором позики безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак законно включені до складу валових витрат.

В частині невизнання витрат на сплату процентів за договором позики відповідачем невірно застосовані вимоги пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону, так як у вказаній нормі зазначено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Наведена норма Закону не встановлює обмежень щодо врахування в складі валових витрат на сплату процентів в залежності від того, на які цілі залучено кредитні кошти. Єдиною умовою є зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податків, яка в даному випадку позивачем дотримана.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності завищення позивачем амортизаційних відрахувань в сумі 89476 грн.

Так, в акті зазначено, що в порушення пп.8.2.2, 8. п.8.2 , пп.8.3.1, 8.3.2 п.8.3 ст.8 Закону позивачем було віднесено до балансової вартості 1 групи основних фондів витрати на реконструкцію будівлі.

Судом було встановлено, що позивачем в перевіряємому періоді витрати на реконструкцію відносились до складу валових витрат в межах 10 % від балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок кожного звітного періоду / року/, як встановлено в абзаці 1 пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону, де зазначено, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Частина витрат, що перевищувала визначений Законом ліміт, була віднесена до балансової вартості відповідних об'єктів 1 групи згідно абзацу 2 пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону, де вказано, що витрати, які перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу, та в подальшому амортизувалась у складі балансової вартості таких об'єктів. При цьому амортизаційні відрахування розраховувались позивачем з дотриманням вимог пп.8.3.1, 8.3.2 п.8.3 ст.8 Закону.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.В. Євпак

судді: С.М.Хаюк

Т.Л. Філіпова

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Підприємство з іноземними інвестиціями товариство з обмеженою відповідальністю "Даніко" вул. Індустріальна,33,смт. Черняхів,Житомирська область,12300

3- відповідачу Володарсько-Волинська міжрайонна державна податкова інспекціяЖитомирської області вул.Леніна,4,смт. Черняхов,Житомирська область,12300