Ухвала суду № 16407669, 23.05.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2011 р.Справа № 2-а-3060/09/1470 Категорія:8.1.5Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О.А. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Джабурія О.В.

суддів Крусяна А.В.

Шляхтицького О.І.

при секретарі Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва до Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку про стягнення податкового боргу в сумі 1192,21 грн.,

В С Т А Н О В И Л А :

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва звернулась до суду з позовом до Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку про стягнення податкового боргу по сплаті податку з власників транспортних засобів в сумі 1192,21 грн.

Представник відповідача заявлені вимоги не визнав та пояснив, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України»земля, вода, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування, а також вказував, що транспорті засоби, які знаходяться в оперативному управлінні відповідача не є його власністю, не реєструються у Державній автомобільній інспекції МВС та підлягають відомчій реєстрації.

Відповідач також вказував на те, що Миколаївський зональний відділ Військової служби правопорядку є неприбутковою організацією, утримується за рахунок коштів Державного бюджету України та кошторисами, які надані відповідачу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь Державного бюджету України податкових борг в сумі 1192,21 грн.

Відповідач не погодився з таким рішенням суду та звернувся з апеляційною скаргою на вказану постанову, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог ДПІ. Апелянт вказує, що Миколаївський зональний відділ Військової служби правопорядку не підлягає оподаткуванню та не є платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та не має і не може мати податкового боргу, та взагалі є неналежним відповідачем у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями зазначених вище законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Миколаївський зональний відділ Військової служби зареєстровано як юридичну особу та внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України як юридичну особу номером 08220847. Відповідач є платником податків і зборів, передбачених Законом України «Про систему оподаткування», відповідача зареєстровано та взято на облік як платника податків ДПІ Центральному районі м. Миколаєва за № 14034927.

Статтею 1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів»визначено, що платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі й грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. На праві оперативного управління, як передбачено ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», належить військовим частинам майно, яке закріплене за ними.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що, оскільки платниками податку з власників транспортних засобів є підприємства, організації й установи безвідносно форми власності, на якій вони засновані, в тому числі й державні, та враховуючи, що державі установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника цього податку при чітко визначеному ст. 4 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів інших самохідних машин і механізмів»кола осіб, які звільняються від сплати цього податку застосоване в ст. 1 цього Закону поняття «власні транспортні засоби»наряду з правом власності транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повної і господарського відання та на праві управління.

У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства»від 16.07.1999 р., установи та організації Міністерства оборони України виключено з переліку осіб, що звільняються від сплати податку власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що відповідач зобов'язаний сплачувати податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а посилання відповідача на Закон України «Про Збройні Сили України»є необґрунтованим, так як він визначає функції, склад Збройних Сил України правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними та належить до законів про оподаткування.

Оскільки Закон України «Про Збройні Сили України»не є законом про оподаткування, то відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»відповідач не звільнений від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), платником яких він є в силу відповідній законів про оподаткування, зокрема регламентуючих питання щодо стягнення заборгованості за якими виник спір, що й є предметом судового розгляду по даній справі.

Враховуючи, що Закон України «Про систему оподаткування»є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із правил співвідношення загальної і спеціальної правових норм у разі їх конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування. Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважаються узгодженим з дня подання такої декларації та не може бути оскарженим платником податків в адміністративному порядку.

Відповідно до матеріалів справи відповідач самостійно узгодив податкові зобов'язання податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, надавати податковому органу відповідні документи податкової звітності.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність вказаної заборгованості підтверджується розрахунком суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних механізмів.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними та такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є субєктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 30.05.2011 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький