Постанова № 16404865, 09.06.2011, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2а-111/09/0770

Рядок статзвітності № 8.2.1

Код 05

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2011 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилка С.Є.,

при секретарі судового засідання Скуба В.І.

за участю сторін:

представника позивача Репинець Степан Золтанович;

представника відповідача Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області Савицького Сергія Ігоровича;

представника відповідача Головного управління Державного казначейства України у Закарпатській області Рябінічівої Анастасії Сергіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за збільшеною позовною заявою спільного українсько-угорського підприємства «Геліос»до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області та Головного управління Державного казначейства України у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення коштів, а також про зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 09 червня 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 16 червня 2011 року.

До Закарпатського окружного адміністративного суду із Вищого адміністративного суду України на розгляд надійшла адміністративна справа за позовною заявою Спільного українсько-угорського підприємства «Геліос»до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області. Звертаючись до суду Спільне українсько-угорське підприємство «Геліос»просило суд визнати недійсним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 642-23-1-19110530/4932 від 09 вересня 2002 року, № 647-23-1-19110530/4937 від 09 серпня 2002 року, № 641-23-1-19110530/4931 від 09 вересня 2002 року, № 645-23-1-19110530/4935 від 09 вересня 2002 року та № 646-23-1-19110530/4936 від 09 серпня 2002 року, згідно акту перевірки № 23-111/65 від 29 серпня 2002 року; незаконно вилучені гроші з р/р СП «Геліос»№ 26008301150061 у ПІБ м. Чоп, МФО 312527 у сумі 33332,36 грн. повернути на р/р СП «Геліос»№ 26008301150061 у ПІБ м. Чоп, МФО 312527.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 26 грудня 2005 року позовні вимоги були задоволенні частково (Т. 1 а.с.а.с. 141-147).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10 травня 2006 року рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 грудня 2005 року залишено без змін (Т. 2 а.с.а.с. 60-64).

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2008 року постановлені у даній адміністративній справі судові рішення скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Т. 2 а.с.а.с. 97-103).

До початку судового розгляду Закарпатським окружним адміністративним судом позивачем були уточнені та збільшені позовні вимоги, а саме позивач просив визнати недійсним податкові повідомлення-рішення № 642-23-1-19110530/4932 від 09 вересня 2002 року на суму 19994 грн., № 647-23-1-19110530/4937 від 09 серпня 2002 року на суму 41705,70 грн., № 641-23-1-19110530/4931 від 09 вересня 2002 року на суму 3925 грн., № 645-23-1-19110530/4935 від 09 вересня 2002 року на суму 2065,89 грн. та № 646-23-1-19110530/4936 від 09 серпня 2002 року на суму 960 грн., згідно акту перевірки № 23-111/65 від 29 серпня 2002 року; визнати, що УМДПІ незаконно зняло кошти на підставі платіжних вимог № 86 від 15 грудня 2003 року на суму 21720,99 грн., платіжної вимоги № 88 від 15 грудня 2003 року на суму 11543,37 грн., платіжної вимоги № 87 від 15 грудня 2003 року на суму 68 грн. та зобовязати УМДПІ повернути гроші в сумі 33332,36 грн. на розрахунковий рахунок СП «Геліос»26008301150061, що знаходиться в Чопській філії Промінвестбанку (ПІБ) МФО 312527; зобовязати УМДПІ надати до Державного казначейства висновок про повернення зайво сплачених коштів по ПДВ згідно імпортних ВМД починаючи з 04 липня 1994 року по 02 грудня 1996 року на суму еквівалентну 13739,54 доларів США 108689,38 грн. на розрахунковий рахунок СП «Геліос»(Т. 2 а.с.а.с. 111-117, 173, 174, 176, 177, 233).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року, що занесена до журналу судового засідання, відповідно до статті 52 частини 3 КАС України до участі у справі залучено Головне управління Державного казначейства України у Закарпатській області як другого відповідача.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2011 року позовну заяву спільного українсько-угорського підприємства «Геліос»до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення коштів, а також про зобовязання вчинити певні дії в частині вимоги про зобовязання УМДПІ надати до Державного казначейства висновок про повернення зайво сплачених коштів по ПДВ згідно імпортних ВМД починаючи з 04 липня 1994 року по 02 грудня 1996 року на суму еквівалентну 13739,54 доларів США 108689,38 грн. на розрахунковий рахунок СП «Геліос»залишено без розгляду (Т. 3 а.с.а.с. 82, 83).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на неправомірність дій відповідача та на неправомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень посилаючись при цьому на їх невідповідність фактичним обставинам справи та чинному на той час законодавству.

Відповідач проти заявленого позову заперечив з мотивів правомірності своїх дій, а також прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Під час судового розгляду позивач позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, що викладені в позовній заяві та заявах про уточнення позовних вимог та їх збільшення.

Відповідач під час судового розгляду заперечив позовні з мотивів, що викладені у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією у Закарпатській області в період з 13 серпня 2002 року по 27 серпня 2002 року проведено перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства у спільному українсько-угорському підприємстві «Геліос»з 01 липня 1999 року по 01 липня 2002 року.

За наслідками перевірки 29 серпня 2002 року було складено акт за № 23-111/65 (Т. 1 а.с.а.с. 8-35).

Перевіркою встановлено, що на підставі договору укладеного з нерезидентом - фірма Paramount engineering LLC (CША) позивачем у січні та квітні 2002 року виплачено нерезиденту комісійну винагороду у сумі 23900,09 грн. за надання останнім посередницьких послуг, при цьому всупереч статті 13 пункту 13.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не здійснював утримання з джерел виплати податку на репатріацію доходів в розмірі 15 відсотків від суми виплати.

У звязку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення № 641-23-1-19110530/4931 від 09 вересня 2002 року, яким позивачеві визначено податкове зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за січень та квітень 2002 року у розмірі 3925 грн., з яких основного платежу 3585 грн. та 340 грн. штрафні (фінансові) санкції (Т. 1 а.с. 60).

Перевіркою встановлено факт отримання позивачем від нерезидента (фірма First General Commerce LTD, Англія) через угорську фірму «Полі-Кер КФТ»фінансову допомогу у сумі 300000 доларів США для будівництва виробничої бази та заводу. Фінансова допомога видавалась у вигляді товарів народного споживання (натуральна форма), розрахунки за які, згідно з договором від 10 червня 1993 року повинні були бути проведені через угорську фірму «Полі-Кер КФТ». Станом на 01 січня 2000 року отримані товари позивачем реалізовані, але розрахунки за цей товар із власником не проведені. З врахуванням встановлених статтею 8 Конвенції «Про позовну давність у міжнародному договорі купівлі-продажу»строків позовної давності, вартість реалізованих товарно-матеріальних цінностей, отриманих від нерезидента, відповідачем прирівняно до безповоротної фінансової допомоги.

У звязку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення № 642-23-1-19110530/4932 від 09 вересня 2002 року, яким позивачеві визначено податкове зобовязання з податку на прибуток за 1999 та 2001 роки у розмірі 19994 грн., з яких основного платежу 17160 грн. та 2834 грн. штрафні (фінансові) санкції (Т. 1 а.с. 58).

При перевірці правильності нарахування прибуткового податку з громадян, виявлено факт оплати позивачем телефонних переговорів, що проводились по телефону керівника підприємства в сумі 1346,60 грн., яка включена до сукупного оподатковуваного доходу фізичної особи і оподаткована прибутковим податком.

У звязку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення № 645-23-1-19110530/4935 від 09 серпня 2002 року, яким позивачеві визначено податкове зобовязання з прибуткового податку з громадян у розмірі 2065,89 грн., з яких основного платежу 688,63 грн. та 1377,26 грн. штрафні (фінансові) санкції (Т. 1 а.с. 61).

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем статті 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

У звязку з цим та на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 серпня 2002 року № 647-23-1-19110530/4937, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 41705,70 грн. (Т. 1 а.с. 59).

Також перевіркою встановлено порушення позивачем статті 3 Закону України від № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», а саме позивач здійснював торговельну діяльність без придбання торгового патенту.

У звязку з цим та на підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 646-23-1-19110530/4936 від 09 серпня 2002 року, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 960 грн. (Т. 2 а.с. 175).

На підставі платіжних вимог від 15 грудня 2003 року (Т. 1 а.с.а.с. 48, 49, Т. 2 а.с.а.с. 229-231) з розрахункового рахунку позивача 16 грудня 2003 року було стягнуто 33332,36 грн. (Т. 1 а.с.а.с. 48-50, Т. 2 а.с.а.с. 229-232)

Постановляючи ухвалу від 29 жовтня 2008 року Вищий адміністративний суд України, зокрема, вказав на те, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 641-23-1-19110530/4931 від 09 серпня 2002 року, виходили з того що, між позивачем та нерезидентом виникли зобовязальні відносини, за якими нерезидент надає послуги позивачу за межами України, у звязку з чим приписи пп. «з»п.13.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягають застосуванню до спірних відносин. Пунктом 13.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, згідно підпункту «з»цього пункту, брокерську, комісійну або агентську винагороду, отриману від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів. Згідно п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.7, зобов'язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності. З аналізу вищенаведених норм слідує, що для цілей оподаткування основоположним є отримання нерезидентом доходу із джерелом його походження з України, а не надання нерезидентом послуг на території України, як помилково зазначено судами. Щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 642-23-1-19110530/4932 від 09 серпня 2002 року, то підставою для такого рішення стали висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що субєктом права, по відношенню до обовязку позивача провести оплату за отримані матеріальні цінності за договором від 10 червня 1993 року, є англійська фірма First General Commerce LTD. Англія не є країною, що ратифікувала Конвенцію про позовну давність у міжнародному договорі купівлі-продажу, а тому приписи статті 8 міжнародного договору не можуть бути застосовані для регулювання даних правовідносин. Позивач, в силу статті 58 Конституції України, Закону України «Про іноземні інвестиції»та Декрету КМУ «Про режим іноземного інвестування», звільнений на 5 років від сплати податку на прибуток. Дію Декрету КМУ «Про режим іноземного інвестування»було припинено 17 лютого 2000 року, внаслідок набрання чинності Законом України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження». Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції 22 травня 1997 року, набирає чинності з 01 липня 1997 року, до складу валових доходів та валових витрат (податковий облік) позивач повинен заносити дані про фінансово-господарські операції, що мали місце після набрання ним чинності. На момент сплину строку позовної давності у спірних правовідносинах із англійським підприємством, суми кредиторської заборгованості не могли бути віднесені до складу валового доходу підприємства, через відсутність самого обліку валового доходу на підприємстві з метою оподаткування. При цьому судами не спростовані доводи відповідача, що розрахунки по договору від 10 червня 1993 року повинні були проводитися з фірмою «Полі-Керт КФТ»(Угорщина), а не з фірмою First General Commerce LTD (Англія), та не зясовано наявність судових рішень у справах за позовами ПП «Геліос», у яких за твердженням відповідача позивачем підтверджується, що кредиторська заборгованість виникла по договору укладеному з фірмою «Полі-Керт КФТ». Для встановлення фірми з якою проводились розрахунки відповідачем, заявлялось клопотання про дослідження платіжних доручень, за якими була проведена часткова оплата за поставлені за договором від 10 червня 1993 року товари народного споживання, яке не було задоволено. Крім того, судами не досліджувались обставини стосовно дати внесення іноземних інвестицій в статутний фонд позивача та не визначався строк, протягом якого позивач звільнявся від сплати податків на прибуток (доходи), з врахуванням статті 31 Декрету КМУ «Про режим іноземного інвестування», дія якого припинена з набранням чинності Законом України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження». Щодо податкового повідомлення-рішення № 645-23-1-19110530/4935, яким позивачу донараховано 688,63 грн. прибуткового податку з громадян та застосовано фінансову санкцію у сумі 1377,26 грн., то судова колегія погодилась з висновками судів про порушення позивачем порядку обрахування сукупного валового доходу у звязку з не включенням до сукупного доходу керівника вартості телефонних розмов, які оплачені підприємством, за непідтвердженості факту їх повязаності з виробничою діяльністю підприємства. Разом з тим, судом зазначено дату оскаржуваного податкового повідомлення-рішення 09 вересня 2002 року, у той час як в матеріалах справи міститься податкове повідомлення-рішення № 645-23-1-19110530/4935 від 09 серпня 2002 року, прийняте на підставі акту документальної перевірки № 23-111/65 від 29 серпня 2002 року. Вирішуючи питання про правомірність прийняття даного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій не надали оцінки допущеній помилці. У той же час аналогічна помилка допущена в даті податкового повідомлення-рішення, яким позивачу за порушення порядку ведення розрахункових операцій визначено податкове зобовязання у вигляді штрафних санкцій в розмірі 41705,7 грн., стала підставою для висновку суду про його прийняття до проведення перевірки податковим органом, що прямо суперечить Закону України «Про державну податкову службу в Україні»і свідчить про прийняття даного акту без установлених законом підстав. При цьому судами прийнято рішення про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 647-23-1-19110530/4936, у той час як в матеріалах справи міститься податкове повідомлення-рішення № 647-23-1-19110530/4937 від 09 серпня 2002 року, яким позивачу за порушення порядку ведення розрахункових операцій визначено податкове зобовязання у вигляді штрафних санкцій в розмірі 41705,7 грн.. Таким чином, судами прийнято рішення про визнання недійсним акта, якого не існує. Крім того, згідно з преамбулою Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. У преамбулі Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Також він встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо податків і зборів (обовязкових платежів), сплата яких передбачена Законами з питань оподаткування, тобто він не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій. У відповідності до пунктів 1.2, 1.9 статті 1 цього Закону податкове зобовязання це зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Податкове повідомлення є письмовим повідомленням контролюючих та податкових органів про обовязок платника податків сплатити суму податкового зобовязання та погасити суму податкового боргу. Таким чином ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обовязків по сплаті податків і зборів (обовязкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у статтях 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування». У зазначених нормах штраф, накладений відповідачем на позивача, не визначений як податок або збір (обовязковий платіж). Тому обовязки субєкта підприємницької діяльності по сплаті штрафу за порушення ним норм Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»не відноситься до категорії податкового зобовязання або податкового боргу. Статтею 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»встановлено, що за порушення вимог цього Закону до субєктів підприємницької діяльності фінансові санкції застосовуються за рішенням відповідних органів державної податкової служби України. Разом з тим, невідповідність форми акта не звільняє платника від передбаченої законом відповідальності за вчинене правопорушення при підтвердженні факту його вчинення. Крім того, суди попередніх інстанцій, зобовязуючи Ужгородську МДПІ повернути з бюджету позивачу кошти, не врахували, що повернення за рахунок державного бюджету зайво сплачених або стягнених податків, зборів та обовязкових платежів здійснюють за поданням державних податкових інспекцій органи Державного казначейства України, відповідно до приписів пп.6 п.7 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995 № 590. З огляду на викладене відповідачами у справах про стягнення коштів з бюджету виступають органи державної податкової служби за місцем обліку платника податку та органи державного казначейства, які безпосередньо перераховують суми з бюджетного рахунку. Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Частиною третьою цієї статті передбачено, зокрема, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Таким чином, порушуючи норми процесуального права, які надають суду право залучити до участі у справі другого відповідача, судами покладено на податковий орган обовязок вчинити дії, які не входять до його компетенції. До того ж, задовольняючи позов про стягнення з бюджету незаконно вилучених коштів, суд першої інстанції, виходив з того, що заявлена позивачем до повернення сума 31266,47 грн. є саме сумою визначеною спірними податковими повідомленнями-рішеннями, однак при цьому природа походження цієї суми, її повязаність з сумою донарахованою спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та у звязку з цим можливість розгляду зазначених вимог в одному провадженні, не зясовувались. Відповідно до статті 5 пункту 5.4 підпункту 5.4.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків. У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги (пп.6.2.1 п.6.2 ст.6 цього Закону), а також передбачено ряд заходів щодо платника податків, що має податковий борг. Однак, фактична сплата позивачем донарахованих спірними податковими повідомленнями-рішеннями зобовязань до бюджету при вирішенні даного спору не встановлювалась. Судом апеляційної інстанції правильність встановлення обставин та їх оцінки судом першої інстанції при задоволенні позову про повернення позивачу 31266,47 грн. штрафних санкцій, не перевірялась. Колегія Вищого адміністративного суду України вказала, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до статті 227 частини 5 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Представник позивача під час судового розгляду повідомив Закарпатський окружний адміністративний суд про те, що податкові зобовязання згідно прийнятих на підставі акту перевірки від 29 серпня 2002 року за № 23-111/65 податкових повідомленнях-рішеннях не сплачені, оскільки вони оскаржуються в судовому порядку.

Щодо оскарження податкових повідомлень-рішень № 646-23-1-19110530/4936 від 09 серпня 2002 року на суму 960 грн. та № 647-23-1-19110530/4937 від 09 серпня 2002 року на суму 41705,70 грн..

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2008 року звернено увагу на те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки допущеній помилці у даті прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Під час судового розгляду даної справи представник відповідача неодноразово наголошував на тому, що у даті прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень допущено описку, а саме замість вересня вказано інший місяць серпень. Суд погоджується з поясненнями представника відповідача. Однак допущена описка в даті прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не є підставою визнання протиправними цих рішень та їх скасування саме за цією підставою.

Відповідно до статті 8 частини 1 абзацу 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»№ 98/96, в редакції що діяв на час виникнення спірних відносин, субєкти підприємницької діяльності, що здійснюють, в тому числі торговельну діяльність, у разі порушення вимог цього Закону несуть відповідальність. Порушення, а також відповідальність за ці порушення передбачені також цим Законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»- цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Відповідальність за порушення вимог цього Закону передбачена Розділом V цього ж Закону.

Отже вказаними Законами передбачені підстави настання відповідальності субєктів підприємницької діяльності за порушення правовідносин, що ними регулюються.

Відповідно до преамбули Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»- цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Також він встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо податків і зборів (обовязкових платежів), сплата яких передбачена Законами з питань оподаткування.

У відповідності до статті 1 пунктів 1.2 та 1.9 цього Закону податкове зобовязання це зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Податкове повідомлення є письмовим повідомленням контролюючих та податкових органів про обовязок платника податків сплатити суму податкового зобовязання та погасити суму податкового боргу. Таким чином ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обовязків по сплаті податків і зборів (обовязкових платежів. У зазначених нормах штраф, накладений відповідачем на позивача, не визначений як податок або збір (обовязковий платіж).

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ встановлений вичерпний перелік випадків, коли контролюючий орган (в даному випадку органи державної податкової служби) можуть визначити податкове зобовязання платнику податків.

Зокрема відповідно до статті 4 пункту 4.2. підпункту 4.2.2. Закону України № 2181-ІІІ контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобовязання. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків; г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обовязкового платежу), є контролюючий орган.

Відповідно до статті 2 частини 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже з огляду статті 4 пункту 4.2 підпункту 4.2.2 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначення відповідачем податкового зобовязання нарахування штрафних (фінансових) санкцій за порушення приписів Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»та Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»є протиправним. А відтак позовна заява в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 646-23-1-19110530/4936 від 09 серпня 2002 року на суму 960 грн. та від 09 серпня 2002 року № 647-23-1-19110530/4937 на суму 41705,70 грн. підлягають до задоволення.

Щодо оскарження податкового повідомлення-рішення № 641-23-1-19110530/4931 від 09 вересня 2002 року на суму 3925 грн..

10 квітня 2001 року між позивачем, як Замовником, та фірмою aramount engineering LLC»(CША), як Посередником, укладено договір про надання посередницьких послуг (Т. 1 а.с.а.с. 62-66). Відповідно до статті 2 цього договору Посередник здійснює пошук і знаходження Покупця продукції Замовника, а також здійснює допомогу в підписанні договору між Замовником та Покупцем. Відповідно до статті 5 цього договору за надані послуги Посередник отримує винагороду, яка є різницею між ціною, що вказана Замовником та ціною, за якою товар придбаний Покупцем. Відповідно до цього ж договору адреса банківські реквізити Посередника є наступними: 400 7 th Street NW, Suite 101, Washington DC 2004 USA, Raiffeisenlandesbank-Karten Klagen Jurt-Austria BLZ 39000 C.n 1.164.938.

Відповідно до заяв на переказ № 1 від 17 січня 2002 року на суму 1980 доларів США та № 3 від 15 квітня 2002 року на суму 2511 доларів США Посереднику за послуги по договору від 10 квітня 2001 року було перераховано 4491 доларів США (Т. 2 а.с.а.с. 222-227). Що також підтверджено й відповідачем актом перевірки (Т.1 а.с. 20). Таким чином позивачем виплачено нерезиденту комісійну винагороду у розмірі 4491 доларів США, що на момент виплати (як визначив відповідач у акті) становило 23900,09 грн..

Відповідно до статті 13 пункту 13.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, що діяв на час виникнення спірних відносин, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, в тому числі доходи, отримані від здійснення спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів.

Відповідно до статті 13 пункту 13.2. цього Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.7, зобовязані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 7 пунктів 1 та 6 Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал від 04 березня 1994 року, що ратифікована 26 травня 1995 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал»від № 180/95-ВР - прибуток від комерційної діяльності резидента Договірної Держави може оподатковуватись тільки у цій Державі, якщо резидент не здійснює або не здійснював комерційну діяльність в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо резидент здійснює або здійснював комерційну діяльність як вказано вище, прибутки від цієї комерційної діяльності резидента можуть оподатковуватися в цій другий Державі, але тільки в тій частині, яка може бути віднесена до активів або діяльності цього постійного представництва. Для цілей цієї Статті термін «прибуток від комерційної діяльності»означає прибуток, одержаний від активного ведення комерційної діяльності. Він включає, наприклад, прибуток від виробництва, торгівлі, рибальства, транспортування, комунікацій, видобуток корисних копалин, оренди рухомого майна та надання послуг іншій особі.

Як встановлено судом фірма engineering LLC»(CША), з якою позивач уклав договір про надання посередницьких послуг, не здійснювала комерційної діяльності в Україні через розташоване в ній постійне представництво. А відтак позивач не повинен був сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15.

Отже позовна заява в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 641-23-1-19110530/49316 від 09 вересня 2002 року на суму 3925 грн. підлягає до задоволення.

Щодо оскарження податкового повідомлення-рішення № 642-23-1-19110530/4932 від 09 вересня 2002 року на суму 19994 грн..

Спільне українсько-угорське підприємство «Геліос»у формі товариства з обмеженою відповідальністю зареєстроване розпорядженням Представника Президента України в Ужгородському районі Закарпатської області за № 62 від 16 лютого 1993 року.

Відповідно до статті 15 частин 1 та 4 Закону України «Про іноземні інвестиції»в редакції, що діяв на час реєстрації іноземної інвестиції, державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Міністерством фінансів України до початку, в період або після фактичного здійснення інвестицій шляхом подання іноземними інвесторами до Міністерства фінансів України інформації у двох примірниках стосовно загального обсягу, форми, періоду здійснення, об'єкта інвестицій, юридичного імені (фірмової назви), юридичного статусу та державної належності іноземного інвестора та його представників на території України згідно з формою, встановленою Міністерством фінансів. Зазначена в цій статті інформація може подаватись особисто іноземним інвестором, через офіційних представників іноземного інвестора або надсилатись поштою. Другий примірник інформаційного повідомлення стосовно іноземних інвестицій, що подається (надсилається) до Міністерства фінансів України, відмічається при реєстрації спеціальним штампом і повертається іноземному інвестору як підтвердження факту державної реєстрації його інвестицій. В разі, коли іноземний інвестор одержує додаткові пільги за державною програмою заохочення іноземних інвестицій, йому видається інвестиційне свідоцтво встановленого зразка, яке служить підставою для одержання встановлених пільг.

Відповідно до «Інформаційного повідомлення»про іноземну інвестицію така була зареєстрована 20 травня 1993 року за реєстраційним № 5198/1 (Т.1 а.с. 55, Т.3 а.с. 9).

Іноземним учасником Спільного українсько-угорського підприємства «Геліос»- фірмою «Полі-Керт КФТ»(Угорщина) згідно ВМД № 30104/4/300243 від 12 квітня 2004 року внесено в статутний фонд Спільного українсько-угорського підприємства «Геліос»обладнання для обробки гуми або пластмас, або для виробництва продукції з цих матеріалів на суму 70000 доларів США (Т.3 а.с. 8).

Відповідно до статті 1 пунктів 2, 3 та 4 Декрету КМ України «Про режим іноземного інвестування»іноземні інвестиції - всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України; підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо протягом календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція. При цьому для новостворених підприємств цей критерій визначається за підсумками першого повного календарного року їх існування; 4) кваліфікаційна іноземна інвестиція - це іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної: а) у разі здійснення її у вигляді, передбаченому пунктами 3, 6 і 7 статті 3 цього Декрету: 100 тисячам доларів США - для банків та інших кредитно-фінансових установ; 50 тисячам доларів США - для решти підприємств (організацій); б) у разі здійснення її в інших видах, передбачених статтею 3 цього Декрету: 1 мільйона доларів США - для банків; 500 тисячам доларів США - для решти підприємств (організацій).

Відповідно до статті 7 пункту 7.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»прибуток підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до набрання чинності цим Законом, не оподатковується протягом пяти років з моменту внесення кваліфікаційної інвестиції.

Відповідно до статті 31 Декрету КМ України «Про режим іноземного інвестування»від 20 травня 1993 року № 55-93 підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки, встановлені законодавчими актами України, за винятками, передбаченими цим Декретом. У разі коли законодавчими актами України встановлюються нові види податків, які не були передбачені ними на момент прийняття цього Декрету, існуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на пять років. Пільги, передбачені цією статтею, поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями, якщо кваліфікаційна іноземна інвестиція не відчужується протягом терміну її амортизації, але не раніше закінчення пільгового податкового періоду. Підприємства з іноземними інвестиціями, за винятком випадків, зазначених у частині пятій цієї статті, звільняються від сплати податків на прибуток (доходи) протягом пяти років з моменту внесення кваліфікаційної інвестиції.

Оскільки державна реєстрація іноземної інвестиції було проведена 20 травня 1993 року, то позивач був звільнений від сплати податків на прибуток (доходи) протягом пяти років.

Відповідно до статті 4 Закону України № 1457-III «Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», що набув чинності 25 лютого 2000 року(публікація в газеті «Голос України»), скасовується дія Закону України «Про іноземні інвестиції»та Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N 55-93 «Про режим іноземного інвестування».

10 червня 1993 року між фірмою General Commerce LTD»(Англія) в особі уповноваженого і офіційного представника фірми в Угорщині та позивачем був укладений договір про надання фінансової допомоги фірмою General Commerce LTD»позивачеві в будівництві виробничої бази й заводу будівельних матеріалів (Т.1 а.с.а.с. 67-69). Відповідно до умов цього договору фірмаGeneral Commerce LTD»надає фінансову допомогу в розмірі 300000 доларів США у вигляді поставок товарів народного споживання, обладнання, продуктів харчування, автомобілів, перерахунку грошей на розрахунковий рахунок. Товар поставляється з консигнаційних складів Угорщини.

Відповідно до додатку № 1 від 05 січня 1995 року до договору між фірмою General Commerce LTD»в особі уповноваженого і офіційного представника фірми в Угорщині та позивачем фірма General Commerce LTD»зобовязується поставити позивачеві товари народного споживання згідно з переліком (Т.1 а.с.а.с. 70, 71). Відповідно до цього додатку розрахунок за поставлений товар проводиться позивачем шляхом перерахунку грошей у ВКВ на вказаний розрахунковий рахунок в м. Будапешт. Перерахунок грошей проходить після отримання товару на Україну в адресу позивача не пізніше 30 днів після поступлення товару.

Відповідно до додатку № 2 від 29 серпня 1995 року до договору між фірмою General Commerce LTD»в особі уповноваженого і офіційного представника фірми в Угорщині та позивачем фірма General Commerce LTD»зобовязується поставити позивачеві товари народного споживання згідно з переліком (Т.1 а.с.а.с. 72, 73). Відповідно до цього додатку розрахунок за поставлений товар проводиться позивачем шляхом перерахунку грошей у ВКВ на вказаний розрахунковий рахунок в м. Будапешт. Перерахунок грошей проходить після отримання товару на Україну в адресу позивача по мірі реалізації товару.

Відповідно до додатку № 3 від 04 квітня 1996 року до договору між фірмою General Commerce LTD»в особі уповноваженого і офіційного представника фірми в Угорщині та позивачем фірма General Commerce LTD»зобовязується поставити позивачеві товари народного споживання згідно з переліком (Т.1 а.с.а.с. 74, 75). Відповідно до цього додатку розрахунок за поставлений товар проводиться позивачем шляхом перерахунку грошей у ВКВ на вказаний розрахунковий рахунок в м. Будапешт. Перерахунок грошей проходить після отримання товару на Україну в адресу позивача по мірі реалізації товару.

Отже вищевказаний договір та додатки до нього були укладені саме з фірмою First General Commerce LTD»(Англія), а не з фірмою «Полі-Керт КФТ»(Угорщина). Також відповідно до договору від 10 червня 1993 року та додатків до нього розрахунок повинен був проводитися саме з фірмою First General Commerce LTD» (Англія), а не з фірмою «Полі-Керт КФТ»(Угорщина).

Ні в самому договорі від 10 червня 1993 року, ні в додатках до нього до нього за №№ 1, 2 та 3 від 05 січня 1995 року, 29 травня 1995 року та 04 квітня 1996 року фірма «Полі-Керт КФТ»(Угорщина) не фігурує, також не вказано, що розрахунки проводяться з фірмою «Полі-Керт КФТ»(Угорщина), а навпаки як в самому договорі, так і в у вищевказаних додатках до нього вказано, що розрахунки проводяться саме з Постачольником фірмою First General Commerce LTD»(Англія).

Судом витребовувалися від сторін докази розрахунків по договору від 10 червня 1993 року та додатків до нього, однак доказів, які б свідчили про розрахунок позивача з фірмою «Полі-Керт КФТ»(Угорщина), а також з фірмою First General Commerce LTD»(Англія) сторони не надали. Крім того представник позивача пояснив суду, що банківських документів, що б свідчили про розрахунки по вищевказаному договору та додатках до нього не існують, оскільки таких розрахунків не проводилося.

Також судом, після зясування у представників сторін питання щодо наявності (відсутності) судових рішень у справах за позовами СП «Геліос», у яких за твердженням відповідача позивачем підтверджується, що кредиторська заборгованість виникла по договору з фірмою «Полі-Керт КФТ»(Угорщина), встановлено, що таких рішень не існує.

Відповідно до акту перевірки від 29 серпня 2002 року за № 23-111/65, а саме абзаци 1 та 2 6-го аркушу перевірки (Т.1 а.с. 13) відповідач вказав на те, що перевіркою правильності визначення валових доходів встановлено, що розрахунок з Постачальником по договору від 10 червня 1993 року та відповідно до додатків за №№ 1, 2 та 3 до цього договору від 05 січня 1995 року, 29 травня 1995 року та 04 квітня 1996 року проводиться з фірмою «Полі-Керт КФТ»(Угорщина).

На цьому ж аркуші акту перевірки відповідачем також зафіксовано отримання позивачем від фірми First General Commerce LTD»(Постачальник) через фірму «Полі-Керт КФТ»(Угорщина, Будапешт) на протязі 1993-1996 років товарів народного споживання на суму (після переходу на гривню) 91904,83 грн.. Тобто відповідач погоджується, що товари народного споживання згідно договору від 10 червня 1993 року надходили до позивача саме від фірми фірми First General Commerce LTD»(Постачальника).

В наступному абзаці цього ж аркуша акту перевірки відповідач вказує, що в ході перевірки встановлено, що станом на 01 січня 2000 року обліковується товарів, одержаних від фірми «Полі-Керт КФТ»на загальну суму 6718,37 грн., тоді як кредиторська заборгованість за одержані товари складає в сумі 69317,90 грн.. У звязку з цим відповідач робить висновок, що СП «Геліос»реалізувало товари фірми «Полі-Керт КФТ», однак розрахунки з нею не провела.

Тобто суд вбачає непослідовність (протиріччя у викладі) відповідачем фактичних обставин, оскільки такі суперечать одна одній, а також матеріалам, на які посилається відповідач в самому акті.

Відповідно до ВМД, що наявні в матеріалах справи (Т.1 а.с.а.с. 114-130) позивач отримував товар від фірми First General Commerce LTD» товари народного споживання по договору від 10 червня 1993 року через «Полі-Керт КФТ», що в свою чергу не означає, що остання є постачальником.

Отже Закарпатський окружний адміністративний суд приходить до висновку про хибність твердження відповідача щодо правовідносин позивача з фірмою «Полі-Керт КФТ»(Угорщина) по договору від 10 червня 1993 року, оскільки такі не підтверджені актом перевірки, матеріалами справи. Відповідних доказів не здобуто й під час розгляду справи. А відтак позовна заява в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 641-23-1-19110530/49316 від 09 вересня 2002 року на суму 3925 грн. підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 71 частин 1 та 2 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо оскарження податкового повідомлення-рішення № 645-23-1-19110530/4935 від 09 серпня 2002 року на суму 2065 грн..

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2008 року звернено увагу на те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки допущеній помилці у даті прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Під час судового розгляду даної справи представник відповідача неодноразово наголошував на тому, що у даті прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення допущено описку, а саме замість вересня вказано інший місяць серпень. Суд погоджується з поясненнями представника відповідача. Однак допущена описка в даті прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не є підставою визнання протиправним цього рішення та його скасування саме за цією підставою.

При перевірці правильності нарахування прибуткового податку з громадян, виявлено факт оплати позивачем телефонних переговорів, що проводились по телефону керівника підприємства в сумі 1346,60 грн., яка включена до сукупного оподатковуваного доходу фізичної особи і оподаткована прибутковим податком.

У звязку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення № 645-23-1-19110530/4935 від 09 серпня 2002 року, яким позивачеві донараховано 688,63 грн. прибуткового податку з громадян та застосовано фінансову санкцію у сумі 1377,26 грн. (Т. 1 а.с. 61).

В судовому засіданні представник позивача, який являється керівником спільного українсько-угорського підприємства «Геліос», пояснив суду, що дійсно його будинок, що належить йому на праві власності, використовувався під офіс позивачем. Позивач використовував телефонний звязок для вирішення своїх господарський потреб. Оскільки позивач використовував телефонний звязок, відповідно він їх і оплачував. Однак ніяких договорів ним як фізичною особою та позивачем укладено не було.

Відповідно до статті 8 частини 2 Декрету КМ України від 26 грудня 1992 року за № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних i соціальних благ у грошовій i натуральній формі.

У звязку з цим суд вважає, що позивачем порушено порядок обрахування сукупного валового доходу у звязку з не включенням до сукупного доходу керівника вартості телефонних розмов, які оплачені позивачем, за непідтвердженості факту їх повязаності з виробничою діяльністю підприємства. А відтак відповідачем правомірно визначено позивачеві суму податкового зобовязання з прибуткового податку з громадян у розмірі 2065,89 грн., з яких основний платіж становить 688,63 грн. та 1377,26 грн. застосовані штрафні (фінансові) санкції.

У звязку з цим у задоволенні позовної заяви в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 645-23-1-19110530/4935 від 09 серпня 2002 року на суму 2065 грн. слід відмовити.

Щодо позовної заяви в частині визнання: «що УМДПІ незаконно зняло кошти на підставі платіжних вимог № 86 від 15 грудня 2003 року на суму 21720,99 грн., платіжної вимоги № 88 від 15 грудня 2003 року на суму 11543,37 грн., платіжної вимоги № 87 від 15 грудня 2003 року на суму 68 грн. та зобовязати УМДПІ повернути гроші в сумі 33332,36 грн. на розрахунковий рахунок СП «Геліос»26008301150061, що знаходиться в Чопській філії Промінвестбанку (ПІБ) МФО 312527».

Позивач обґрунтовуючи свою позицію щодо позовної заяви в частині цієї позовної вимоги посилається на статтю 3 пункт 3.1 підпункт 3.1.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до статті 3 пункту 3.1 підпункту 3.1.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобовязань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

Відповідно до статті 1 пункту 1.6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»- примусове стягнення це є звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків.

Відповідно до статті 10 пункту 10.1 підпункту 10.1.1 абзацу 3 цього ж Закону стягнення безготівкових коштів здійснюється шляхом надіслання банку (банкам), обслуговуючому платника податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини, а при стягненні готівкових коштів - у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що станом на 15 грудня 2003 року у відповідача була заборгованість по земельному податку, що підтверджується обліковими картками платника (Т.3 а.с.а.с. 47-53). Наявність такої заборгованості в судовому засіданні підтвердив й представник позивача.

Сторони не заперечували щодо можливості розгляду даної вимоги в одному провадженні.

Отже відповідач надсилаючи банку, обслуговуючому позивача, платіжних вимог за №№ 86, 87 та 88 від 15 грудня 2003 року діяв правомірно. А відтак позовна заява в цій частині також не підлягає до задоволення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача частково порушені та потребують захисту.

Керуючись статтями 11, 70, 71, 72, 86, 94, 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Збільшену позовну заяву спільного українсько-угорського підприємства «Геліос»задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати:

-податкове повідомлення-рішення № 642-23-1-19110530/4932 від 09 вересня 2002 року на суму 19994 грн.;

-податкове повідомлення-рішення № 647-23-1-19110530/4937 від 09 серпня 2002 року на суму 41705,70 грн.;

-податкове повідомлення-рішення № 641-23-1-19110530/4931 від 09 вересня 2002 року на суму 3925 грн.;

-податкове повідомлення-рішення № 646-23-1-19110530/4936 від 09 серпня 2002 року на суму 960 грн..

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий Гаврилко С.Є.