Постанова № 16297069, 27.04.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2011 р.Справа № 22-а-5553/08 Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Кравця О.О. та Осіпова Ю.В.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представників позивача Будзинського Д.Ю. та Янковського О.К., а також представника відповідача Вовковича Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги директора товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ-Південь»та представника Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2008 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ-Південь»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання недійсними (скасування) податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2007 року ТОВ «ДЦ-Південь»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 21 вересня 2007 року № 0015402310/3 та № 0015392310/3.

В обґрунтування позову зазначалося, що з 23 лютого 2007 року по 22 березня 2007 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси було проведено перевірку ТОВ «ДЦ-Південь»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2005 року по 31 грудня 2006 року, за результатами якої складено акт за № 3056/23-20/31601094 від 29 березня 2007 року. На підставі акта перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 квітня 2007 року № 0010322301/0, яким позивачу визначено зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 68414 грн., та № 0010312310/0, яким позивачу визначено штрафні санкції з податку на прибуток підприємств у розмірі 13406 грн.. За результатами оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкові повідомлення-рішення № 0015402310/3 та № 0015392310/3 від 21 вересня 2007 року, якими позивачу визначено штрафні санкції з податку на прибуток в сумі 12042 грн. та податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 35574 грн.. На думку позивача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2008 року позовні вимоги ТОВ «ДЦ-Південь»задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 21 вересня 2007 року № 0015392310/3 на суму податкового зобовязання 35574 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ТОВ «ДЦ-Південь»відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, директор ТОВ «ДЦ-Південь»в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини справи. На думку апелянта, надання права на користування знаком для товарів та послуг в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є поставкою послуг, що на підставі п. 5.1 ст. 5 та п. п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 названого Закону дає право підприємству віднести грошові зобовязання перед ТОВ «ДЦ Україна»за договором про користування знаком для товарів та послуг «ДЦ»до складу валових витрат. У звязку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про повне задоволення вимог позивача.

Представник ДПІ у Приморському районі м. Одеси в апеляційній скарзі зазначає, що в частині задоволених позовних вимог судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема положення п. 1.3 ст. 1, п. п. 7.2.3 п. 7.2 та п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо підстав виникнення права на податковий кредит у підприємства. Крім того, на думку апелянта, судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, а саме з приводу заниження податкового зобовязання позивачем, яке виникло в результаті неправильного коригування ТОВ «ДЦ-Південь»податкового кредиту з ПДВ за грудень 2006 року. У звязку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників позивача та відповідача, кожен з яких підтримав апеляційну скаргу представляємої сторони та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги іншої сторони, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги директора ТОВ «ДЦ-Південь»та необхідність часткового задоволення апеляційної скарги представника відповідача.

Судом встановлено, що з 23 лютого по 22 березня 2007 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси проведено виїзну планову перевірку ТОВ «ДЦ Південь»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2005 року по 31 грудня 2006 року.

За результатами перевірки складено акт за № 3056/23-20/31601094 від 29 березня 2007 року, яким встановлено порушення ТОВ «ДЦ Південь»п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на 34864 грн..

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п. 7.4.1 і 7.4.5 п. 7.4 та п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на 43142 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування з вказаного податку на 3423 грн..

На підставі акта перевірки 12 квітня 2007 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010322301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 68414 грн., з яких 46565 грн. за основним платежем та 21849 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення № 0010312310/0, яким позивачу визначено штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток підприємств у розмірі 13406 грн..

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами розгляду скарг позивача ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0015402310/3 від 21 вересня 2007 року, яким позивачу визначено штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток в розмірі 12042 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0015392310/3 від 21 вересня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 35574 грн., з яких 23716 грн. за основним платежем та 11858 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції надійшов до обґрунтованого висновку щодо правильного визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток.

Як вбачається із змісту податкового повідомлення-рішення № 0015402310/3 від 21 вересня 2007 року, штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток визначено позивачу на підставі п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за порушення ТОВ «ДЦ Південь»положень п. п. 5.3.9.п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень повязаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Пунктом 1.26 ст. 1 названого Закону визначено, що повязана особа це юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість повязаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного капіталу платника податку.

Як встановлено матеріалами справи, ТОВ «ДЦ Україна»являється засновником ТОВ «ДЦ Південь», що закріплено у статуті позивача, і частина ТОВ «ДЦ Україна»у статутному фонді ТОВ «ДЦ Південь»складає 50 %.

15 травня 2003 року між ТОВ «ДЦ Південь»та ТОВ «ДЦ Україна»був укладений ліцензійний договір на використання знаку для товарів і послуг, за умовами якого ТОВ «ДЦ Південь»нараховує та сплачує ТОВ «ДЦ Україна» винагороду на використання знаком «ДЦ»для товарів і послуг.

Однак, актом перевірки встановлено, що позивачем в четвертому кварталі 2005 року та в першому півріччі 2006 року до складу валових витрат віднесено витрати за користування знаком для товарів та послуг у розмірі 139455 грн. без фактичної їх сплати.

З огляду на зазначені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ТОВ «ДЦ Південь»не мало права включати до складу валових витрат витрати на виплату винагороди ТОВ «ДЦ Україна», як повязаній особі, без наявності документальних доказів, що таку виплату було проведено як компенсацію за фактично надану послугу.

Відповідно до п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо правомірності застосування ДПІ у Приморському районі м. Одеси до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у розмірі 12042 грн..

Правильним є і висновок суду першої інстанції щодо правомірності віднесення ТОВ «ДЦ Південь»до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку, сплачених позивачем ТОВ «Торгсервіспродукт»за придбані маркетингові та інформаційні послуги.

Так, відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за четвертий квартал 2005 року та перше півріччя 2006 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ТОВ «Торгсервіспродукт».

Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця): д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, всі розрахунки позивача з ТОВ «Торгсервіспродукт» підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платників податку на додану вартість.

При цьому у податкового органу відсутні претензії безпосередньо до ТОВ «ДЦ Південь». У контролюючого органу існують претензії до ТОВ «Торгсервіспродукт»- контрагента позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив відсутність у податкового органу будь-яких сумнівів стосовно реальності спірних господарських операцій та використання їх результатів у господарській діяльності позивача. Будь-які докази, що підтверджують обізнаність позивача про можливість порушення податкового законодавства ТОВ «Торгсервіспродукт»у податкового органу також відсутні.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому невиконання контрагентом свого зобовязання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Разом з тим, при скасуванні у повному обсязі податкового повідомлення-рішення відповідача від 21 вересня 2007 року № 0015392310/3, судом першої інстанції не враховано той факт, що зобовязання з податку на додану вартість визначено податковим органом позивачу не лише за господарськими операціями з ТОВ «Торгсервіспродукт».

Так, під час перевірки позивача встановлено, що в порушення п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2006 року віднесено суму 18243 грн. 16 коп., яка не підтверджена податковою накладною.

В податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2007 року позивачем здійснено коригування податкового кредиту з ПДВ за грудень 2006 року у сумі 17744 грн. замість 18243 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за грудень 2006 року у сумі 499 грн. (18243 грн. (необґрунтовано внесена сума до складу податкового кредиту за грудень 2006 року) - 17744 грн. (скоригована позивачем сума у січні 2007 року) = 499 грн.).

На підставі наведених вище положень п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у звязку з правильним визначенням податковим органом зобовязання позивачу з податку на додану вартість до ТОВ «ДЦ Південь»правильно застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 199 грн. 60 коп. (10 відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, тобто в розмірі 40 відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) (10 % х 4 податкових періоди = 40 %).

Оскільки відповідачем правомірно визначено позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 698 грн. 60 коп. (499 грн. за основним платежем та 199 грн. 60 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями), податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 21 вересня 2007 року № 0015392310/3 підлягає скасуванню в частині визначення позивачу податкового зобовязання з ПДВ в сумі 23217 грн. за основним платежем (23716 грн. (сума зобовязання, визначена податковим органом в повідомленні-рішенні) - 499 грн. (сума зобовязання, правомірно визначена відповідачем) = 23217 грн.), а також в частині визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій в сумі 11658 грн. 40 коп. (11858 грн. (сума зобовязання, визначена податковим органом в повідомленні-рішенні) - 199 грн. 60 коп. (сума зобовязання, правомірно визначена відповідачем) = 11658 грн. 40 коп.).

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, постановлене судове рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу директора товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ-Південь»залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2008 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ-Південь»задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 21 вересня 2007 року № 0015392310/3 на суму податкового зобовязання за основним платежем в розмірі 23217 (двадцять три тисячі двісті сімнадцять) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 11658 (одинадцять тисяч шістсот пятдесят вісім) грн. 40 коп., а всього на суму 34875 (тридцять чотири тисячі вісімсот сімдесят пять) грн. 40 коп..

В іншій частині відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «ДЦ-Південь»у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: