Рішення № 16285424, 18.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2011 р. Справа № 5023/1916/11

вх. № 1916/11

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. №10 від 14.04.11р.

Відповідач - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Завод "Павлоградспецмаш", м. Павлоград

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсхідреставрація" м. Харків

про виконання договірних зобов'язань

ВСТАНОВИВ:

Позивач Завод “Павлоградспецмонтаж” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача ТОВ “Укрсхідреставрація”на свою користь борг по сплаті неповернутого майна у розмірі 109220,39 грн.; борг по сплаті орендних платежів у розмірі 66777,95 грн., неустойку (п. 8.1 договору) у розмірі 13355,59 грн., неустойку (п. 8.7 договору) у розмірі 21844,08 грн.; 3% річних у сумі 2623,26 грн., індекс інфляції у розмірі 7404,31 грн., а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків за договором оренди № 20/09О від 01.09.2009 року щодо своєчасного внесення орендної плати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 березня 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05 квітня 2011 року о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 квітня 2011 року, у звязку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладено 18 квітня 2011 року о 12:30 год.

У призначеному судовому засіданні 18 квітня 2011 року представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні, надав супровідним листом витребувані судом документи (вх. № 1798,9145), які судом долучені до матеріалів справи.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача 61022, м. Харків, майдан Свободи,5, саме на цю адресу були надіслані процесуальні документи; як свідчить поштове повідомлення, ухвалу господарського суду Харківської області від 24 березня 2011 року про порушення провадження у даній справі отримано відповідачем.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обовязок зясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач ТОВ «Укрсхідреставрація» належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 18 квітня 2011 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників позивача та відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляд справи по суті..

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 вересня 2009 року між ТОВ завод «Павлоградспецмаш» (далі - позивач) та ТОВ «Укрсхідреставрація» (далі - відповідач) укладено договір оренди № 20/09О у відповідності до умов якого, позивач передає, а відповідач приймає в оренду (тимчасове і платне користування) елементи будівельних риштувань (п.1.1 договору); перелік, кількість та вартість майна, що передається зазначена в додатку № 1 , що є невідємною частиною договору та передається згідно з актом прийому передачі (додаток № 1).

Факт передачі майна підтверджується актом передачі в оренду № ЛА від 03.09.2009 року, згідно з яким, позивач передав а відповідач прийняв в оренду майно у кількості 310 елементів будівельних риштувань загальною вартістю 109220,39 гривень з урахуванням 20% ПДВ, що відповідає 293 м2 корисної площі (п.2.6. договору).

Розділом 3 договору передбачено, що термін оренди становить 30 діб від дати підписання акту прийому-передачі майна в оренду; сума орендної плати за весь термін оренди складає 4834,50 грн., яку орендар сплачує протягом 3-х календарних днів з моменту укладання цього договору.

Відповідно до п. 3.7 договору, сторони погодились що термін оренди може бути продовжено за відсутності заперечень орендодавця на термін вказаний орендарем, але не менше 14 діб, шляхом укладання додаткової угоди.

Додатковою угодою № 1 до договору, укладеною між сторонами 29.09.2009 року сторони продовжили строк дії договору на 31 добу та встановили, що орендна плата за період на який продовжується дія договір складає 4995,65 грн.

Додатковою угодою № 2 до договору, укладеною між сторонами 29.10.2009 року сторони продовжили строк дії договору на 30 діб та встановили, що орендна плата за період на який продовжується дія договору складає 4834,50 грн.

Додатковою угодою № 3 до договору, укладеною між сторонами 29.10.2009 року сторони продовжили строк дії договору на 31 добу та встановили, що орендна плата за період на який продовжується дія договору складає 4995,65 грн.

Додатковою угодою № 4 до договору, укладеною між сторонами 30.12.2009 року сторони продовжили строк дії договору на 31 добу та встановили, що орендна плата за період на який продовжується дія договору складає 4995,65 грн.

Додатковою угодою № 5 до договору, укладеною між сторонами 29.01.2010 року сторони продовжили строк дії договору на 28 діб та встановили, що орендна плата за період на який продовжується дія договору складає 4512,20 грн.

Додатковою угодою № 6 до договору, укладеною між сторонами 26.02.2010 року сторони продовжили строк дії договору на 31 добу та встановили, що орендна плата за період на який продовжується дія договору складає 4995,65 грн.

Додатковою угодою № 7 до договору, укладеною між сторонами 30.03.2010 року сторони продовжили строк дії договору на 30 діб та встановили, що орендна плата за період на який продовжується дія договору складає 4834,50 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, після 30.04.2010 року будь-які Додаткові угоди за договором оренди між сторонами не укладались. Оскільки станом на жовтень 2010 року у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість по сплаті орендних платежів у сумі 65649,90 гривень, позивач надіслав на адресу відповідача Повідомлення про відмову від Договору оренди за вих.№477 від 02.11.2010 року, яке отримано відповідачем 09.11.2010 року.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутністю заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, якій був раніше встановлений договором.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору у встановленому діючим законодавством порядку та доказів передачі орендованого майна, зокрема акту прийому - передачі орендованого майна, суд вважає, що з 03.09.2009 року по 09.11.2010 року (до моменту отримання від позивача повідомлення про припинення договору оренди ), договір був діючим.

Як зазначає позивач, ним належним чином виконано свої зобовязання перед відповідачем по договору оренди, проте, відповідач порушив умови Договору щодо своєчасного внесення позивачу орендної плати внаслідок чого, у відповідача, перед позивачем утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 66777,95 грн, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України та пунктом 5.1 договору.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості з орендної плати в сумі 66777,95 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати орендної плати за договором оренди № 20/09О, який був укладений між сторонами по справі 01.09.2009 року.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення орендної плати в сумі 66777,95 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1 договору оренди встановлено, що Після закінчення терміну оренди або при достроковому розірванні договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно разом з упаковкою і технічною документацією (комплектно) по акту прийому-передачі в день закінчення оренди.

Як встановлено судом договір оренди припинив свою дію 09.11.2010 року. Проте, відповідач порушив свій обовязок щодо повернення орендованого майна у встановлений договором строк після закінчення строку договору оренди.

Відповідно до ст.. 785 Цивільного кодексу України, встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона булла одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, в порушення умов договору відповідач після закінчення строку договору оренди отримане в оренду майно не повернув позивачу, доказів повернення позивачу орендованого майна станом на дату прийняття рішення, до матеріалів справи відповідачем не надано.

Відповідно до п. 6.6 договору оренди, сторони домовились, що у разі, якщо орендар не повернув з оренди по акту прийому-передачі частину орендованого майна орендарю у власність, Орендар повинен відшкодувати орендодавцю вартість неповернутого майна.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, договір оренди, специфікація елементів будівельних риштувань (додаток до договору) акт передачі в оренду № ЛА216 від 03.09.2009 року, вартість переданого в оренду відповідача майна складає 109220,39 грн.

Таким чином, вимога щодо стягнення 109220,39 грн. вартості неповернутого майна підтверджується умовами договору та є такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

У відповідності до п. 8.1 договору оренди сторонами встановлено відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору у вигляді штрафу за порушення термінів перерахування орендної плати у розмірі 20% від простроченого платежу.

Пунктом 8.3 договору сторонами встановлено відповідальність за порушення термінів передачі майна орендодавцеві після закінчення терміну договору оренди або достроковому розірванні договору оренди у вигляді штрафу у розмірі 20% від вартості предмету оренди.

За прострочення внесення орендної плати позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 20% від неоплаченої суми у сумі 13355,59 грн.

За прострочення термінів передачі майна орендодавцеві після закінчення терміну договору оренди позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 20% від неоплаченої суми у сумі 21844,08 грн.

Враховуючи, що відповідач прострочив внесення орендної плати та не повернув отриманий обєкт оренди позивачу, позивачем обґрунтовано згідно пунктів 8.1, 8.3 договору нараховано відповідачу штраф у розмірі 13355,59 грн. та 21844,08 (здійснений позивачем розрахунок штрафів перевірено судом), та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення відповідачем зобов'язання по договорами оренди нараховано 3% річних в розмірі 2623,26 грн., та інфляційні у розмірі 7404,31 грн., розрахунок яких перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача правомірні та обґрунтовані, такі що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 343, Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсхідреставрація» (61022, м. Харків, майдан Свободи,5, ідентифікаційний код 24471684; р/р 26005199354001 у ХГРУ ЗАТ КБ «Приватбанк»у м. Харків, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (вул. Терьошкіна, буд.9/3 м. Павлоград Дніпропетровської області,51412; р/р 2600030139992 у філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Дніпропетровськ», МФО 305437, код ЄДРПОУ: 20303352) 66777,95 грн. - заборгованості з орендної плати, 109220,39 грн. боргу по сплаті вартості неповернутого майна, 13355,59 грн. - штраф за прострочення внесення орендної плати, 21844,08 грн. штрафу за прострочення повернення майна; 2623,26 грн. 3%процентів річних; 7404,31 грн. інфляційних, а також 2212,26 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішення законної сили.

Суддя Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 26 квітня 2011 року

справа № 5023/1916/11