Рішення № 16285294, 19.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2011 р. Справа № 5023/2707/11

вх. № 2707/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судовогозасідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився; відповідача - ОСОБА_1, за дорученням,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварімпекс", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Укрсварка", м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “Сварімпекс” звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди у розмірі 16000,00 грн., заподіяної йому відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Укрсварка”. Позов обґрунтований ст.ст. 203, 215, 526, 612, 638, 901 ЦК України.

19 квітня 2011 року позивач надав до канцелярії суду уточнення до позовної заяви, в яких просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору про надання послуг № 01/07-02 від 01.07.2010 р., укладеного між позивачем та відповідачем, мотивуючи свої вимоги тим, що вказаний договір є нікчемним у звязку з порушенням публічного порядку. Крім того, просить суд стягнути з відповідача 16000,00 грн. шкоди.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, розглянувши заяву позивача, визнав її такою, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - не будь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та підлягає прийняттю.

За таких обставин, суд продовжує розгляд справи з урахуванням заяви.

19.04.2011 року до господарського суду від ТОВ “ТД "Укрсварка” надійшла зустрічна позовна заява, в якій він просить суд визнати дійсним договір про надання послуг № 01/07-02 від 01.07.2010 року, укладений між ТОВ "Сварімпекс" та ТОВ "Торговий дім Укрсварка".

Відповідно до частини 1 статті 60 ГПК України, відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Розглянувши матеріали зустрічного позову, суд визнав їх такими, які відповідають вимогам статей 1, 2, 12, 21, 45, 54-57, 60 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, а також враховуючи те, що зустрічний позов взаємно повязаний з первісним позовом, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття зустрічного позову до розгляду разом з первісним позовом.

19.04.2011 року до господарського суду від позивача по первісному позову надійшло клопотання, в якому він підтримує первісний позов у повному обсязі та просить суд розглядати справу без участі його представника в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідно до статті 22 ГПК України, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, а не обов'язком, знаходить правові підстави для задоволення клопотання позивача за первісним позовом як такого, що не суперечить нормам діючого законодавства.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні підтримує зустрічні позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Проти первісного позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить в його задоволенні відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача по первісному позову, суд встановив наступне.

01.07.2010 року між позивачем (організатор) та відповідачем (замовник) був укладений договір про надання послуг № 01/07-02.

Відповідно до умов вказаного договору організатор зобовязався надавати наступні послуги:

-маркіровка вузлів асфальтозмішувального обладнання;

-діагностика двигуна та ходових частин асфальтоукладчика;

-маркіровка вузлів асфальтоукладчика;

-відповідність мініасфальтоукладчика моделі APW -150 G до умов використання на території України;

-дослідження підприємств у галузі асфальтобетонного обладнання;

-підбір машини по змішуванню мінеральних речовин з бітумом;

-відповідність бункеру гарячих мінералів і змішувача з системою подання повітря нормам пожарної безпеки;

-відповідність дозировочних бункерів ADL асфальтозмішувального обладнання.

Відповідно до п.2.3 договору організатор приступає до виконання роботи у день отримання вихідних даних.

Пунктом 2.6. передбачено, що по закінчені строку виконання роботи замовник зобовязаний прийняти звіт про виконану роботу протягом 3 днів. Робота вважається прийнятою, якщо протягом 7 днів після прийняття звіту замовник не предявляє організатору письмових претензій.

Відповідно до п.3.1 договору розмір оплати роботи організатора складає 21631187,32 грн.

За згодою сторін у випадку зміни умов завдання, ціна роботи та умови розрахунку можуть бути змінені (п.3.3).

На виконання умов вказаного договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 21631187,32 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи підписаними уповноваженими особами та скріпленими печатками позивача і відповідача актами здавання-приймання послуг: від 31.08.2010 р. на суму 2901819,60 грн., від 31.08.2010 р. на суму 2901819,60 грн., від 31.08.2010 р. на суму 2901819,60 грн., від 31.08.2010 р. на суму 2829274,20 грн., від 31.08.2010 р. на суму 2901819,60 грн., від 30.09.2010 р. на суму 2416393,58 грн., від 30.09.2010 р. на суму 2361847,56 грн., від 30.09.2010 р. на суму 2416393,58 грн.

Вказані акти підписані уповноваженими особами та скріпленими печатками позивача і відповідача.

Крім того, в матеріалах справи містяться видані позивачем податкові накладні на вказані в актах здавання-приймання послуг суми, а саме: №20804 від 31.08.2010 р., №20803 від 31.08.2010 р., №20805 від 31.08.2010 р., №20801 від 31.08.2010 р., №20802 від 31.08.2010 р., №300901 від 30.09.2010 р., №300903 від 30.09.2010 р., №300902 від 30.09.2010 р.

Позивач за первісним позовом вважає, що спірний договір суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки при його укладенні не узгоджені істотні умови договору про надання послуг, що на його думку є підтвердженням того, що вказаний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вважає вказаний договір нікчемним, в звязку з чим вимагає застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ч.5 ст.216 ЦК України та просить стягнути з відповідача за первісним позовом 16000,00 грн. в якості відшкодування шкоди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Матеріали справи та пояснення представників сторін у судовому засіданні свідчать, що позивач і відповідач як юридичні особи мають цивільну право - та дієздатність; договір був підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, договір сторонами виконувався згідно з його умовами.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон повязує недійсність правочинів, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; дійсність договору позивачем за первісним позовом, всупереч вимог ст.4-3, 33, 44 ГПК України, не спростована.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 215 ЦК України розрізняє поняття нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто в такому разі існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Позивачем за первісним позовом, всупереч вимогам ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено обставин, з якими закон повязує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку спрямованості правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, та, відповідно, вини відповідача за первісним позовом.

Таким чином, судом приходить до висновку, що договір про надання послуг № 01/07-02 від 01.07.2010 р., укладений між ТОВ “Сварімпекс” та ТОВ “Торговий дім Укрсварка”, не віднесений законом до нікчемних.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобовязання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішення суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виконання. У разі якщо за змістом зобовязання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобовязання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним застосовуються після визнання правочину недійсним відповідно до статті 208 ГК України.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорі зазначені всі необхідні умови, що характерні до договору про надання послуг, а саме: предмет, зобовязання сторін, порядок розрахунків, умови та строк надання послуг, відповідальність сторін, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договору.

Надані відповідачем за первісним позовом в обґрунтування зустрічного позову письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом при укладенні та виконанні договору про надання послуг № 01/07-02 від 01.07.2010 р. були направленні на набуття тих прав та обовязків, які випливають саме з договору про надання послуг № 01/07-02 від 01.07.2010 р. і таким чином правочин у вигляді договору про надання послуг №01/07-02 від 01.07.2010 р. спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на наведене, первісні позовні вимоги є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Щодо можливості захисту оспорюваних прав відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору дійсним, суд зазначає наступне.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина пята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Договором про надання послуг №01/07-02 від 01.07.2010 р., укладеного між ТОВ “Сварімпекс” та ТОВ “Торговий дім Укрсварка”, сторони передбачили можливість захисту прав та охоронюваних законом інтересі у такий спосіб як визнання укладених договорів дійсними.

З огляду на наведене вище, суд вважає за можливе захистити цивільне право та інтерес відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору про надання послуг №01/07-02 від 01.07.2010 р., укладеного між ТОВ “Сварімпекс” та ТОВ “Торговий дім Укрсварка”, дійсним.

Враховуючи викладене, суд вважає договір про надання послуг №01/07-02 від 01.07.2010 р. таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України, у звязку з чим зустрічні позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача по первісному позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 60, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти уточнення до позовної заяви ТОВ "Сварімпекс".

Прийняти зустрічний позов ТОВ "ТД "Укрсварка" до розгляду разом з первісним.

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір про надання послуг № 01/07-02 від 01.07.2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Укрсварка» (61002, м.Харків, вул.Маршала Бажанова, 12, кв.16, код ЄДРПОУ 35245578) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сварімпекс» (61052, м. Харків, вул.Мала Гончарівська, буд. 28/30, код ЄДРПОУ 352455366).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварімпекс» (61052, м. Харків, вул.Мала Гончарівська, буд. 28/30, код ЄДРПОУ 352455366, р/р 26005010059449 АТ "Банк Золоті ворота", МФО 351931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Укрсварка” (61002, м. Харків, вул. Маршала Бажанова, 12, кв.16, код ЄДРПОУ 35245578, п/р 26002147100600 в АКІБ "УкрСиббанк", МФО 351005) - 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 26 квітня 2011 року.