Рішення № 16285174, 11.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2011 р. Справа № 5023/2298/11

вх. № 2298/11

Суддя господарського суду Тихий П.В.

при секретарі судовогозасідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю від 04.04.11; відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю від 04.04.11;

розглянувши справу за позовом ПП "Донком", м. Харків

до ТОВ "Харківський завод високовольтних опор", м. Харків

про про виконання договірних зобов'язань

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 8500 грн., сплачених за договором купівлі - продажу №22/02 від 22.02.10, укладеним між сторонами.

Ухвалою суду від 01.04.11 було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 11.04.11.

06.04.11 до суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі - продажу №22/02 від 22.02.10, укладений між сторонами.

Суд, розглянувши заяву позивача, визнав її такою, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та підлягає прийняттю до розгляду.

У судовому засіданні 11.04.11 позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати недійсними договори купівлі продажу №22/02 від 22 лютого 2010 р., №2801 від 28.01.2011 р., №1901 від 19.01.2011 р., укладені між позивачем та відповідачем.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував повністю та надав документи (вх.№8302) в обґрунтування своїх заперечень.

Надані сторонами документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог, визнав її такою, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та підлягає прийняттю до розгляду.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

22.02.10 між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі продажу №22/02, згідно умов якого відповідач (продавець) зобовязався передати у власність (повне господарське відання), а позивач (покупець) прийняти та своєчасно оплатити товарно-матеріальні цінності: металеві конструкції оцинкованих опор для мереж електропередач типу ПС 110-6В, У-35, УС-110 на умовах, викладених в договорі.

19 січня 2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі продажу №1901, згідно з умовами якого відповідач (продавець) зобовязався передати у власність (повне господарське відання) товарно-матеріальні цінності металеві конструкції оцинкованих опор для мереж електропередач типу У35, УС35, УС110 та інші металоконструкції зчіпна арматура, а позивач (покупець) зобовязався прийняти та своєчасно оплатити ці товарно-матеріальні цінності на умовах, викладених в договорі.

28 січня 2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі продажу №2801, згідно з умовами якого відповідач (продавець) зобовязався передати у власність (повне господарське відання) товарно-матеріальні цінності залізобетонну продукцію, а позивач (покупець) зобовязався прийняти та своєчасно оплатити ці товарно-матеріальні цінності на умовах, викладених в договорі.

На виконання умов Договорів відповідачем були передані товарно-матеріальні цінності позивачеві, що підтверджується даними бухгалтерського обліку відповідача та первинною документацією відповідача (видатковими накладними, податковими накладними, актами виконаних робіт щодо надання транспортних послуг), складеними у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України "Про податок на додану вартість" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. Вказані документи містять всі обовязкові реквізити первинних документів, передбачені чинним законодавством України, зокрема, кількість, найменування, асортимент та ціну товару, підписи відповідальних осіб позивача та відповідача тощо.

За передані товарно-матеріальні цінності позивач розрахувався в повному обсязі, що підтверджується виписками банку по рахунку відповідача та відповідними актами звірки взаємних розрахунків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 228 Цивільного кодексу України як підставу для визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та відповідачем та вказує при цьому, що відповідачем не дотримані вимоги, встановлені ч. 1, ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України в частині реалізації господарської діяльності, ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України в частині участі в господарських відносинах, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), власного майна за рахунок відносності необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності, за рахунок відсутності управлінського, технічного, робітничого персоналу, за рахунок відсутності власного або орендованого рухомого майна, спеціалізованої техніки, обладнання та устаткування, за рахунок відсутності можливостей фактичного здійснення операцій з урахуванням реального часу, оперативності проведення операцій в залежності від місця знаходження майна контрагентів та місця виконання зобовязань, недотримання вимог ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України в частині здійснення систематичної господарської діяльності для задоволення суспільних та особистих потреб.

Позивач вказує, що вказані обставини встановлені ДПІ у Ленінському районі м. Харкова в акті перевірки відповідача №307/18-015/33816724 від 10.03.2011 р. та довідці ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №522/18-015/33816724 від 05.04.2011 р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки відповідача.

З огляду на встановлення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова встановлення відсутності у відповідача можливості реально здійснювати фінансово господарські операції та вести господарську діяльність у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, позивач вважає, що правочини, укладені відповідачем не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності у відповідності до ст. 228 ЦК України.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст. 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” правочини, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Судом встановлено, що сторонами в момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору купівлі - продажу, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобовязання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, вирішення спорів, строк дії договору тощо. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Надані відповідачем в обґрунтування своїх заперечень письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідача при укладенні та виконанні договорів купівлі продажу №22/02 від 22 лютого 2010 р., №2801 від 28.01.2011 р., №1901 від 19.01.2011 р. були направлені на набуття тих прав та обовязків, які випливають саме з цих договорів і таким чином ці договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що у відповідача відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, у з вязку з чим відсутня можливість реально здійснювати фінансово господарські операції та вести господарську діяльність у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, отже правочини, укладені відповідачем, на думку позивача, не спричиняють реального настання правових наслідків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно п. 3.1. розділу 3 Національного класифікатора України, затв. наказом Держспроживстандарту України №375 від 26.12.2005 р. економічною діяльністю являється процес виробництва продукції (товарів, робіт, послуг) продаж товарів, надання послуг, робіт, будівництво, який здійснюється з використанням певних ресурсів, сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, майна, технологічних процесів тощо.

Судом встановлено, що відповідач здійснював господарську діяльність в орендованому нежитловому приміщенні у будівлі, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 185, Л-1 з 01 лютого 2010р. Вказані нежитлові приміщення передані в оренду відповідачеві ТОВ „Пайпхаус”, що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення №01/10 від 01 лютого 2010р. та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Видами діяльності відповідача є виробництво будівельних металевих конструкцій; виготовлення інших готових металевих виробів; електромонтажні роботи; оптова торгівля електропобутовими приладами; інші види оптової торгівлі.

Господарська діяльність відповідача щодо виготовлення продукції здійснювалась за допомогою залучених підрядників ТОВ „Євроформат Україна”, ТОВ „Єврофорвард Україна”, ПАТ „Дніпропетровський металургійний завод імені Коминтерна”, ТОВ „Альтек”, ВАТ „Харківський завод штампів та пресформ”, що підтверджується договорами на виконання робіт з оцинкування, гальванопокриття, виготовлення металевих виробів №31-5-65/10 від 13 липня 2010р, №7 від 11 травня 2010р., №648 від 19 листопада 2009р., №50 від 30 серпня 2010р., №01/06/2010 від 01 червня 2010р. з додатками.

Виготовлена продукція була сертифікована в Системі УкрСЕПРО, відбору та ідентифікації зразків та випробувана на замовлення відповідача за договорами №120735 від 25 травня 2010р., №121226 від 15 вересня 2010р., №121271 від 20 вересня 2010р., №26 від 25 травня 2010р. Договори укладені з ДП „Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” та з ТОВ „Випробувач”.

З метою здійснення своєї господарської діяльності відповідач здійснював закупівлю металевих виробів та конструкцій у ТОВ „Востокенергоконструкція”, ЗАТ „Харківметал-2”, ПАТ „Бетон Нова”, АТ „Опора” тощо, з яким були укладені відповідні договори (договори №02-10 від 17 лютого 2010р., №156 від 30 грудня 2010р., 25/01-1 від 25 січня 2011р., №11 від 28 січня 2011р.).

Перевезення вантажу (товару) відповідача здійснювалось ПП „Агат-2009”, ТОВ „Донстройтранс”, (договори №2010/4 від 14 травня 2010р., №1/07/2010 від 01 липня 2010р.); вантажно-розвантажувальні роботи здійснювалися ТОВ „Пайпхаус” (договір №04/01 від 04 січня 2010р.).

Зберігання товарно-матеріальних цінностей відповідачем здійснювалось за допомогою залучених сил. Відповідно до договору зберігання №03/01 від 30 березня 2010р. зберігання товарно-матеріальних цінностей відповідача відбувалось у складському приміщенні ТОВ „Востокенергоконструкція”.

У 2010-2011 роках на кадровому обліку відповідача нараховувалось від 1 до 4 осіб, що підтверджується наказами про затвердження штатного розкладу та штатними розкладами, оформленими належним чином.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач мав у своєму розпорядженні необхідні трудові резерви, орендоване майно, сировину, матеріали та використовував у господарській діяльності послуги інших осіб щодо виготовлення, випробування, перевезення та зберігання продукції. Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем при здійсненні господарської діяльності та виконанні договорів, укладених з позивачем, дотримано певний технологічний процес з початку придбання сировини, виготовлення, сертифікації, випробування продукції до моменту продажу цієї продукції. Отже, відповідач мав змогу реально здійснювати фінансово господарські операції та вести господарську діяльність у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що договори купівлі продажу №22/02 від 22 лютого 2010 р., №2801 від 28.01.2011 р., №1901 від 19.01.2011 р. є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства України, а отже, є дійсними, у звязку з чим позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 44 - 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Суддя Тихий П.В.

Повний текст рішення складено 18.04.11.