Рішення № 16284001, 15.06.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 червня 2011 р. Справа 13/80/2011/5003

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Пам'ять" (Хмельницьке шосе,7 км, с.Якушенці, Вінницький район, 23222, код ЄДРПОУ 32701448)

до:Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції (вул.50-річчя Перемоги,35, м.Вінниця, 21001)

про визнання договору кредитування №010/03-11/217 від 14.07.2008 року недійсним

Головуючий суддя Тісецький С.С.

Cекретар судового засідання Поцалюк Н.В.

Представники

позивача : не з'явився

відповідача : ОСОБА_1, довіреність

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою суду від 29.04.2011 р. порушено провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пам'ять" до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції про визнання договору кредитування №010/03-11/217 від 14.07.2008 року недійсним, з призначенням до слухання на 31.05.2011 р., однак в зв'язку з неявкою представника позивача судове засідання було відкладено на 15.06.2011 р.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в звязку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч.7 ст.81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обовязок суду.

На визначену дату з'явився представник відповідача.

Позивач правом участі свого представника у судовому засіданні не скористався, доказів витребуваних ухвалами суду не надав. Про дату, місце та час слухання справи позивач повідомлений належним чином, про що свідчить штамп вихідної кореспонденції канцелярії суду від 01.06.2011 р. №5803р-5804р.

Відсутність представника позивача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

З урахуванням наведеного, справа слухається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані докази та матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд зясував:

14.07.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі Вінницької обласної дирекції, правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «РайффайзенБанк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції, і товариством з обмеженою відповідальністю «Пам'ять» був укладений кредитний договір № 010/03-11/217 «Інвестиційний кредит суб'єктам Мікро та Малого бізнесу (на придбання обладнання тощо)», згідно якого відповідач (кредитор) з 14.07.2008 року надав позивачу (позичальнику) кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, в сумі 632 183, 00 дол. США зі сплатою 16, 5 % річних строком по 11.07.2018 р. включно.

Позивач в своїх вимогах вказує, що зазначений кредитний договір № 010/03-11/217 від 14.07.08 недійсним з огляду на ті обставини, що зазначений договір є змішаним, а саме як стверджує позивач в ньому присутні елементи кредитного договору, договору доручення та договору іпотеки.

Відповідно до ч.2 ст. 628 ЦК України, де зазначено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, позивач зазначає, що до кредитного договору № 010/03-11/217 від 14.07.08 застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у ньому.

З тверджень позивача, так як в оспорюваному договорі містяться елементи договору іпотеки, то відповідно до ч.З ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. З та ст.18 ЗУ «Про іпотеку» він має бути визнаний недійсним.

Позивач стверджує, що до кредитного договору застосовуються норми законодавства, які регулюють договори іпотеки, а відтак кредитний договір підлягає нотаріальному посвідченню. Дане твердження позивач мотивує тим, що кредитний договір є змішаним, оскільки містить відомості про договір іпотеки, який був укладений в забезпечення кредитного договору.

Відповідач проти позову заперечив, вказуючи що позовні вимоги позивача є безпідставними і не відповідають фактичним обставинам справи, в зв'язку з чим, не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 ст.203 ЦК України «Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом».

Відповідно до ст.1055 ЦК України «Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним».

Оспорюваний кредитний договір було погоджено та укладено сторонами у встановленій законом формі, про що свідчать підписи та печатки сторін у ньому.

Відповідно до ст.546 ЦК України «Виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов 'язання».

16.07.2008 року, в забезпечення кредитного договору, сторонами було погоджено та укладено договір іпотеки № 010/03-11/405, про що свідчать печатки та підписи сторін у ньому. Договір іпотеки було укладено у встановленій законом формі та посвідчено приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П.

Відповідно до п.1,4 ст.209 ЦК України «Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений».

Оспорюваний кредитний договір було укладено у встановленій законом письмовій формі. Сторони не домовлялись про його нотаріальне посвідчення, а від позивача такої вимоги не надходило.

Відповідно до п.4ст.18 ЗУ «Про іпотеку» «Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статі та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання».

Однак, як вбачається з кредитного та іпотечного договорів, сторони прийшли до згоди оформити їх у вигляді двох різних документів з дотриманням для кожного з них встановленого законом форми.

Відповідно до п.2 ст.345 ГК України «Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту».

Таким чином, у відповідності до п.2ст.345 ГК України, у оспорюваному кредитному договорі сторонами були погоджені та передбачені види забезпечення зобов'язань позичальника, у тому числі іпотека нерухомого майна.

Відповідно до п. 12.1.7. кредитного договору «умови цього договору зрозумілі позичальнику, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими».

Все вищевказане свідчить про безпідставність тверджень Позивача про те, що оскільки кредитний договір містить відомості про договір іпотеки то є змішаним, і за таких обставин до нього має застосовуватись законодавство, що регулює іпотечні договори.

Також відповідач зазначає, що згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України «підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу».

Позивачем не наведено жодних законних підстав та доказів для визнання кредитного договору недійсним

Крім того, позивач частково виконав свої зобов'язання по кредитному договору чим також погодився з його умовами.

Отже, укладення кредитного договору було вчинено згідно чинного законодавства, моральних засад суспільства та за взаємною згодою сторін, не супроводжувалось примусом чи тиском і спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, сторони під час вчинення даного правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їхнє волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі а тому підстав для визнання його недійсним немає.

Беручи до уваги наведене вище суд дійшов висновку про відмову в позові виходячи з наступного.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Таким чином, суд не вбачає підстави визнання недійсним кредитного договору, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити, з покладанням судових витрат на позивача, відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 25, 28, 30, 33, 35, 43, 82, 83, 84, 115, 116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1.В позові відмовити

Суддя Тісецький С.С.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 20 червня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (Хмельницьке шосе,7 км, с.Якушенці, Вінницький район, 23222)

3 - відповідачу (вул.50-річчя Перемоги,35, м.Вінниця, 21001)