Рішення № 16283990, 14.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

14.06.2011Справа №5002-7/1818-2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський акумуляторний завод «Укрпромінвест» (97060, Красногвардійський район, с. Октябрське, провулок Водопроводний, 9, ідентифікаційний код 30389387)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мєо-Дізайн» (95022, м. Сімферополь, проспект Победи, буд. 211В; 95000, м. Сімферополь, вул. Пушкіна, 44, ідентифікаційний код 37286202)

Про стягнення 6405,16 грн.

Суддя ГС АР Крим І. І. Дворний

представники:

Від позивача ОСОБА_1., предст., дов. від 05.07.2010 р.

Від відповідача - не зявився

Сутьспору Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримський акумуляторний завод «Укрпромінвест» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мєо-Дізайн» 6405,16 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що на підставі отриманого від відповідача рахунку №СФ-0000012 від 28.01.2011 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримський акумуляторний завод «Укрпромінвест» була здійснена передоплата на суму 6288,72 грн. за поставку меблів, однак відповідачем свої обовязки з поставки виконані не були, сума передоплати повернута не була, у звязку з чим позивач просить стягнути її в примусовому порядку разом із 3% річних в сумі 28,94 грн. та 88,04 грн. інфляційних втрат.

Відповідач у судове засідання двічі не зявився, письмовий відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Мєо-Дізайн» рахунку-фактури №СФ-0000012 від 28.01.2011 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримський акумуляторний завод «Укрпромінвест» платіжним дорученням №4977 від 28.01.2011 р. була здійснена передоплата за поставку меблів в розмірі 6288,72 грн.

В рахунку-фактурі №СФ-0000012 від 28.01.2011 р. зазначено, що строк поставки товару становить 20 банківських днів з моменту стовідсоткової передоплати.

Враховуючи, що в обумовлений строк товар поставлений не був, позивачем в претензіях №381 від 17.03.2011 р. та від 15.04.2011 р. була викладена вимога про повернення суми здійсненої передоплати в сумі 6288,72 грн.

Залишення претензій без задоволення стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський акумуляторний завод «Укрпромінвест» до суду з позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, у тому числі, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Стаття 180 ГК України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

На підставі наведених норм суд дійшов висновку, що між сторонами у справі фактично був укладений господарський договір щодо поставки товару, оскільки сторонами був визначений предмет договору, ціна та строк поставки 20 банківських днів з моменту передоплати.

Враховуючи те, що в рахунку-фактурі №СФ-0000012 від 28.01.2011 р. строк поставки був визначений у банківських, а не календарних, днях, суд погоджується з твердженням позивача про те, що кінцевий строк поставки припадає на 25.02.2011 р.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач не надав суду доказів поставки ним товару в обумовлений строк, тобто до 25.02.2011 р., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, предявлення позивачем до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мєо-Дізайн» претензії про повернення суми здійсненої передоплати засновано на нормах чинного законодавства України, яка, незалежно від цього, відповідачем задоволена не була.

З урахуванням цього, приймаючи до уваги те, що відповідач всупереч положенням статей 33, 34 ГПК України, не надав суду доказів повернення передоплати, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський акумуляторний завод «Укрпромінвест» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мєо-Дізайн» 6288,72 грн. заборгованості в примусовому порядку.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 28,94 грн. та 88,04 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання та входять до складу грошового зобовязання.

Така позиція щодо правової природи інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 15.11.2010 р. у справі №4/720.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд погоджується з його правомірністю, у звязку з чим позов в цій частині також є обґрунтованим.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мєо-Дізайн» (95022, м. Сімферополь, проспект Победи, буд. 211В; 95000, м. Сімферополь, вул. Пушкіна, 44, ідентифікаційний код 37286202) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський акумуляторний завод «Укрпромінвест» (97060, Красногвардійський район, с. Октябрське, провулок Водопроводний, 9, ідентифікаційний код 30389387) 6288,72 грн. заборгованості, 3% річних в сумі 28,94 грн., 88,04 грн. інфляційних втрат, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.