Постанова № 16283588, 23.05.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"23" травня 2011 р. Справа № 7/353 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді          Карабаня В.Я.,

суддів Доповідач –Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Фінагіна В.Б.

від відповідача: Борщевська В.В.

прокурора: Попенко О.С.

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва в інтересах Служби безпеки України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2011р.

у справі № 7/353 Господарського суду міста Києва

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"

до Служби безпеки України

про стягнення 1047226,15грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2010р. у справі № 7/353 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Служби безпеки України в особі Департаменту господарського забезпечення на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 537 179 (п’ятсот тридцять сім тисяч сто сімдесят дев’ять) грн. 83 коп. основного боргу, 42486 (сорок дві тисячі чотириста вісімдесят шість) грн. 34 коп. індексу інфляції, 15901 (п'ятнадцять тисяч дев’ятсот одну) грн. 91 коп. 3 % річних, 6400 (шість тисяч чотириста) грн. 56 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2011р. (судді: Шипко В.В., Борисенко І.В., Євсіков О.О.) рішення місцевого господарського суду змінено шляхом доповнення п.2 його резолютивної частини абзацами 2.1 та 2.2 наступного змісту:

„2.1 Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Служби безпеки України в особі Департаменту господарського забезпечення основного боргу в розмірі 44.488,00 грн. припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

2.2 Стягнути з Служби безпеки України в особі Департаменту господарського забезпечення (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 00034074) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 444,88 грн. державного мита".

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2010 р. у справі №7/353 залишити без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Служби безпеки України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 24, ч.1 ст.101 Господарсько-процесуального кодексу України, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник також посилається на те, що апеляційним господарським судом не взято до уваги, що суму заборгованості за спірний період було повністю сплачено.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга заступника прокурора міста Києва підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

Між позивачем як енергопостачальною організацією та Службою безпеки України в особі Департаменту господарського забезпечення, як споживач, 31.07.2001р. було укладено договір про постачання електричної енергії № 971 о/р 1071, з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2008р., за умовами якого позивач зобов’язався продавати електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємною частиною

Згідно з п. 9.1 Договору додатком до нього визначено, зокрема, „Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів” –Додаток № 2.6, який є невід’ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 5 Додатку 2.6 до Договору (Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів) відповідач зобов'язався щомісячно направляти свого представника до позивача для надання звіту за використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період, отримання розрахункових документів, які видаються на основі наданих звітів про використану електричну енергію за розрахунковий період з зазначенням дати надання звіту та дати отримання рахунку на сплату (акт приймання-передачі товарної продукції, рахунок-фактура). Крім цього, відповідач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній період.

Пункт 13 Додатку 2.6 до Договору (Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів) зобов'язує відповідача до 25 числа поточного розрахункового місяця здійснити оплату 100% від фактично спожитого обсягу активної електричної енергії за розрахунковий період.

На підтвердження вартості поставленої електричної енергії позивачем подані відомості обліку використання (споживання) електричної енергії за період з серпня 2009 року по серпень 2010 року.

За приписами части 1,2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із статтями 526, 629 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки, зокрема сплата неустойки –штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

За правилами частин 2, 3 ст. 549 названого Кодексу штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як стверджує позивач, в період з 01.08.2009р. до 01.08.2010р. на виконання умов Договору ним поставлена відповідачеві електрична енергія загальною вартістю 4754986,16грн., але відповідач лише частково розрахувався за поставлену енергію, про що свідчать довідки про надходження коштів за спожиту електричну енергію, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 886668,44грн.

Відповідач здійснив перерахування позивачу 305000,61грн. відповідно до п.13 додатку 2.6 до договору та 44448 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 521 від 12.08.2010р., № 599 від 15.09.2010р..

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При вирішенні спору у даній справі господарськими судами попередніх інстанцій не досліджені обставини щодо порядку розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживача (т.1, а.с.27), складання актів приймання –передачі товарної продукції (т.2, а.с. 66, 68, 86, 88, 90, 92, 95, 97, 100, 102, 105, 109) саме відповідно до договору №9-71 о/р 1071, на який послався позивач в обґрунтування вимог позову, тобто належним чином не досліджені обставини щодо виникнення боргу за поставлену електричну енергію з урахуванням її оплати відповідачем саме за цим договором, на суму якого відповідно були нараховані інфляційні та річні.

Відповідно до підпункту 13 пункту 5.5 Правил користування електричною енергією, які затверджені постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996р., договір про постачання електричної енергії містить такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей, зокрема, відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування.

Суди попередніх інстанцій у відповідності до вимог статті 43 ГПК України повинні були належним чином дослідити підстави для застосування відповідальності споживача за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію у контексті умов п.5.1 договору, п.4.2.2 додаткової угоди до договору від 01.10.2008р.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, то справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2010р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2011р. у справі № 7/353 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Карабань В.Я. СуддяЖаботина Г.В.

Суддя Ковтонюк Л.В.