Постанова № 16282056, 12.05.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2011 р. Справа № 32/485 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Дерепи В.І. суддів :Капацин Н.В. доповідача у справі,

Кривди Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Миколаївнафтопродукт" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.02.2011

у справі№ 32/485

господарського судуміста Києва

за позовомВідкритого акціонерного товариства

"Миколаївнафтопродукт"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"

за участю Прокурора Печерського району міста Києва

провизнання недійсним з моменту укладення Генерального договору №227-07 від 11.07.2007 за участю представників від: позивача не з"явився відповідача

прокуратуриОСОБА_1 (довір. від 27.12.2010р.)

не з"явився ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2010р. у справі № 32/485, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2011р., відмовлено у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства "Миколаївнафтопродукт" (Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (Відповідач) про визнання недійсним з моменту укладення Генерального договору про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій № 227-07 від 11.07.2007р.

Рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на тому, що правові підстави для визнання договору недійсним відсутні.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, ВАТ "Миколаївнафтопродукт" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2010р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2011р. у даній справі, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В касаційній скарзі заявник вказує на те, що згідно з частиною 5 статті 41 Закону України "Про господарські товариства" затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, відноситься до компетенції загальних зборів товариства, пункт 10 Статуту ВАТ "Миколаївнафтопродукт" передбачає, що директор Товариства чи особа, що його заміщає чи діє за його дорученням, не має права без погодження із Наглядовою радою укладати угоди вартістю більше ніж 100000 грн., укладений між Позивачем і Відповідачем, Генеральний договір не затверджувався ні Загальними зборами Товариства, ні Наглядовою радою, а тому в силу частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України цей договір є недійсним.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи між Позивачем (Позичальник) та Відповідачем (Банк) 11.07.2007р. укладено Генеральний договір № 227-07 про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій, який передбачав загальні принципи кредитування Позичальника з лімітом кредитування 37000000 грн. Пунктом 2.7 договору визначено термін дії договору з 11.07.2007р. по 06.07.2012 р.

В пункті 3.1. договору сторони передбачили, що кредитні операції в межах цього Генерального договору здійснюються у будь-якій валюті, зазначеній в цьому Генеральному договорі, у сумі, що не перевищує не використаний ліміт Генерального договору, на строк не більший строку здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій за цим Генеральним договором, за заявою Позичальника після підписання сторонами договору кредиту, в якому будуть зазначені розмір, порядок надання, обліку, повернення та використання кредитних коштів.

З метою реалізації положень Генерального договору сторони (Банк і Позичальник) уклали кредитні договори на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 227-02/К-08 від 28.02.2008р. на суму 35500000 грн., № 227-03/К-08 від 25.07.2008р. на суму 5000000 грн., 227-04/К-08 від 19.08.2008р. на суму 10000 грн., № 227-05/К-08 від 25.09.2008р. на суму 30000000 грн., № 227-06/К-08 від 29.09.2008р. на суму 20000000 грн., № 227-07/К-08 від 01.10.2008р. на суму 24000000 грн.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За оспорюваним договором сторони не набувають прав і обовязків, оскільки Генеральний договір № 227-07 від 11.07.2007р. передбачає укладення конкретних кредитних договорів, а тому цей договір є договором про наміри і його не можна за правовою природою кваліфікувати як кредитний договір (стаття 1054 Цивільного кодексу України) чи договір позики (стаття 1046 Цивільного кодексу України) із наслідками для визнання його недійсним.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма ознаками не могла не знати про такі обмеження.

Поряд з цим , частина 4 статті 92 Цивільного кодексу України передбачає, що член органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обовязки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Разом з тим, згідно з пунктом 13.6 Статуту ВАТ "Миколаївнафтопродукт" директор Товариства має право укладати господарські договори і обмеження прав директора Товариства стосуються договорів про придбання основних засобів (нерухомого виробничого обладнання та устаткування), де зазначено, що директор Товариства чи особа яка його заміщує чи діє за його дорученням, не має права укладати саме такі договори (про придбання основних засобів) без погодження Наглядовою радою вартістю більше 100000 грн.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і обєктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і вірно застосували норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні правові підстави для зміни чи скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі.

Касаційна скарга ВАТ "Миколаївнафтопродукт" залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Миколаївнафтопродукт" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2011р. у справі № 32/485 залишити без змін.

Головуючий - суддяВ.І. Дерепа

СуддіН.В. Капацин

Д.С. Кривда