Постанова № 16273608, 06.06.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

06 червня 2011 р. (17:14) Справа №2а-12519/10/2/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Яковлєва С.В., при секретарі Дрягін В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Савол"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1 пред-к, дов. від 02.03.2011 р.

від відповідача ОСОБА_2 пред-к,дов. № 94/10 від 16.04.2010 р.

ОСОБА_3 пред-к,дов. № 39/10-0 від 06.06.2011 р.

Суть спору: Приватне підприємство «Савол» (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АРК з адміністративним позовом , в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь (далі відповідач) №0011451502/0 від 11.08.2010 р. Вимоги мотивовані тим, що працівники відповідача під час проведення документальної невиїзної перевірки склали акт, в якому зробили помилкові висновки про порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» . Позивач вважає, що висновки відповідача, викладені у зазначеному акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам справи, йому неправомірно нараховані податкові зобовязання та до нього протиправно застосовані штрафні санкції.

Представник відповідача у судовому засіданні, яке відбулось 03.03.2011 р. , надав заперечення на позов, в яких з позовними вимогами не погодився, вказав, що під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення ним вимог Закону України «Про податок на додану вартість». На думку відповідача позивачу обґрунтовано визначено податкові зобовязання по податку на прибуток та по податку на додану вартість , нараховані штрафні санкції.

Під час розгляду справи представники сторін наполягали на вимогах та запереченнях, викладених у позові та відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін , суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідач провів документальну невиїзну перевірку позивача з питань встановлення розбіжностей за результатами автоматизованого співставлення розшифровок податкового зобовязання та податкового кредиту в розрізі контрагентів за січень - квітень 2010 р. ,за результатами якої 30.07.2010 р. був складений акт №10164/15-20/33849388.

У зазначеному Акті перевірки зафіксовано , порушення позивачем п.п.7.2.6. п.7.2 ст. 7 «Про податок на додану вартість» , що призвело до заниження податкового зобовязання , яке підлягає сплаті, у сумі 551829 грн.

За результатами вивчення матеріалів зазначеної перевірки відповідачем 11.08.2010 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011451502/0, згідно з яким йому нараховане податкове зобовязання по податку на додану вартість у сумі 827743,50 грн., в тому числі 551829 грн. - за основним платежем, 275914,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

На час проведення перевірки позивача, прийняття податкового повідомлення-рішення платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування , перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України “Про податок на додану вартість”.

У п.1.4. ст.1 цього Закону було встановлено , що поставка товарів будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст.3 Закону об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку був визначений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п .7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків ( п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

Згідно з п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надавалось виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.п. 7.2.6. ст.7 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видавалась платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та була підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків,був належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджував прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також були :

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставлявся платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначалась за показниками приладів обліку, що містили загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма була встановлена міжнародними стандартами;

касові чеки, які містили суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не могла перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобовязань з продажу товарів (робіт, послуг) вважаласья дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п.п. 7.4.5. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” було вказано , що не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягала частина такого відємного значення, яка дорівнювала сумі податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включався до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

На час проведення перевірки спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обовязкових платежів) був Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Ст. 1 закону визначала, що податковим боргом ( недоїмкою) було податкове зобовязання ( з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку , але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобовязання.

Ст.17 Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначав порядок нарахування штрафних санкції за порушення податкового законодавства платником податків.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач в період часу , що перевірявся, використовував для ведення статутної діяльності орендовані автомобілі, його працівники придбавали паливо за готівкові кошти, отримані під звіт в касі підприємства, під час находження у відряджені. Доказами проведення платежів були касові чеки, в яких визначалась сума платежу, сума ПДВ, податковий номер постачальника , який підтверджував факт його реєстрації платником ПДВ.

Позивач зазначив,що суми ПДВ, сплачені ним під час проведення розрахунків за паливо готівковими коштами, ним були віднесені до складу податкового кредиту за відповідні звітні періоди , зазначені у податковій звітності .При цьому платник податків, діючи відповідного до законодавства,чинного на момент заповнення податкової звітності, суми сплаченого ПДВ під час розрахунків за товар, отримання якого підтверджено не податковими накладними, а чеками , відносив до податкового кредиту, проставляючи їх розмір у відповідних графах (4 і 5) додатку №5 до декларації в розділі ІІ «Податковий кредит» , вказуючи умовний податковий номер постачальника «100000000000».

Позивачем надані копії чеків, що залучені до матеріалів справи, в яких зазначені суми ПДВ , сплачені позивачем під час розрахунків за паливо, що в подальшому віднесені ним до податкового кредиту за січень 2010р . у розмірі 72172 грн., за лютий 2010р. 143435,76 грн., березень 2010р. 117996,40 грн., квітень 2010 р. - 223025 грн. , та податкові номера постачальників.

Під час розгляду справи представник відповідача, який проводив перевірку, пояснив,що ним чеки , з урахуванням відомостей визначених в яких позивач формував податковий кредит за січень-квітень2010 р., не приймалися до уваги, арифметично було визначено суми заниження податкового зобовязання по ПДВ за січень 20100 р. на 70932грн., лютий 2010 р. - 142316 грн., березень 2010 р. 116756 грн., квітень 2010р. 221825 грн. шляхом вилучення із розрахунків сум податкового кредиту по ПДВ сум податкового кредиту , визначених в розділі ІІ відповідного додатку до кожної декларації , по яким податковий номер постачальника був зазначений «100000000000».

Як вказано вище п.п. 7.2.6. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ( в редакції , яка діяла на час проведення перевірки) визначені умови для застосування права платника податків на нарахування податкового кредиту на підставі документів , відмінних від податкових накладних.

Так, відповідно до абзацу другого частини четвертої п.п. 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ( в редакції , яка діяла на час проведення перевірки) підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також були касові чеки, які містили суму поставленого товару , загальну суму нарахованого податку з визначенням фіскального номера, але без зазначення податкового номера постачальника . При цьому метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів не могла перевищувати 200 грн. за день (без урахування ПДВ).

Виходячи з загального змісту п.п. 7.2.6. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ( в редакції , яка діяла на час проведення перевірки), суд вважає необхідним визначити, що товарні чеки, інші платіжні чи розрахункові документи, що підтверджували прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів , яки мали інформацію про загальну суму такого платежу, суму ПДВ, податковий номер постачальника , були, як виняток, підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної при поставці товарів за готівку у межах граничної суми, встановленої НБУ для готівкових розрахунків, а саме у розмірі не більш 10000 грн. , визначеної Постановою НБУ №32 від 09.02.2005 р. «Про встановлення граничної суми готів кого розрахунку» . У разі проведення розрахунків за готівкові кошти з отриманням чеку, який не мав інформації щодо податкового номеру постачальника, платник податків мав право використовувати його як підставу для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної лише тоді,коли сума поставлених товарів (наданих послуг) не перевищувала 200 грн. за день (без урахування ПДВ). Але в матеріалах справи відсутні докази формування позивачем податкового кредиту по ПДВ по таким чекам.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає,що викладений в акті перевірки №10164/15-20/33849388 від 30.07.2010 р. висновок про завищення позивачем в період часу,що перевірявся , податкового кредиту з ПДВ у сумі 551829 грн. зроблений при неповному вивчені матеріалів справи , в наслідок чого існують підстави для визнання протиправним та скасуванню податкового повідомлення-рішення відповідача № 0011451502/0 від 11.08.2010 р.

Під час судового засідання, яке відбулось 06.06..2011 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 10.06.2011 р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі № 0011451502/0 від 11.08.2010 р.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Яковлєв С.В.