Постанова № 16271727, 08.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2011 № 12/224-20/009-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Нєсвєтову Н.М.

суддів: Корсакової Г.В.

Кондес Л.О.

при секретарі:

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1. - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2. за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація»

на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2011р.

у справі №12/224-20/009-11 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама»

про стягнення 983172, 07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.02.2011р. у справі №12/224-20/009-11 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама» про стягнення 983172, 07 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2011р. у справі №12/224-20/009-11 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального права.

В апеляційній скарзі наголошується на тому, що оскільки, в матеріалах справи є підписаний сторонами Додаток №1 від 29.04.2010р., для зясування всіх обставин справи, суд повинен був встановити чому в порушення вимог п. 5.4 Договору відповідачем було підписано відповідний додаток без жодних зауважень.

Судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України не надано належної оцінки таким доказам, як копії виписок з банківського рахунку, які спростовують посилання відповідача на те, що спірний Договір не було укладено.

Суд залишив поза увагою той факт, що відповідач погодився з укладеним Договором і Додатком №1 та здійснював дії, які свідчать про здійснення оплати, наданих рекламних послуг.

Також, скаржник зазначає, що суд залишив поза увагою часткове виконання умов Договору відповідачем.

Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не погодження сторонами істотних умов Договору, оскільки, сторонами були визначені предмет договору, ціна договору та строк дії договору.

Також, апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції, про те, що ефірні довідки не можуть вважатися належними та допустимими доказами надання рекламних послуг є неогрунтованим, оскільки, ні законодавством, ні договором, ні додатком №1 не встановлено і не передбачено вимог, які встановлюються до форми та змісту ефірної довідки.

Як зазначає позивач, сторони при укладенні Додатку №1 (п. 2.1.3) домовились лише про те, що довідка повинна бути видана телеканалом, на якому розміщувались ролики.

У відзиві відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає як безпідставна.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судове засідання 08.06.2011р. представники сторін зявилися, представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, а представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама» про стягнення 983 172,07 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.12.2010р. справу №12/224 з позовною заявою було передано за підсудністю до Господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.01.2011р. справу було прийнято до провадження та присвоєно №12/224-20/009-11.

Позивач обґрунтовує позов тим, що 29.04.2010р. ТОВ «Ностра Комунікація» та відповідачем було укладено договір про надання рекламних послуг № 29/04-10, відповідно до якого виконавець (позивач) зобовязався надавати рекламні послуги, а замовник (відповідач) - оплатити їх на умовах, встановлених договором.

Також між сторонами було укладено Додаток №1 до Договору, яким визначено строки виконання відповідачем зобовязань з оплати наданих позивачем рекламних послуг.

Оскільки відповідачем не виконувались умови договору ТОВ «Ностра Комунікація» заявлено позов щодо стягнення з ТОВ «Молодіжна реклама» 933 968,00 грн. суми основного боргу, пені в сумі 41 722,82 грн. та 3% річних в сумі 7481,25 грн., у звязку з порушенням відповідачем строків оплати за Договором про надання рекламних послуг № 29/04-10.

Також, позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, яка залишена без задоволення, з чим погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.

В поданій заяві позивач просив суд накласти арешт на грошові суми, які належать ТОВ «Молодіжна реклама», в межах розміру позовних вимог 983 172,07грн., у звязку із поверненням на адресу позивача вимог від 10.08.2010р. щодо належного виконання зобовязань відповідачем та не підтвердженням у ЄДРПОУ відомостей про підприємство відповідача, що, на думку позивача, свідчить про ухилення ТОВ «Молодіжна реклама» від виконання договірних зобовязань, та що, в свою чергу, може утруднити чи унеможливити виконання рішення господарського суду у випадку невжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. №02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі - грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення господарського суду.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у звязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. №01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову»).

Таким чином, заходи до забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами та вживатися у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи викладене та те, що позивачем не доведено суду наявності достатньо обґрунтованих припущень та передумов для майбутнього невиконання відповідачем судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, заява ТОВ «Ностра Комунікація» про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Молодіжна реклама» обґрунтовано та правомірно залишена судом без задоволення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у позові, виходячи з наступного.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама» (замовник) 29.04.2010р. було укладено договір про надання рекламних послуг №29/04-10 (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобовязання самостійно або за допомогою третіх осіб надати рекламні послуги, в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору останній є генеральною угодою між сторонами, яка регулює права та обовязки сторін в процесі надання окремих рекламних послуг, відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обовязків, загальний порядок оплати таких послуг, порядок їх надання та прийняття.

Згідно п. 2.3 Договору надання кожної окремої послуги здійснюється на підставах відповідного додатку до Договору, яким встановлюється строки надання послуги, вартість, строки та порядок узгодження замовником рекламних матеріалів та графіків, порядок та строки оплати послуги, інші суттєві умови. В кожному конкретному випадку невідємними частинами кожного додатку можуть бути медіа - плани, адресні програми, кошториси тощо.

29.04.2010 р., як встановлено п. 2.3 Договору, сторонами було укладено Додаток №1 (далі - Додаток) до Договору № 29/04-10, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобовязання з проведення рекламної кампанії замовника на телебаченні. Продуктом замовника, що повинен рекламуватись в рамках цієї кампанії, сторонами було визначено торгову марку (ТМ) «Учить легко».

Як зазначає позивач, підпунктом 2.4.1 цього Додатку сторонами було встановлено вартість послуг та порядок їх оплати.

Згідно з наведеним у цьому підпункті графіком платежів замовник мав сплатити виконавцеві загалом 1 400 000,33 грн.

Тобто, на підставі п.п. 2.2, 2.3 Договору про надання рекламних послуг №29/04-10 від 29.04.2010 р. та п.п. 2.4.1 Додатку №1 від 29.04.2010р. у відповідача виникло зобовязання щодо оплати послуг позивача, зокрема, замовник був зобовязаний до 07.05.2010 р. сплатити суму у розмірі 214 032,00 грн.; до 21.05.2010р. сплатити суму у розмірі 100 800,00 грн.; до 04.06.2010 р. сплатити суму у розмірі 51 744,00грн.; до 16.06.2010 р. сплатити суму у розмірі 86 240,00 грн.; до 24.06.2010р. сплатити суму у розмірі 34 496,00 грн.; до 25.06.2010 р. сплатити суму у розмірі 397 488,00грн.; до 30.06.2010 р. сплатити суму у розмірі 235200,00грн.

Проте, як зазначає позивач, замовник неналежним чином виконував взяті на себе зобовязання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 933 968,00 грн., з чим повністю погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

10.08.2010 року ТОВ «Ностра Комунікація» звернулось до відповідача з вимогою щодо належного виконання договірних зобовязань, яка була надіслана як за його юридичною адресою, так і за адресою, яка зазначена в укладеному між сторонами Договорі як поштова. Однак вказані вимоги повернулись на адресу підприємства позивача в звязку з неможливістю їх вручення.

У звязку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом..

Як зазначалося вище, згідно з п. 2.2 Договору останній є генеральною угодою між сторонами, яка регулює права та обовязки сторін в процесі надання окремих рекламних послуг, відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обовязків, загальний порядок оплати таких послуг, порядок їх надання та прийняття.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що надання кожної окремої послуги в рамках даного договору, здійснюється на підставі відповідного додатку до договору, яким встановлюються строки надання послуги, вартість, строки та порядок надання та узгодження замовником рекламних матеріалів та графіків, порядок та строки оплати послуги, інші суттєві умови. В кожному конкретному випадку невідємними частинами кожного додатку можуть бути медіа - плани, адресні програми, кошториси тощо.

Також, відповідно до п. 5.3 Договору усі послуги з розробки, виробництва, адаптації та розповсюдження рекламних матеріалів для замовника надаються тільки після письмового затвердження сторонами відповідних кошторисів, медіа - планів, адресних програм та інших документів, в яких зазначаються обсяги та вартість робіт.

Пунктом 5.4 Договору визначено, що сторони розуміють і згодні з тим, що письмове затвердження документів, перелічених у п. 5.3 даного Договору, є фактом визнання взаємних зобовязань щодо зазначених в цих документах обсягів та вартості робіт, і є підставою для складання та підписання відповідних додатків до даного Договору.

Викладене свідчить про те, що сторони визначили серед істотних умов, які обовязково повинні бути ними погоджені, строки та порядок надання та узгодження замовником рекламних матеріалів та графіків, обсяги та вартість робіт.

На виконання зазначених умов Договору позивачем була розміщена реклама на умовах, які були визначені сторонами.

Факт розміщення рекламних матеріалів відповідачем підтверджується ефірними довідками, які містяться в матеріалах справи.

Слід зазначити, що посилання позивача на те, що відповідно до положень п. 5.4 Договору №29/04-10 від 29.04.2010 р. самим фактом підписання Додатку №1 від 29.04.2010 року сторони в порядку, встановленому п.п. 5.1 - 5.3 Договору погодили обсяг і вартість робіт є обгрунтованими з чим погоджується судова колегія з огляду на таке.

З п.п. 5.4 Договору вбачається, що письмове затвердження кошторисів, медіа-планів, адресних програм та інших документів є підставою для складання та підписання відповідних додатків до Договору, тобто незатвердження зазначених документів, було підставою для відмови Сторони у підписанні Додатку №1, а оскільки у матеріалах справи є підписаний Сторонами Додаток №1 від 29.04.2010р., що є належним фактом узгодження Сторонами всіх істотних умов надання конкретної рекламної послуги.

Отже, з наведеного вище та матеріалів справи вбачається, що сторони істотні умови господарського договору погодили, зокрема, умову щодо предмета договору - обсягу послуг, які будуть за таким Договором надаватись.

За таких обставин, колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що сторони не погодили істотних умов господарського договору, зокрема, обсягу послуг. При цьому, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки умовам договору №29/04-10від 29.04.2010р. та додатку до вказаного договору, з якого вбачається, що сторони погодили істотні умови договору.

Тому, колегія суддів вважає, також, безпідставними твердження суду першої інстанції стосовно того, що сторонами не надано суду будь-яких кошторисів, медіа планів, адресних програм чи інших документів, у яких могли б погоджуватися обсяги послуг, та те, що істотні умови договору додатком до договору не були погоджені.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження факту надання ним послуг за Договором №29/04-10 від 29.04.2010 р. «ефірні довідки», колегія вважає, що останні можуть вважатися належними та допустимими доказами надання рекламних послуг позивачем відповідачеві за вказаним Договором (в розумінні ст. 32 ГПК України), оскільки на законодавством, ні Договором, ні Додатком №1 не встановлено і не передбачено вимог, які встановлені до форми та змісту ефірної довідки. Позивач та відповідач при укладенні Додатку №1 (п.2.1.3) домовились лише про те, що звіт про проведення рекламної компанії повинен бути наданий позивачем у вигляді ефірних довідок з телеканалів, а не у вигляді ефірних довідок, наданих телеканалами.

Єдиною вимогою встановленою сторонами щодо змісту ефірних довідок є те, що кожна ефірна довідка має містити інформацію щодо розміщення Реклами на окремому телеканалі.

Таким чином, ефірні довідки, надані позивачем підтверджують факт розміщення Рекламних матеріалів відповідача, визначених п.п. 1.1. Додатку №1.

За таких обставин, колегія не погоджується, також, з висновком суду першої інстанції про те, що, «ефірні довідки» не можуть вважатися належними та допустимими доказами. При цьому, суд першої інстанції оцінив «ефірні довідки» вибірково, не надавши правової оцінки «ефірним довідкам» а саме: за період 01.05.2010р.-31.05.2010р. канал 1+1; за період 14.05.2010р.-31.05.2010р. канал ТЕТ; за період 14.05.2010р.-31.05.2010р. телеканал Меню ТВ; за період 14.05.2010р.-31.05.2010р. телеканал МАХХІ ТV; за період 01.06.2010р.-30.06.2010р. канал 1+1; за період 01.06.2010р.-30.06.2010р.-канал КІНО; за період 01.06.2010р.-20.06.2010р. канал ТЕТ; за період 01.06.2010р.-16.06.2010р. телеканал МеюТВ; за період 01.06.2010р.-20.06.2010р. - телеканал МАХХІ ТV (а.с. 52,54-56,57-59,60-62,84, 85,86-89,90-91, 92-94) та які містять підпис повноважних осіб та скріплені печаткою.

Крім того, суд першої інстанції не врахував те, що назва телеканалів, на яких була розміщена реклама, вказана в додатку до договору співпадає з ефірними довідками.

Крім того, з витребуваних судом апеляційної інстанції (в поряду ст. 43 ГПК України) для огляду оригіналів медіа-плану, кошторису, які підписані зі сторони відповідача повноважною особою та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама» вбачається, що вартість послуг складає 1400 000, 33 грн., що співпадає з додатком №1 до Договору.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що медіа-план, кошторис було складено 19.04.2010р., ці дані було покладено в основу додатку № 1 до договору від 29.04.2010р., що відповідає п. 5.3 договору.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача вказані обставини не спростував належними та допустимими доказами.

Судом першої інстанції не було враховано твердження позивача (в позові) про те, що зобовязання відповідача з оплати рекламних послуг безпосередньо не повязані з зобовязанням позивача по наданню таких послуг, належними і допустимими доказами на підтвердження заявлених позивачем вимог є договір про надання рекламних послуг №29/04-10 від 29.04.2010р. та додаток №1 від 29.04.2010р. до договору, які були додані до позову.

Суд першої інстанції не врахував, також, те, що відповідачем була здійснена часткова оплата наданих рекламних послуг за Договором на загальну суму 186032, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 07.05.2010р., від 12.05.2010р., від 28.05.2010р., які наявні у матеріалах справи.

Слід зазначити, що колегія суддів критично відноситься до твердження відповідача про те, що грошові кошти на виконання договірних зобовязань були перераховані позивачу помилково, та вважає його голослівним та таким, що не відповідає обставинам справи, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, (виписки з банківського рахунку від 07.05.2010р., від 12.05.2010р., від 28.05.2010р., від 02.06.2010р., від 07.06.2010р., від 19.07.2010р. на загальну суму 186 032, 00 грн.) в частині призначення платежу значиться наступне: «за послуги з розміщення рекламних роликів журналу «Вчити легко» на телебаченні згідно Додатку №1 до дог. 29/04-10», у іншій «за послуги з розміщення реклами відеороликів журналу «Вчити легко» на TV у травні 2010 року згідно рахунку №45 від 29.04.2010р.». Із зазначеного рахунку вбачається, що змістом послуг виступало розміщення рекламних відеороликів РМ «Вчити легко» на телебаченні у травні 2010р. згідно Додатку №1 до Договору, що є ідентичним вказаному призначенню платежу.

Отже, відповідач в період з 07.05.2010р. по 19.07.2010р. виконував зобовязання відповідно до умов спірного Договору.

Таким чином, твердження відповідача про те, що договір є неукладеним і що грошові кошти були перераховані позивачу помилково є безпідставним, з огляду на те, що здійснення безготівкових розрахунків є неможливим без підпису уповноваженої особи.

Крім того, на увагу заслуговує той факт, що від відповідача жодних претензій щодо невиконання або неналежного виконання позивачем договірних зобовязань не надходило, як і не надходило вимог про повернення помилково перерахованих коштів.

Таким чином, в порушення вимог ст. 43 ГПК України суд першої інстанції не надав належної правової оцінки випискам з банківського рахунку, які спростовують посилання відповідача про те, що спірний договір не було укладено. Так, зокрема, у виписках з банківського рахунку від 07.05.2010р., від 12.05.2010р., від 28.05.2010р. (тобто після початку першого етапу Рекламної кампанії, встановленої п.п.2.1.1 додатку №1), призначення платежу сформовано наступним чином: «За послуги з розміщення рекламних роликів «Вчити легко» на телебаченні згідно додатку №1 до договору 29/04-10.

Враховуючи, що зазначені вище істотні умови договору - обсяг та умови надання послуг, їх вартість, за яку вони мали бути придбані позивачем для відповідача - були погоджені сторонами, а отже Договір №29/04-10 від 29.04.2010 р. про надання рекламних послуг є укладеним, в звязку з чим породжує для сторін цивільно - правові наслідки його виконання.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено. що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 ЦК України)

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У той же час, законодавство дозволяє сторонам укладати договори й у спрощений спосіб (наприклад, обмін листами), а також шляхом складання кількох документів (наприклад, договір і один чи кілька додатків до нього). У цьому разі договором буде вважатись сукупність усіх документів, які засвідчують погодження сторонами певних умов. (до ст. 181 Господарського кодексу України).

Частина 2 ст. 180 ГК України передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

До істотних умов закон, згідно ч. 2 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України, відносить умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь - якому разі погодити предмет, ціну та строк його дії.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК України).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 933968,00грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені - у розмірі 41722, 82 грн. та трьох процентів річних 7481, 25 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно п 8.7 Договору, за несвоєчасну оплату Рекламних послуг з причин, що не залежать від виконавця (позивача) і не обставинами форс мажору, Замовник (відповідач) сплачує пеню за кожний прострочений день, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості.

Відповідач не оплатив повністю надані відповідачем Рекламні послуги, отже вимога про стягнення пені згідно умов Договору у розмірі 41722, 82 грн. є обгрунтованою, нарахованою відповідно вимог чинного законодавства і є такою, що підлягає задоволенню

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач здійснив прострочення виконання грошового зобовязання за спірним Договором, то вимогу позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 7481,25 грн. судова колегія вважає обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обовязок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем, не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду доказів (в розумінні ст. 32 ГПК України) того, що нарахована позивачем сума 983172, 07 грн. є необґрунтованою.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню, у звязку з чим рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2011 року у справі №12/224-20/009-11 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі, оскільки судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, які викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи.

Апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 України ГПК України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація» на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2011р. у справі №12/224-20/009-11 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2011р. у справі №12/224-20/009-11 скасувати.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама» (08325 Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, буд. 15, код 33235161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація» (04050, м. Київ, вул. Мельниркова, буд. 12, код 33308578) 933968, 00 грн. (девятсот тридцять три тисячі девятсот шістдесят вісім) грн. 00 коп. основного боргу, 41722,82 грн. (сорок одна тисяча сімсот двадцять дві) грн. 82 коп. пені, 7481,25 грн. (сім тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 25 коп. три проценти річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама» (08325 Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, буд. 15, код 33235161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація» (04050, м. Київ, вул. Мельниркова, буд. 12, код 33308578) 9831, 73 грн. (девять тисяч вісімсот тридцять одна) грн. 73 коп. - держмита за подання позову, 236 грн. (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4915, 87 грн. (чотири тисячі девятсот пятнадцять) грн. 87 коп. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

4. Матеріали справи №12/224-20/009-11 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддяНєсвєтова Н.М.

СуддіКорсакова Г.В.

Кондес Л.О.