Постанова № 16204745, 16.06.2011, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2011 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/1226/11

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левицького В.К., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомуправління Пенсійного фонду України в Сокирянському районі Чернівецької областідопідрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій областіпро визнання неправомірними дій та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,-

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в Сокирянському районі Чернівецької області (далі - позивач) звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом (у формі скарги), в якому просить зупинити виконання постанови ВП № 26359106 на час судового розгляду, визнати неправомірними дії підрозділу примусового виконання рішень відділу Головного управління юстиції у Чернівецькій області (далі - відповідач) та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.05.2011 р. ВП № 26359106.

В обґрунтування вказує, що відповідно до ст. 72 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» кошти пенсійного фонду України не включаються до Державного бюджету України.

Вважає, що дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження порушують їх права, оскільки судові витрати не підлягають стягненню з Пенсійного фонду, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Відповідачем подано заперечення проти позову, відповідно до якого вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити, оскільки відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

В судове засідання сторони не зявились, проте подали до суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких обставин, суд вважає, що судовий розгляд даної справи можливо здійснити без участі сторін за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

На підставі виконавчого листа, виданого Сокирянським районним судом Чернівецької області 23.02.2011 р. по справі № 2-1825/2010 про стягнення з управління Пенсійного фонду України в Сокирянському районі Чернівецької області витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37,00 грн. на користь держави, а також листа Сокирянського районного суду Чернівецької області від 17.03.2011 р., відповідачем 11.05.2011 р. відкрито виконавче провадження ВП № 26359106, про що винесено постанову.

Не погоджуючись із винесеною постановою про відкриття виконавчого провадження, позивач 25.05.2011 р. оскаржив її до суду.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволені позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»від 04.11.2010 р. № 2677-VI (далі - Закон № 606-XIV).

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону № 606-XIV).

Згідно ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, одним із яких є виконавчі листи, що видаються судами (п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону № 606-XIV).

Статтею 11 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ст. 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; в інших передбачених законом випадках.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ст.25 Закону № 606-XIV).

Як видно із матеріалів справи, заступником начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області на підставі листа Сокирянського районного суду Чернівецької області прийнято до виконання виконавчий лист виданий Сокирянським районним судом Чернівецької області 23.02.2011 р., строк предявлення якого не закінчився. На підставі вказаних документів державним виконавцем винесено оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження.

Оцінюючи правомірність дій та рішень субєкта владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом не встановлено фактів порушення відповідачем зазначених критеріїв, а тому суд вважає, що дії відповідача щодо прийняття до виконання виконавчого документу є правомірними, а оскаржувана постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно та своєчасно.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Під час судового розгляду справи відповідач, як субєкт владних повноважень довів правомірність своїх дій та рішення.

Доводи позивача про порушення відповідачем ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» суд вважає безпідставними з таких міркувань.

Згідно ч.2 ст. 21 Закону № 606-XIV на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими: 1) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; 2) сума зобов'язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 р. № 1261 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України», указу Президента України від 06.04.2011 р. № 384/2011 «Про положення про Пенсійний фонд України» - Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерства праці та соціальної політики.

Згідно Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2002 р. за № 442/6730, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах (далі - Управління) є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономні Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачу підвідомче дане виконавче провадження по стягненню з позивача витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Посилання позивача, на те, що підстав для стягнення витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з органів Пенсійного фонду України на користь держави не має, оскільки такі витрати можуть бути стягнуті тільки з Державного бюджету України, суд не бере до уваги, тому що питання розподілу судових витрат не є предметом розгляду даної справи. Окрім того, повноваження щодо розподілу судових витрат наділений суд, який розглядав відповідний спір. У даному випадку, судові витрати присуджено рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області, яке набрало законної сили 03.02.2011 р., а тому адміністративний суд не уповноважений в рамках даної справи давати оцінку правомірності такого розподілу.

Також суд не вбачає підстав для зупинення виконавчого провадження, оскільки відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вище наведене, суд вважає, що в задоволенні позову позивачу слід відмовити повністю.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до ст. 94 КАС України, стягненню з позивача не підлягають.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19,46, 124 та 129 Конституції України, ст. ст. 2, 8, 11, 69, 71, 76, 86, 94, 158 - 163 та 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 КАС України судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.К. Левицький