Постанова № 16203179, 07.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2011 р. справа № 2а/0570/5525/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кірієнка В.О.

при секретаріТкачовій М.І.

за участю:

представників позивача Кострова В.В.

представника відповідача Дорохової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Снабмашобсбит» до Державної податкової інспекції в Будьонівському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 23.03.2011 року за № 0000122304, № 0000132304,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Снабмашобсбит» звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Будьонівському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 23.03.2011 року за № 0000122304, № 0000132304.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 21.12.2009 року ДПА у Донецькій області на ПП «Снабмашобсбит» було проведено виїмку документів стосовно взаємовідношень з ТОВ «Провімакс-Торг» за період з 01.01.2008 року по 09.11.2009 року.

В період з 23.02.2011 року по 01.03.2011 року ДПІ Будьоновського р-ну м. Донецька було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ та з податку на прибуток в період з 01.01.2009 року по 31.03.2009 року, про що складено акт від 10.03.2011 року за № 199/23-411/31209384 та встановлено нікчемність договору та заниження податку на прибуток у розмірі 14006,00 грн. і податку на додану вартість на суму 11205,00 грн.

На підставі акту перевірки були складені податкові повідомлення рішення від 23.03.2011 року № 0000122304, № 0000132304.

Позивач не згоден із винесеними податковими повідомленнями рішеннями, вважає їх такими, що не відповідають чинному законодавству, а висновки акту перевірки такими, що суперечать фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги аналогічно викладеному в позовній заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що рішення винесені, на підставі порушень, викладених в акті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Згідно п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з контролю за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірки достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів. Проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.

26.12.2003 року між субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «Снабмашобсбит» (орендар) був укладений договір оренди нежилих приміщень з метою використання у виробничо господарській діяльності, яка передбачена уставом орендаря.

На підставі наказу ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька № 162 від 23.02.2011 року та № 113 від 23.02.2011 року, згідно із пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 п. 79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Снабмашобсбит» з дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2009 року по 31.03.2009 року та податку на додану вартість за період з 01.01.2009 року по 31.03.2009 року по взаємовідносинам з ТОВ «Провімакс-Торг», про що складено акт від 10.03.2011 року № 199/23-411/31209384, яким встановлені наступні порушення:

-Пп 1,2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203, ст.. 228 Цивільного кодексу України, ст.. 207 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-ІV, зі змінами та доповненнями, що призвело до угоди нікчемною із зокрема із ТОВ «Провімакс-Торг» ;

- П. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 ЗУ від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 14006,00 грн. у тому числі за 1 квартал 2009 року;

-Пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого завищено податкові зобовязання у розмірі 18,00 грн., утому числі за лютий 2009 року;

-Пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, які підлягають сплаті до бюджету на суму 11205,00 грн. у тому числі за лютий 2009 року 4405,00 грн., березень 2009 року 6800,00 грн.

По результатам перевірки податковим органом були складені податкові повідомлення рішення № 0000122304 від 23.03.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 17508,00 грн., в томі числі за основним платежем - 14006,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3502,00 грн., № 0000132304 від 23.03.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 14006,00 грн. в тому числі за основним платежем 11205,00 грн., за штрафними фінансовими санкціями 2801,00 грн.

Отже, як вбачалось із акта перевірки позивач знаходився в правових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Провімакс-Торг» на підставі укладеного договору № 1 від 16.02.2009 року.

Відповідно до умов вказаного договору ПП «Снабмашобсбит» (покупець) покупає промислове обладнання, матеріали по додатково узгодженій специфікації у покупця ТОВ «Провімакс-торг», та сплатити за нього 360000,00 грн. (з урахуванням ПДВ у розмірі 60000,00 грн.)

Пунктом 5.3 зазначеної угоди № 1 від 16.02.2009 року передбачено, що продавець передає покупцю комплект документів на продукцію, а саме товарно-транспортні накладні, накладні, рахунки фактури та податкові накладні.

Відповідно до наданих специфікацій за № 1 від 16.02.2009 року продавець продає покупцю кільця щільні, вентиля на загальну суму 22115,00 грн. із урахуванням ПДВ, № 2 від 06.03.2009 насос та електричний двигун на загальну суму 40800,00 грн.

На виконання умов вказаного договору продавцем - ТОВ «Провімакс-торг» були виписані позивачу накладні від 17.02.2009 року за № 7900 на загальну суму з ПДВ 26538,00 грн. та від 06.03.2009 року за № 11402 на загальну суму з ПДВ 40800,00 грн., податкові накладні від 17.02.2009 року за № 7900 та від 06.03.2009 року № 11402, рахунки-фактури за № 7900 від 16.02.2011 року на загальну суму з ПДВ у розмірі 26538,00 грн. та № 11402 від 06.03.2009 року на загальну суму з ПДВ у розмірі 40800,00 грн.

Вказану продукцію ПП «Снабмашобсбит» одержував за довіреністю.

В свою чергу за поставлений товар позивачем було здійснено розрахунок із ТОВ «Провімакс-торг» шляхом перерахування грошових коштів на розрахункові рахунки вказаного контрагента, що підтверджують платіжні доручення за № 19 на суму 18000,00 грн. із призначенням платежу «сплата за надане обладнання відповідно до рахунку від 16.02.2009 року», № 52 на суму 16000,00 грн. із призначенням платежу « сплата за надане обладнання відповідно рахунку від 06.03.2009 року», № 105 на суму 18000,00 грн. із призначенням платежу «сплата за надане обладнання відповідно рахунку від 01.06.2009 року», № 2 на суму 14000,00 грн. із призначенням платежу «сплата за надане насосне обладнання відповідно рахунку від 01.07.2009 року».

Позивачем до складу валових витрат по взаємовідносинам із ТОВ «Провімакс-торг» віднесено суму у розмірі 56115,00 грн. в тому числі за 1 квартал 2009 року у розмірі 56115,00 грн. та до складу податкового кредиту по взаємовідносинам із ТОВ «Провімакс-Торг» віднесено суму ПДВ у розмірі 11223,00 грн. утому числі по періодах: лютий 2009 року 4423,00 грн., березень 2009 року 6800,00 грн.

Як встановлено у судовому засіданні та не заперечується сторонами, позивач - ПП «Снабмашобсбит» є посередником, покупцями якого є ВАТ «Донецькобленерго» (договір постачання за № 160209-1Є1-1/09 від 16.02.2009 року), КП «Фірма «Азовбудматеріали» (усна угода), ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат» (договір № 1009 від 20.03.2009 року)

В акті документальної позапланової виїзної перевірки від 10.03.2011 року за № 199/23-411/31209384 податковим органом зазначено, що позивачем не надано документів, що підтверджують транспортування товарів по жодному із зазначених договорів, угоду за № 1 від 16.02.2009 року, укладену із ТОВ «Провімакс-торг» нікчемною та як слідство відвантажений товар, який придбаний за вказаною угодою, також вважає неправомірно включеним та складу податкових зобовязань та валових витрат.

Окрім того в зазначеному акті перевірки було зазначено, що проведення перевірки контрагента позивача - ТОВ «Провімакс-торг» неможливе, оскільки він не знаходиться за юридичною адресою, а за даними програмного забезпечення «Бест Звіт» остання декларація з податку на прибуток надана за 1 півріччя 2009 року інформація про наявність основних засобів відсутня, до декларацій з податку на прибуток за весь період діяльності до ДПІ у Калінінському районі не надавався, а з останнього поданого розрахунку комунального податку за період 2009 року кількість працюючих складала одну особу.

Із зазначеним висновком суд не погоджується у звязку із тим, що вважає, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування, а висновки відповідача не повинні ґрунтуватися на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, тобто ненадання контрагентом позивача документальних підтверджень у звязку із ненадходженням його за юридичною адресою (доказів щодо відсутності контрагента на момент вчинення правовідносин суду не надано), не може вказувати на реальний характер порушень та здійснення фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля, тобто без наміру створення правових наслідків, оскільки первинні документи не досліджені, що не дає можливості зробити висновки про факти порушення, оскільки нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Поняття правочину визначено статтею 202 Цивільного кодексу України, а саме правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. (ст. 203 ЦК).

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, при чому відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (в редакції чинній на період що перевірявся) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами та у відповідності до пп. 4.1.1 валовий доход включає загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від реалізації цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).

Згідно із п. 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті та пп. 5.3.9 п. 5.3 визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 ЗУ № 283/97-ВР5.11 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону передбачено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації, у разі реалізації товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:

-передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

-передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

Підпунктом 4.1 ст. 4 ЗУ № 168/97-ВР визначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7):

-або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування. Тобто, наявність доказів, на які посилаються податкові органи під час проведення перевірок, повинні міститися в актах перевірки, а тому може бути підставою для встановлення факту нікчемності (удаваності) правочину та звернення до суду з позовом про стягнення з платника податків коштів, отриманих за нікчемними угодами, але документальне дослідження передбачає аналіз усіх документів, необхідних для документування господарських операцій, зокрема, передбачених нормативно-правовими актами (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність» та ін.), зокрема: наявність контрактів (договорів), повязаних з реалізацією, поставкою, купівлею-продажем товарів, тощо та додатки до них; документи, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обовязковою згідно змісту контракту (договору) (наприклад акт прийому-передачі товару, акт виконаних робіт, рахунки-фактури, тощо), а також податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей), інші дані, що свідчать про реальність здійснюваних операцій; фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату коштів (платіжні доручення, виписки банківських установ тощо); Реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Податкові накладні, наявні в матеріалах справи, були отримані позивачем, тобто у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач має право на формування податкового кредиту, що також підтверджується банківськими виписками, які відповідають за правильність формування податкового кредиту за спірні періоди, відповідно до норм Закону України "Про податок на додану вартість".

Окрім того, в судовому засіданні були досліджені технічні властивості та інструкції по експлуатації товару, отриманого позивачем та реалізованого в подальшому, а саме клапанів та двигунів асинхронних, що вказують на походження товарів.

Внутрішнім Наказом ПП «Снабмашобсбит» від 05.01.2009 року за № 1 було вирішено вести облік відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку та забезпечити на протязі 2009 року незмінність відображення господарських операцій та оцінку майна на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Пунктом 11 зазначеного внутрішнього Наказу передбачено, що облік товарів ведеться в складському обліку кількісно-сумарного вираження, у регістрах бухгалтерського обліку у вартіснім вираженні, а записи в облікових регістрах на підставі первинних документів, а саме картки складського обліку, зворотні відомості, реєстр отриманих та виданих накладних, накладні на прихід товару, накладні на відвантаження товару, наявні в матеріалах справи, та відповідно до яких просліджується рух товару, його найменування та контрагенти від яких постачався товар.

Таким чином, суд вважає, що тільки відсутність сукупних показників виконання умов договору, може вказувати на нікчемність правочину, а не тільки відсутність документів, що підтверджують транспортування товарів.

Отже, в судовому засіданні посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладання без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та валових витрат, не знайшли свого підтвердження як і той факт, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки поставка контрагентом позивача на момент проведення перевірки та на момент винесення податкового повідомлення-рішення податковим органом ще не відбулася.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Снабмашобсбит» про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 23.03.2011 року за № 0000122304, № 0000132304 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства «Снабмашобсбит» до Державної податкової інспекції в Будьонівському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 23.03.2011 року за № 0000122304, № 0000132304 - задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Будьонівському районі м. Донецька від 23.03.2011 року за № 0000122304.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Будьонівському районі м. Донецька від 23.03.2011 року за № 0000132304.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Снабмашобсбит» витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 07 червня 2011 року.

Постанова у повному обсязі складена 10 червня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кірієнко В.О.